Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Але я служу… Я дала обітницю… Я присягнулася…
— Кожен, хто віддано служить йому, буде винагороджений, коли Безіменний прорветься через завіси. Але кожен, хто зрадив його, кожен, хто проти нього боровся, буде приречений вічно розплачуватися за свою помилку.
— Звичайно, сестра. — В блідо-блакитних очах загорівся фанатичний вогонь. Я живу, тільки щоб служити. Я не зраджу нашого Пана. Я принесла йому обітницю.
— Скажи краще — віддала душу.
Блакитні очі блиснули.
— Я присягнулася.
Господиня кабінету
— Як і всі ми, сестра. Як і всі ми. — Вона сіла зручніше. — У книзі було сказано ще що-небудь?
— У мене було мало часу, але дещо я запам'ятала. Його супроводжує Мати-сповідниця. Він — її майбутній чоловік.
— Мати-сповідниця? — Вона насупилася, але потім зневажливо махнула рукою. — Нічого страшного. Що ще?
— Він Шукач.
— Будь прокляте Світло! — Пальма знову грюкнули об стіл. — Шукач… Нічого, впораємося. Це все?
Співрозмовниця повільно похитала головою і, нахилившись над столом, сказала:
— Він дорослий, сильний чоловік. І все ж він втратив свідомість від болю через два дні після того, як пробудив свій дар.
Настала черга господині кабінету широко відкрити очі.
— Два дні, — прошепотіла вона, підвівшись в кріслі, — ти впевнена? Два дні?
Її співрозмовниця знизала плечима:
— Я тільки повторюю те, що появилося в книзі. Там сказано саме так, але я не знаю, чи правда це. Я взагалі не розумію, як таке могло трапитися.
Господиня кабінету важко опустилася в крісло.
— Два дні, — повторила вона, втупившись на стіл. — Чим швидше ми одягнемо на нього Рада-Хань, тим краще.
— Навіть сестри Світла вважають так само. У книзі ще було відповідне послання. Від самої ігумені.
— Абатиса сама розіслала наказ? — Не повірила господиня кабінету.
— Так, — кивнула гостя і, зітхнувши додала:
— Як би мені хотілося знати, за нас вона чи ні?
Останню фразу господиня кабінету проігнорувала:
— І що там написано?
— Що, якщо він відкине третю підставу, сестра Верна повинна вбити його власноруч. Яка нісенітниця! Якщо дар його і справді такий сильний, то, відкинувши третю підставу, він проживе від сили пару тижнів. Навіщо абатисі знадобилося віддавати цей безглуздий наказ?
— А ти коли-небудь чула, щоб хтось відхилив першу пропозицію?
— Н-ні, ніколи.
— Такі правила. Якщо хтось, що має дар, відкинув всі три пропозиції, його слід убити, щоб позбавити від безумства і страждань. Ти не чула про це, тому що на нашій пам'яті ніхто ще не відкидав першу підставу, але я працювала в архівах і вивчала пророцтва. Там я натрапила на цей пункт. Абатиса дуже досвідчена в древніх законах. Крім того, вона боїться, бо теж читала пророцтва.
— Боїться? — Блакитні очі широко розкрилися. — Абатиса? Вона ніколи нічого не боялася.
Господиня кабінету кивнула:
— А зараз боїться. Втім, тут є лише два варіанти, і обидва нам на руку. Або він візьме Рада-Хань, або помре. Якщо він його прийме, ми будемо вчити його по-своєму.
Жінка з блакитними очима знизила голос:
— Якщо навіть вони вже зрозуміли, серед них знайдуться такі, хто радий буде вбити його.
Господиня кабінету відповіла не відразу:
— Так, такі знайдуться. — Легка посмішка торкнула її губи. — Вони стоять перед небезпечною дилемою. А ми — перед новими можливостями. — Її усмішка згасла.
— А як щодо решти?
Гостя випросталась і схрестила на грудях руки.
— Ренсон і Вебер чекають там, де ви наказали. Вони пройшли всі випробування і, дізнавшись, що завтра їх звільнять, розперезались. — Вона хижо вишкірився. Але поки на них Рада-Хань, я дам їм хороший урок. Коли я поведу їх сюди, ви почуєте, як стукають від страху їх зуби.
Господиня кабінету пропустила ці слова повз вуха.
— За розкладом у мене зараз починаються заняття. Ти проведеш їх замість мене. Скажи, що я працюю над звітом. А я піду відвідаю наших приятелів.
Може, вони й пройшли всі випробування абатиси, але мої — ще ні. Один з них повинен принести клятву. А інший…
Гостя в нетерпінні перехилилася через стіл:
— Але хто? Кого ви збираєтеся… О, як би я хотіла поглянути на це… І взяти участь… Обіцяйте, що ви мені все-все розкажете.
Таке завзяття викликало у господині кабінету посмішку.
— Обіцяю. У всіх подробицях. З початку і до кінця. Кожен його крик. А тепер іди й проведи за мене уроки.
Гостя, пританцьовуючи, попрямувала до дверей. У неї був вигляд легковажної школярки. Надмірна старанність часто буває небезпечною. Вона присипляє обережність. Дістаючи з шухляди столу скальпель, господиня кабінету подумки дала собі вказівку в майбутньому рідше використовувати цю дівчину і не спускати з неї очей.
Вона перевірила пальцем гостроту леза і залишилася задоволена. Сховавши скальпель в складках одягу, вона зняла з полиці курну статуетку і сунула її в кишеню. Вже на шляху до дверей вона згадала ще про дещо і повернулася до столу, щоб взяти лежачий біля крісла хлист.
У цю пізню годину коридори Палацу були тихі і безлюдні. Незважаючи на спеку, вона накинула на плечі короткий блакитний плащ з тонкої матерії. При думці про майбутнього новачка, що має потужний дар, її починала бити дрож. Виріс і став чоловіком!
Похитуючи головою, вона мовчки йшла по довгим килимових доріжках уздовж стін, оброблених панелями з вишневого дерева. Вона проходила повз вікна, закриті важкими шторами, повз столики, на яких стояли вази з засохлими квітами, мимо витончених світильників. Деякі вікна були відкриті. Вогні міста на такій відстані здавалися сріблястим розсипом зірок. Легкий вітерець приніс з собою запах твані. Ймовірно, скоро відлив, подумала вона.