Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя
Шрифт:
займатися марною діяльністю. Коли суспільство перебуває у стані роз’єднаності, в
результаті якої кожен відчуває свою ізольованість. І остання - коли не існує помітних
суспільних змін у внутрішньому розвитку нації!
– Все точно… До якої ж категорії ви зараховуєте себе?
– Попри ці глобальні спостереження, є купа інших особистих суб’єктивних причин.
Наприклад, порятунок від самотності, бажання того, аби тебе всі любили, жага слави, грошей, визнання, страх смерті… Можливо, мені найбільше
завжди
жахало, що життя коротке. Я хотіла продовжити його.
Книжка дає мені надію на існування, бодай міфічне, після смерті.
– На початку шляху я думав так само… Це - міркування молодості, - сказав він і додав
після довгої паузи: - А тепер мені байдуже…
…Ось так все і відбувається. І це зовсім не сон. Відбувається там, у місті її мрії, де на
одній з нецентральних, але не таких уже й непоказних «рю» у великій книжковій крамниці
на вітрині за склом, немов близнюки, стоять сорок вісім «Амулетів Паскаля». Тоді її ще не
душив сором. Навпаки…
Вона слухає його голос. І наважується відповідати. Вони курять. Він дістає люльку, вона - довгу дамську сигарету. Вони п’ють коньяк.
Вона не боїться говорити те, що думає.
Вона каже, що після прочитання нової книжки однієї австрійської письменниці (коли
вона називає ім’я, він іронічно посміхається, і вона продовжує) батьківщина Моцарта
здалася їй… унітазом у студентській «общазі», в якій зіпсовано зливний бачок і всі
нечистоти плавають на поверхні в жовтій каламуті.
Він сміється. Вона радіє, що змогла погасити сум у його очах. Він сміється і каже: -Ви ж самі сказали, що двері зачинено… Мабуть, так воно і є.
Вона ризикує продовжити.
Вона каже, що як у Середньовіччі, коли в містах Європи вихлюпували бруд у вікно, крикнувши тричі: «Стережися!» - так нині на голови споживачів друкованої продукції
модні європейські письменники, користуючись своєю перевагою над країнами, яким
менше поталанило, вихлюпують свої комплекси і хворобливі фантазії. А представники
інших самобутніх (і, зауважте, не гірших!) культур із радістю переймають зразки несмаку, а головне - інтерпретують під своє суспільство - гірше і брутальніше. Але цього ніхто не
помічає. Адже в цих країнах генетично знищена інтелігенція і взятися їй нізвідки.
Апологети цієї «унітазної» літератури із захватом ревного учнівства намагаються
переплюнути вчителів у змалюванні сечовипорожнення, злягань, слиновиділення,
колупання в носі, геморою, видалення статевих органів, варіння «ширки», розчленування
тварин, поїдання фекалій. А критики з приязними рисами облич і авторитетними іменами
захопливо препарують ці «нетлінки» й роздають місця в рейтингах тим, у кого
фізіологічні збочення
Задумавшись на хвилину, вона продовжила:
– Для мене не матимуть цінності твори, які пишуться «про себе», - крім, звичайно, неприховано автобіографічних. Навіть якщо ці твори в очах спільноти мають певну вагу.
Описувати себе і своє оточення - не ознака літературної майстерності. Це, швидше, публіцистика, що межує із духовним стриптизом. Скинути одяг перед натовпом простіше, ніж вибудувати для цього натовпу нову, ще незвідану реальність…
…Вони сидять у «Бузковому хуторі» майже до вечора. Старий втомлений чоловік
розповідає їй купу цікавих історій, а потім каже:
– Для того щоб тебе розуміли, не обов’язково мати тисячі прихильників чи блукати
світами, рекламуючи свої твори. Просування на ринок не завжди відповідає таланту. Це
може бути щасливим збігом обставин, досить випадковим, або ж силою натиску
менеджерських служб. Треба мати хоча б десятьох, але відданих людей. Вони можуть не
знати один одного, навіть жити в різних країнах, бути злодіями і янголами, бути бідними
й багатими - це не має жодного значення. Головне, що серед них має бути:
один Можновладець, який слугуватиме тобі «дахом» і не дасть загинути голодною
смертю, допоки ти не набрав сили;
один Мудрець, котрий розповість про тебе іншим;
один Екзальтований послідовник, що апріорі вірить кожному твоєму поруху;
один Скептик, що знає не менше за тебе;
один Близький за духом;
один Блукалець, котрий шукає того, чого й ти;
один Злодій, якого ти перевиховав;
один Мрійник, який чує те, чого не чують інші;
один Сновида, котрий будує власну реальність;
один Митець, котрий знає навіть те, ким ти був у позаминулому житті…
Ці десятеро сильніші за тисячу, бо вони - твоя паства, твоє срібне військо, твоя сила.
Ти можеш брехати тисячам, але їм - ніколи! Вони бачать тебе наскрізь тому, що самі
відчувають так само, як ти…
За хвильку він продовжує:
– Щоб досягнути своєї мети, є одна важлива умова: перестати боятися самого себе.
Раз і назавжди сприйняти себе як індивідуума й не піддаватися загальному психозу. Треба
мати сили йти проти течії. А щоб мати ці сили - перестати боятися власних думок, що не
збігаються з думками решти. Мати сміливість встати і сказати. Часом це досить важко.
Невпевненість стримує цей рух: встати. Хвилювання здушує гортань: сказати. Але
зробивши це, ти несподівано побачиш - тебе слухають. І не тільки! З тобою
зголошуються, адже думали так само, тільки не наважувалися йти проти течії. І страх