Дзвін сонця

Казанцев Александр Петрович

— Згода! — весело відповів Сірано, — Пісня буде завтра вранці. І ми разом співатимемо її, йдучи на штурм іспанських укріплень.

— Браво, гвардійцю! У вас є чого повчитися, мовби вас і не поранило кулею, як ви про це сказали.

— З-за рогу, капітане.

— Я чув, при облозі Музона?

— Східніше, — невизначено відповів Сірано. На ранок Савіньєн і Кола з’явилися до свого начальника.

— Мсьє капітан де Карбон де Кастель-Жалу! — урочисто оголосив Льобре. — Мій друг Сірано з притаманним йому талантом поета виконав ваше замовлення, ваше почесне доручення. Я ж,

схильний, певною мірою, до музики, насмілився покласти його запальні слова на відомий мені простенький сільський мотив, щоб гвардійці могли співати пісню, йдучи в бій.

Напівсонний капітан схопився з ліжка, протер очі, підкрутив вуса і, натягуючи ботфорти, попрохав друзів негайно ж проспівати йому “гімн гасконців”, як назвав він їхнє спільне творіння.

І рано-вранці, ледве сонце освітило гострошпилі дахи міста за фортечною стіною Арраса, з намету капітана полинув двоголосий спів, що відразу ж привернув увагу не тільки гасконських гвардійців, а й стривожених іспанців, які з’явилися на стіні і поки що не могли нічого второпати.

ПІСНЯ ГАСКОНЦІВ

Батьківщина в нас Гасконь!

Хай сестрою стане шпага,

Нашим братом — вірний кінь,

А матусею — відвага!

У гасконців кров одна,

В жилах їй стає все тісно!

Вдвічі більша нам ціна,

Якщо в бій вестиме пісня!

Дружно разом, з нами пісня!

Ми, гасконці, — лишим гнів!

Обмінятись можна з нами:

Серце візьмем в ворогів,

А своє даруєм дамі!

Щастя з нами, серце — дамі!

Ми сини твої, Гасконь,

Нам сестра надії — шпага,

Щирим братом — спритний кінь,

Наша ненька — це відвага!

Строєм їдуть трубачі

І збирають пташок зграю.

Біля свічки уночі

Пташки ті про нас гадають.

Пташки в зграї, а гадають!

Рано-вранці гряне бій!

Січем зліва, колем справа!

Трощим косу смерті злій!

Перемога! З нами слава!

Наше право, наша слава!

Батьком став нам край Гасконь

І сестрою — ловка шпага,

Ратним братом — вірний кінь,

Горда

матір — це відвага!

Шпага, кінь, Гасконь, відвага!

Капітан міцно обійняв Сірано, потім Льобре, а далі відкинув запону намету.

— Співати, всім співати, мої гвардійці! — наказав він.

І зазвучала пісня, слова якої підказував Бержерак, а заспівував Кола Льобре:

Батьківщина в нас Гасконь!

Хай сестрою стане шпага!

Кінцівку пісні, здавалося, співав уже весь табір гасконців:

Шпага, кінь, Гасконь, відвага!

…Однак наступного дня становище у французькому таборі раптом ускладнилося.

Свіжі іспанські війська під командуванням інфанта, спадкоємця габсбурзького престолу, зайшли в тил французів. Отже, ті, що довго тримали в облозі ворогів, тепер самі опинилися в оточенні.

Перестали підвозити боєприпаси, доставляти поповнення і провіант ддя людей і коней. Візки маркітанток спорожніли. Голодні бійці ремствували, — як відомо, солдатська хоробрість живиться через шлунок. Помітно падав дух французів, що так несподівано потрапили в неймовірну западню і скруту.

Місцеві селяни, котрі непомітно пробралися до французького табору, розповіли: позаду гасконців капітана де Карбона розташувалися війська генерала Гарсіа, що переважали їх числом.

У цей час, коли всі занепали духом, Сірано де Бержерак прийшов до намету свого командира.

— Мсьє капітан! Наші гасконці готуються їсти власні ботфорти, призначення яких, звісно, зовсім інше. Повірте, це викликає в мене огиду і, здається, аж ніяк не в’яжеться з порядним вихованням гвардійців.

— А що ж нам робити? — розвів руками капітан. — І дворянин, і селянин однаково хочуть їсти. На такій чортовій оранці, — показав він на знівечене вибухами ядер, траншеями поле біля фортечних стін, — виростають тільки людські кістки…

— Перед тим як почати штурм Арраса, треба прорвати кільце блокади. Ви згодні зі мною, капітане?

— А що, думка непогана! — враз пожвавішав де Карбон. — Тільки в генерала Гарсіа людей утричі більше, ніж у нас.

— Зате втричі менше хоробрості, до того ж іспанці на чужій землі, а вона завжди горить під ногами.

— Я відправлю гінця до маршала. Якщо він дасть згоду, то неодмінно включу вас, Сірано, до ударного загону, який піде в бій з вашою піснею,

— Дякую, капітане, — вклонився Сірано. — Цікаво, чи не той це генерал Гарсіа, котрий командував іспанцями в Папській області?

— А хто його там міг бачити, мсьє де Бержерак?

— Я знаю тих, хто зустрічався з його стрільцями з-за рогу.

— Сподіваюся, ви матимете нагоду в цьому переконатися. Принаймні якщо генерала Гарсіа з його військом перекинули сюди з Італії, то, думаю, справи Іспанії в затяжній війні далеко не блискучі, — зробив далекоглядний висновок мсьє де Карбон.

— Я постараюсь, капітане, дістати відповідь на ці питання з перших вуст, — знову вклонився Сірано де Бержерак і, церемонно скинувши капелюха, сказав, виходячи з намету: — Ваш слуга!