Егоїст
Шрифт:
тільки один.
Марина їла із задоволенням. Георгій завжди любив спостерігати, як вона їсть. Його мама дуже цінувала Марину.
Однак між ним і нею від початку склалися відверті дружні стосунки, які не часто бувають між чоловіком і жінкою, і коли любовна пригода може тільки зіпсувати кайф від спілкування. Вони це інтуїтивно відчували і ніколи не робили спроб до любовного зближення.
— І який тобі вибрик викинула Євдокія? — спитала в лоб Марина, успішно упоравшись із салатом із справжніх
Георгій здивовано наморщив чоло. Хоча нічого було дивуватися. Вона завжди відзначалася спостережливістю й аналітичним розумом.
— Розкажи мені про неї... — попросив Георгій.
— Георгію, вона — моя подруга. Навряд чи ти можеш вимагати від мене відвертості. Мене тому і цінують, що я, як риба...
Марина з апетитом поїдала жульєн. Зненацька вона перевела тему на зовсім інше.
— Ти знаєш, усе-таки у маленьких галицьких ресторанах готують найкраще. Там такий жульєн роблять із свіжих білих грибочків!.. Тільки не кажи Ромкові, бо образиться...
— Марино, я тебе не для цього запросив сюди. Вважай мене своїм клієнтом...
Марина розсміялася.
— Ти — і мій клієнт! Це щось новеньке!
Георгій не зміг її переламати на серйозну розмову. Він зрозумів: треба дати їй наїстися. Тоді вона сидітиме нерухомо і слухатиме. Щоправда, від цього може погіршитися її аналітичне мислення.
А тут іще вступив у розмову Данило, її син:
— Ма, я не хочу їсти!
— їж, я тобі сказала!
Треба було якось привернути її увагу. Цікаво, що саме знає Марина про Євдокію? Чи підозрює вона, хто та насправді?
Георгій подивився на Марину. Вона впіймала його погляд, і він зрозумів: вона все знає або, принаймні, майже все, а зараз просто грає з ним у якусь гру. Марина зовсім не хоче їсти, а тільки прикидається, що їсть із апетитом, а насправді все обдумує. І схоже, не знає, що йому сказати. Вони говорили про різні дурниці, проте Георгій бачив: вона подумки щось аналізує.
Нарешті Марина подивилася на нього серйозно:
— Георгію, я не готова сьогодні тобі щось сказати. Я повинна подумати.
Георгій, не відриваючись, утупився їй в очі. Він чекав іще чогось. І він це отримав:
— Але ти не переживай. Усе буде добре. Я тобі обіцяю. Саме це йому й було потрібно. Цього він і чекав. Він
зітхнув з полегкістю, неначе перевалив свою проблему на чиїсь плечі. А ці плечі були пухкенькі і дуже надійні.
До їхнього столика підвалив Ромко. Він поцілував Марину в щічку і спитав:
— Ну як?
— Ти перевершив самого себе! — похвалила його Марина. — Дякую тобі, особливо за баранинку!
— Поправляйся, поправляйся, моя мурмулеточко! — пожартував Ромко.
Марина реагувала на натяк на свій єдиний гріх по-різному, в залежності від настрою: вона могла образитися,
Георгій і Ромко завмерли, очікуючи, що зараз буде: гнів чи милість.
Марина подивилася на нього з посмішкою, проте не дуже
привітною:
— Іще раз таке ляпнеш — вилетиш з числа моїх клієнтів! Ромко виструнчився по стійці «струнко».
Коли він пішов, Георгій вирішив уточнити:
— Він що, і справді твій клієнт?
— Ага. Його ідеальна сім'я — результат моєї копіткої роботи.
Вона розсміялася.
— Щоправда, це не тільки моя заслуга. Його теж. Марина встала з-за столу, витерла серветкою малого і
зібралася йти.
— Я тебе підвезу, — запропонував він. Вона не відмовилася.
У машині Марина спитала Георгія:
— У тебе проблеми на фірмі?
Від цієї Марини нічого не приховаєш.
— З чого це ти взяла?
— Ігор каже, що ти рідко з'являєшся у парламенті. Це на тебе несхоже. У тебе точно якесь ЧП.
— Так. Але зараз я не готовий про це говорити.
— А я й не набиваюсь.
Георгій піймав себе на думці, що хоче їй поплакатися.
— Ти права: я загруз. Здається, цього разу капітально.
— Виплутаєшся! — заспокоювала його Марина. — Ти ж на це — мастак.
— Цього разу, схоже — ні. Знаєш, хто мої клієнти?
— Хто?
— Перший — Антипов.
— Котрий? Король бензоколонок? Його хочуть посадити? Нарешті! Давно пора! Яка в нього стаття?
— Цілий букет: відмивання грошей, рекет, ухилення від сплати податків...
— Хто його адвокат?
— Таміла.
— Таміла витягне його...
— Річ у тім, що вона не хоче.
— Не хоче? Молодчина! Нехай тоне! Не кидай йому рятувального круга!
— Легко тобі говорити! На мене вже почали тиснути...
— Ти ж справжній мужик!
— Ні, я не справжній мужик. Я — егоїст. Я хочу спокійно жити.
— А хто другий?
— Пупець.
— Гнида.
— Я знаю. Точніше, не він, а його син — за зґвалтування неповнолітньої.
— Фе, яка бридота. Слухай, куди ти вляпався? Ти що, не маєш служби інформації? Куди ти дивився, коли брався за ці справи?
— Слухай, чого ти до мене причепилася?
— Це я причепилася? Сам мене витяг з дому, а тепер я ще й винна!
Вона ображено замовкла. Йому теж не хотілося говорити. Виходячи з машини, Марина замість прощання поставила йому ультиматум: — Якщо ти не відмовишся від цих двох справ, я тебе поважати не буду.
Вона хряснула дверцятами і пішла геть.
«Гупай дверцятами своєї машини!» — розсердився Георгій і поїхав геть.
Липинський зрозумів: треба повністю ламати життя і повертати його в інше русло. Ось тільки маленька притичина: у яке саме?