Еліксир життя
Шрифт:
Автопілот почав виконувати посадочний маневр. Корабель мав приземлитись у приморській оазі — єдиній зеленій плямочці на видимій частині планети. За даними Зоряного регістру, колонія “Люкс” знаходилася саме там.
Однак стрілка бортового інтелектрометра, націленого на оазу, твердо стояла на нулеві. Ознаки розумного життя в місці розташування колонії були відсутні. Це починало мене непокоїти.
…Ми приземлились у центрі оази, на квітучій луці. Я ретельно обнишпорив інтелектрометром все поле обзору — розкішні, вище пояса, трави, купи кучерявих дерев, синюваті пагорби вдалині. Але
Треба було шукати. Бернард висловив палке бажання взяти участь, і я вирішив дати згоду. Тигр безславно дематеріалізувався і більше йому не докучав. Та все ж залишати Бернарда в кораблі наодинці з буйною уявою здавалось мені надто ризикованим.
Ми одягли реактивні жилети і один за одним злетіли над оазою. Бернардові я виділив для прочісування найлегшу ділянку — берег моря, а решту території ми поділили із Сташеком.
Описуючи широкі кола, я летів у напрямку до пагорбів. Оранжеве сонце стояло низько над обрієм, і луку перетинали фантастично довгі тіні від дерев. Ні будівлі, ні антени, пі навіть купи сміття — хоч я вдивлявся в окуляри-бінокль до болю в очах.
“Кавказ піді мною, один в вишині…” — несподівано прозвучало у мене в навушниках. Захоплений польотом, космобіолог потихеньку мугикав.
— Алло, Бернарде, як ідуть пошуки?
— Чудово! Я відчуваю себе птахом! А коли заплющую очі…
Я тільки тяжко зітхнув.
— Алло, алло, всі до мене! — заглушив Бернарда схвильований голос Сташека. — Курс на сигнальну ракету!
Через хвилину ми стояли поряд із Сташеком перед безладно розкиданими металевими контейнерами. їх було понад півсотні. “Розбірний будинок”, “Електростанція”, “Інструменти”, — з подивом читав я на їхніх сріблястих боках. Переважну більшість контейнерів ніхто не відкривав — вони були запломбовані.
— Ти що-небудь розумієш? — спитав я Сташека.
— Н-ні, а ти?
Ми обережно ходили поміж контейнерами, наче між поснулими бугаями. На кожному з них стояло тавро: “Колонія “Люкс”.
Що тут сталося? Чому переселенці не скористалися зі свого вантажу?
— Можна подумати, — тихо промовив Бернард, — що на них хтось напав.
— Це неможливо, — заперечив я, — на планеті нема розумних істот.
— Могли напасти звірі, — підтримав Бернарда Сташек.
— Не допускаю. Ви звернули увагу, що порожні лише продовольчі контейнери? Назвіть мені тварину, яка зуміла б їх розпізнати і відкрити!
— Це могли бути морські павукоподібні, — замислено пробурмотів космобіолог. — О, ви не знаєте, на що вони здатні!
Його погляд розгорявся пекельним вогнем, віщуючи швидке побачення з павуками.
— Дурниці! — поквапливо вигукнув я. — Казки братів Грімм! Ваша гіпотеза так схожа на істину, як… як верблюд на їжака!
Я крадькома підморгнув Сташеку: підтримай, мовляв, мене для загального добра, та він уже скипів і не помітив мого сигналу.
— Чи не зволите ви, — вишукано поспитав він, — викласти нам свою ближчу до їжака версію?
— Зараз ви її почуєте, — у відчаї пообіцяв я, відчуваючи в голові цілковиту порожнечу. — Але спершу давайте попоїмо — давно вже час.
Я відстебнув свою планшетку і уявив на ній, наче на підносі, три чашки какао з вершками
Ми з деяким острахом сьорбнули по ковтку какао. Воно виявилось цілком нормальним. Бутерброди теж не таїли в собі ніяких несподіванок.
— Отже? — вимогливо сказав Сташек, дожовуючи сир. — Кажи, ми уважно слухаємо.
Я матеріалізував собі стільчик і стомлено присів. Бернард очікувально дивився на мене, — забув, хвала сузір’ям, про своїх павукоподібних. Але відступати пізно. Доведеться висловити якусь гіпотезу. І тут мені блиснула до смішного проста думка.
— Всі ці речі їм просто не потрібні. — заявив я урочисто. — Феномен Мак-Корміка — ось задля чого вони сюди прилетіли! Навіщо монтувати будинок, водогін, електростанцію, коли житло, воду, світло і тисячу інших речей можна одержати тут з нічого, просто уявивши їх собі на хвилинку! На Ейвілеусі пе треба працювати — це ідеальне місце для безтурботного життя, щастя і процвітання ледарів.
Сташек подивився на мене з недовірою.
— Якось дивно ти говориш…
— Заспокойся, друже, я тут ні до чого. Так міркували ті, кого ми шукаємо. Згадай: у Зоряному регістрі вони значаться людьми без певних занять. Інакше кажучи, дармоїдами. Не станете ж ви заперечувати, що на Ейвілеусі для них просто рай?
— Казки дідуся Панаса! — вибачливо посміхнувся Сташек.
— Як це казки?! — обурився я.
— А так. Дивись, що в тебе виходить. Дармоїди пронюхали, що на Ейвілеусі проявляється феномен Мак-Корміка. Діставшись сюди, вони кинули свій вантаж, взятий про людське око. Але продуктами чомусь не погребували, вийняли їх із контейнерів, понесли з собою, хоч у будь-яку хвилину, не ворухнувши пальцем, можуть одержати найвишуканішу страву. Де ж тут, даруй мені, логіка?
Сонце, лишаючи по собі криваво-червоний слід, поповзло за обрій. Зразу стало темно і холодно.
— Повертаймось до корабля, — сказав я. — Пошуки й суперечки продовжимо завтра.
В кораблі Бернард повідомив нас, що йому зовсім не хочеться спати. Ми можемо лягати, а він почергує. Сташек мерщій скористався з цієї пропозиції. Я ж, лаючись у душі і стримуючи позіхання, запропонував Бернардові пограти в шахи: в мене не було анінайменшого бажання прокинутись в обіймах павука. Шахи, як мені здавалося, спрямують Бернардову уяву по найбезпечнішому для нашого життя руслу…
Після сніданку (два матеріалізовані битки для мене із Сташеком і томатне пюре для Бернарда) ми знову вилетіли на пошуки. Ранкова оаза не мала мертвого вигляду. Кілька разів від мене пурхали якісь пташки, двічі я наполохав на схилах горбів невеликих звірят, схожих на наших зайців. Для космобіолога на Ейвілеусі було дещо цікаве, а от для нас із Сташеком…. Колонія “Люкс”, заради якої ми сюди прилетіли, щезла, не залишивши по собі ніяких слідів.
В середині дня Сташек скінчив прочісувати свою зону і подався допомагати Бернарду. В мене справи йшли значно повільніше: доводилось оглядати то пагорби, то яруги. Сонце нестерпно припікало. Реактивний жилет душив плечі, наче свинцевий. Я пив великими склянками ситро, хлібний квас і взагалі всі прохолодні напої, які тільки міг собі уявити.