Епоха слави і надії

Литвак Євгеній

– Банда! Мені потрібний зелений коридор до аеропорту. Без вас я не впораюся.

Мабуть, це стало їх маленькою традицією – вести довгі розмови, поки водій таксі мчить їх до чергової точки. Пригоди, на якийсь час відступали і під мірний звук мотора, в теплі салону, хотілося поговорити. Поділитися думками і почуттями, чого вони часто не встигали зробити в вічному поспіху і гонитві за таємницями.

– Знаєш, я завжди мріяла відправитися у подорож. Одна або з тим, кого я люблю. Хотіла втекти, досліджувати місця, спати в машині. Зупинятися, просто, щоб помилуватися видом. Відвідувати музеї і всілякі кафе. Слухати улюблені альбоми по дорозі. Мати «Полароід». Робити гарні фотографії сходу сонця. Фотографувати себе. Бігати через ліс. Гнатися за туманом і сонцем. Витрачати час на полі, щоб зробити вінок з квітів. Відчувати вітер

у волоссі. Купувати сувеніри. Зустрічати людей. Спостерігати.

Хотіла створювати спогади, – Ганна задумливо провела пальцями по вікну, за яким проносилися тротуари, дерева і рідкісні перехожі.

– Хороша мрія. І ми її скоро виконаємо. Розпочнемо життя з чистого аркуша, – Ніколас міцно стиснув її руку.

– Мені б хотілося побачити Рим, побувати в Парижі, Лісабоні, Неаполі. Купити будинок в Тоскані і вирощувати виноград. Відправитися на Гаваї і зникнути з виду приблизно на місяць. Побачити кориду. Створити парфюм на півднях Франції, прочитати якомога більше книг і хоч одну написати. Хочу купити спорт кари і їхати по гладкій дорозі, з крутими гірськими кручами на фоні морського бризу. Нічого не боятися, намагатися бути мудріше, займатися кінним спортом, альпінізмом і серфінгом. Пожити в Альпах, знявши будиночок на околиці лісу. Врятувати життя хоча б одній людині. Говорити на п'яти мовах. Хочу любити прекрасного чоловіка і бути матір'ю чотирьох дітей. На заході свого життя поїхати на Батьківщину. Побудувати будинок в горах біля річки і, коли прийде мій час, помираючи, усвідомлювати, що прожила прекрасне життя, і ні за чим не шкодую.

– Я зроблю все. Все, щоб кожна твоя мрія збулася.

– Ми подорожуватимемо світом?

– Останні дні ми тільки цим і займаємося, – тепло посміхнувся Ніколас.

Вони все ж встигли на літак. Ганна відкинулася на м'яку спинку сидіння, кинула короткий погляд на Ніколаса, який, як не боровся зі сном, заснув через півгодини польоту. Все ж позначилося потрясіння і напруга останніх днів. До того ж, хоч і невелика, але травма. Не хотілося занадто часто тривожити його душу розмовами про те, щоб вона хотіла зробити, про те, що ніколи не зробить через хворобу. Як би не храбрував цей чудовий чоловік, як би не хотів все виправити, її тіло на жаль, було не полагодити, а хворобу не викоренити.

Дівчина дістала з сумочки свій блокнот з ескізами і, перегорнувши його до середини, де починалися чисті сторінки, почала писати.

"Це життя. Таке крихке, дорогоцінне, непередбачуване. Щодня – безцінний подарунок, а не даність. Зараз мені двадцять два. Я не хочу помирати. Я дуже люблю життя. Я безмірно щаслива у ньому і кожної миті готова дякувати за це щастя близьким. Але, на жаль, від мене більше нічого не залежить. Цей лист я пишу не тому, що мені страшно. Поки ми живі, ми не усвідомлюємо, що таке смерть і наскільки вона близька. І мені це подобається.

За винятком тих випадків, коли нам з якоїсь причини хочеться поговорити про це, ми робимо вигляд, що смерті не існує. Що вона не станеться ні з ким з нас. Це таке табу. Про нього не розмовляють. Мені теж складно це дається. Занадто важко. Занадто незрозуміло.

Кожного разу, коли вам хочеться понервувати по дрібницях, поскаржитися на своє життя, просто подумайте про тих, хто зіткнувся із справжньою проблемою. Такою, яку не здолати. Такою, від якої не втекти. Такою, яка перекреслює все. Згадайте про мене. І подякуйте

життю, що ваші проблеми – суща дрібниця. Їх, на відміну від смерті, можна здолати. Пам'ятайте про це. Ви живі – і це вже щастя. Ви можете вийти на вулицю і вдихнути свіже повітря. Можете побачити, яким блакитним буває небо і якими зеленими дерева.

Можете, а я зовсім скоро вже не зможу. Вам пощастило. Дійсно пощастило. Я ось дивлюся на своє тіло, як воно тане на очах, і нічого не можу з цим поробити. Все, чого б я хотіла – це не ідеальні форми, а ще один день народження або Різдво, проведене з сім'єю. Чи ще один день ( лише день!) наодинці з коханим.

А ще будьте вдячні за кожен день, коли в вас нічого не болить. Менше скаржтеся, люди! І більше підтримуйте один одного. Віддавайте, віддавайте, віддавайте. Це свята правда: ви відчуєте себе щасливішими, якщо допомагаєте комусь. Шкода, що я робила це не так часто.

Знаєте, це було б дуже дивно: маючи гроші, почати витрачати їх в кінці, перед смертю. В цей час абсолютно не хочеться йти в магазин і купувати, наприклад, нову сукню, хоча я дуже любила шопінг раніше. Сукні втратили сенс. В кінці ти абсолютно чітко усвідомлюєш: безглуздо витрачати гроші на новий одяг або інші речі. Якщо хочете витратити гроші – витрачайте їх на враження. Чи хоч би не примушуйте себе відмовлятися від вражень, витративши все на матеріальну, по суті непотрібну вам нісенітницю.

Витратите день, щоб поїхати, нарешті, на пляж – вибратися в поїздку, яку ви давно відкладали. Пориньте в воду, зарийте пальці в пісок. Відчуйте солону воду на своєму обличчі. Відчуйте себе частиною природи.

Відчуйте цей момент, насолодіться ним, а не намагайтеся впіймати це в камеру вашого смартфону. Безглуздо витрачати життя через екран, безглуздо витрачати час на пошуки ідеального кадру! Просто насолоджуйтеся цим моментом. Самі! А не намагайтеся впіймати його для когось іншого.

Так ось риторичне питання. Час, який ви щодня витрачаєте на макіяж і укладання – воно дійсне того коштує? Ніколи не розуміла цього в жінках.

Серйозно: робіть тільки те, що примушує ваше серце битися швидше, а вас – почувати себе щасливим. Хочете торт? З'їжте – і ніякої провини!

Скажіть "ні" тому, чого ви не хочете. Перестаньте думати про те, що подумають про вас і ваше життя інші. Так, у них можуть бути інші уявлення про те, як потрібно і правильно. Але ви можете побажати прожити найзвичайніше, зате повне щастя життя – і будете абсолютно праві!

І останнє. Якщо можливо, зробіть добру справу для людства (і мене) – станьте донором крові. Цим ви врятуєте чиєсь життя, а заразом і самі відчуєте себе краще. Кожна здача крові може врятувати життя! Це величезний вклад, який доступний кожному".

Ніколас розглядав Ганну, гладив її по руці і сказав їй прямо в очі:

– Всім завжди від мене щось було потрібно. Я міг дати їм це, і вони пішли б. А тобі треба лише моя присутність в твоєму житті. І ти ніколи мене не залишиш, скільки б я себе тобі не віддавав.