Епоха слави і надії

Литвак Євгеній

Приїзду поліції Ніколас чекав у тому самому мерсі, вже більше години не знаходячи собі місця від хвилювання. Він встиг сходити на заправку, від якої, на щастя, вони не встигли далеко від'їхати. Там подзвонив у відділення, коротко змалювавши подію, і навіть викупив у одного із співробітників його робочий телефон. Звичайний кнопковий, але ж з нього можна було дзвонити. Проте вся важлива і потрібна інформація залишилася в розбитому айфоні. На його інстаграм підписувалося по кілька мільйонів людей в годину. На даний момент його акаунт був найпопулярнішим

в інтернеті, але зараз, коли це було так життєво необхідно, від його вірної "Банди" не було ніякої користі. З ними було неможливо зв'язатися.

Нарешті явилися поліцейські у компанії декількох журналістів. Ніколас на камеру переказав, як невідомий водій вивіз їх за місто, а потім їх зупинила друга машина, і двоє в масках викрали Ганну. Поліцейські почали обшукувати автомобіль на предмет доказів, а журналісти продовжили зйомку репортажу.

Ніколас сів у автобус, що проходив повз: "Петербург-Москва". Пасажирів майже не було, так що йому дісталося місце біля вікна. Автобус їхав повільно, і легкі похитування діяли, як снодійне. Ніколас не спав більше доби, але через адреналін, що ще не вщух, і переживання, не міг заснути, все думаючи про подію. В якийсь момент він все ж відключився, але його розбудив дзвін мобільного, в який він встиг переставити свою сім-карту.

– Вітаю, я хочу замовити «Пепероні».

Ніколас подивився на екран телефону, потім на всі боки – мабуть хтось помилився номером. Коли він купував кнопковий телефон, то розраховував, що у Ганни є його номер, і якщо їй вдасться втекти, вона зможе йому подзвонити, дати знати, що з нею все гаразд.

– Ніколас Романов слухає, – сказав він. – Ви впевнені, що не помилилися?

– Так, я б хотіла замовити піцу на адресу.

– Ви дзвоните Ловцеві Снів, щоб замовити піцу? – Продовжував не розуміти Ніколас.

– Ну да, площа Театральна один, Великий театр, мала сцена.

– Проте це неправильний номер, дівчина, я не доставляю піцу. Кладу трубку, – Ніколас вже зібрався було натиснути кнопку завершення дзвінка, але на тому кінці судорожно заторохтіли:

– Ні-ні-ні. Ні! Ви не розумієте…

Автобус зупинився підібрати ще одного пасажира, шум двигуна стих, і Ніколас, нарешті, зміг як слід розчути голос тієї, що дзвонила. Серце пропустило удар, залишки сонливості, як рукою зняло, Ніколас від хвилювання підвівся над сидінням і знову опустився назад.

– Тепер зрозумів, – видихнув він в трубку. – Ганна, це ти? Викрадачі поруч?

– Так, мені потрібна велика піца.

– Добре. А лікарі потрібні? Подзвонити лікарям?

– Ні, – сказала дівчина і знову додала:

– З пепероні.

Ніколас уткнувся лобом в долоню, благаючи всіх богів, щоб автобус їхав швидше.

– Приїжджай, якщо зможеш, – прошепотіла Ганна.

– А якщо не зможу? – Навіщось запитав Ніколас, хоча для нього все давно було очевидно. Звичайно зможе, звичайно приїде. Тому що любить, тому що не зможе без неї і ніколи не пробачить себе за бездіяльність.

– Тоді вважай, що дівчина просто помилилася номером, – на цих словах Ганна поклала трубку.

"Зроби все, що зможеш, а в іншому покладися на долю".

Втративши

будь-яке терпіння через неквапливу їзду водія, Ніколас вискочив з автобуса. До Москви залишалося триста кілометрів, і добратися треба було чим швидше. Проте машини проїжджали повз, ніби не помічаючи його. Він безуспіху махав руками, виставляв руку з піднятим вгору великим пальцем і вже починав зневірятися. Нарешті, біля нього зупинився автомобіль. Ніби по іронії долі – мерседес-купе білого кольору. Правда, цього разу не старий і дешевий, а бізнес класу. Молода дівчина-водій привітно махнула йому рукою:

– А я вас впізнала. Ви вже кілька годин не виходите в ефір. Що я можу для вас зробити?

– Мені треба за годину дістатися до Москви, – схвильовано випалив Ніколас.

– Але це неможливо! – Здивовано ахнула дівчина.

– Можливо, пустіть мене за кермо.

– Ні, – похитала головою водій. – Даруйте, але машину мені купив мій хлопець і…

Ніколас зняв із зап'ястка золотий "Ролекс ":

– Ось, для вашого хлопця.

Дівчина взяла годинник, а потім, зітхнувши, перелізла на пасажирське сидіння.

Ніколас зберігав спокій, незважаючи на те, що зараз в середині нього бушував шторм. Він завів машину і почав її розганяти. Зараз йому треба було покласти стрілку спідометра, і тримати її в такому положенні, як можна довше. Дівчина ввімкнула у себе прямий ефір, щоб показати своїм підписникам несподіваного водія-пасажира.

Ніколас кинув на неї швидкий погляд.

– Де ви гальмуєте, там я на газ натискаю, – посміхнувся чоловік.

– Одного разу це вас згубить, – дівчина похитала головою.

Не пройшло і години, а вони вже в'їхали в Москву. Не звертаючи уваги на гнівні гудки, Ніколас мчав на червоний, виїжджаючи на зустрічну.

– Так теж не можна! Господи, ви нас вб'єте, – дівчина схопилися за серце.

– Послухайте, зазвичай я так не роблю, але зараз червоний наш, зелений – загальний.

Зупинившись біля Великого театра, Ніколас вискочив з машини. Дівчина встигла крикнути йому:

– Ви допомагаєте іншим, але хто допоможе вам?

Ніколас лише знизав плечима. І ніби у відповідь на слова дівчини, помітив біля театра кілька чоловік. Це була його Банда". Один з них протягнув Ніколасу новенький айфон:

– Чув, ваш розбився.

До коробки була прикріплена записка: "Справжні брати без запрошення приходять не лише на свято, але і на допомогу". Швидко переставив картку в новий телефон, Ніколас ввійшов до театру, де тут же зірвався на біг, на ходу звіряючись з вказівниками, що вели до малої сцени.

Він вірвався до приміщення, і різко зупинився, оскільки там панувала абсолютна темрява. В цей момент його з силою вдарили по потилиці, ноги підкосилися, Ніколас рухнув на підлогу. Очі злипалися, як би він не намагався тримати їх відкритими. Свідомість спливала. І ніби крізь, закладені ватою вуха, він чув голоси. Акторів? Потім почувся чіткий звук, наче всі вставали з крісел – разом, практично синхронно. Застукали підбори. Ніколас нарешті прийшов до тями.