Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)
Шрифт:
Перегляд цінностей і виникнення нових соціальних процесів є провісниками великих суспільних змін, спрямованість яких можна виявити тільки в історичній перспективі. Видрукувана в 1835 році надзвичайна книга А. де Токвіля «Демократія в Америці» і сьогодні все ще здається актуальною, позаяк її автор виокремив одну із головних нездоланних сил перетворення суспільства, - прагнення до рівності. У дещо іншому вигляді М. Вебер встановив, що процес бюрократизації є силою, процесом перетворення організації та адміністративних структур суспільства, але він також зумів побачити цю зміну, яка революціонізувала трудову діяльність й суспільні взаємини більшості людей, у ролі складника всеохопнішого процесу раціоналізації всього життя в сучасному суспільстві.
Упродовж
Але розпізнавання історичних «ключів» є зовсім ненадійною справою. В наші дні стало модним бачити в багатьох суспільних тенденціях або нових соціальних рухах деякі прекрасні знамення, які їм не притамані або котрі скоро зникають (позаяк хода змін в інтелектуальній моді нерідко є швидшою, ніж в інших сферах). Тому надійних орієнтирів, які вказують на те, які саме нові ідеї, цінності або процеси є справжніми поворотними пунктами суспільної історії, не так багато. Не зрозумівши цього – чи, принаймні, не захистившись від такого переоцінювання — не слід звертатися до змін у соціальній системі.
Соціальна система подана найважливішими інститутами, які упорядковують життя людини у суспільстві: професійною структурою, освітою молоді, регулюванням політичних конфліктів тощо. Перехід від сільського до міського типу суспільства, від сільськогосподарської до промислової економіки, від федералізованого до централізованого політичного стану є великими змінами в суспільній структурі. Оскільки такі устрої є структурними, вони досить міцні, і їх складно змінити чи переглянути. З цієї причини їх можна легше розпізнати. Але такі зміни в соціальних системах є великомасштабними і вони не дозволяють виокремити, точно встановити деталі майбутніх суспільних устроїв. Коли відбуваються такі зміни, вони дозволяють нам не провіщати майбутнє, але лише визначати перелік проблем, з якими зіткнеться суспільство та які йому доведеться вирішити. Ось цей порядок і є тим, що само по собі можна передбачити.
Ідея постіндустріального суспільства, котра є темою цієї книги, і являє собою прогноз змін в соціальній структурі західного суспільства...
ВИМІРИ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА
Суспільство можна аналітично поділити на три частини: соціальну структуру, політичну систему і сферу культури. Соціальна структура охоплює економіку, технологію й систему зайнятості. Політична система регулює поділ влади і вирішує конфлікти, що породжуються зазіханнями і вимогами окремих осіб та груп. Культура є цариною виражального символізму й значень. Поділяти суспільство в такий спосіб корисно, тому що кожний аспект підкоряється особливому осьовому принципу. У сучасному західному суспільстві осьовим принципом соціальної структури є принцип економлення— спосіб виокремлення ресурсів згідно з принципами найменшої вартості, замінності, оптимізації, максимізації тощо. Осьовим принципом політичної системи є співучасть,інколи мобілізовувана або скеровувана зверху, інколи така, що вимагається знизу. Осьовим принципом культури є прагнення людини до самоздійснення і піднесення власної значущості.У минулому ці три сфери пов'язувалися спільною ціннісною системою (а в буржуазному суспільстві ще і спільним характером структури). Але за сучасних умов спостерігається зростаюче роз'єднання цих трьох ділянок,
Концепція постіндустріального суспільства стосується переважно змін у соціальній структурі,приділяє увагу напрямку, в якому перетворюється економіка і перероблюється система зайнятості, а також нових співвідношень між теорією і практикою, особливо між наукою й технологією. Ці зміни можна наочно прослідкувати, шо я й намагаюсь зробити у цій книзі. Але я не наполягаю на тому, що в соціальній структурі вони визначаютьвідповідні зміни в політиці чи культурі. Скоріше вони ставлять три типи питаньдля решти елементів суспільства. По-перше, соціальна структура є системою ролей, покликаною узгоджувати людські вчинки щодо досягнення певних цілей. Ролі поділяють людей, завдають особливі способи поведінки, відповідно до становища в суспільстві, але людина не завжди добровільно сприймає умови тієї чи іншої ролі. Одна із рис постіндустріального суспільства, наприклад, пов’язана з зростаючою бюрократизацією науки і спеціалізацією інтелектуальної праці в найдрібніших деталях. Але немає ясності в тому, що люди причетні до науки, повинні погоджуватися з цим становищем так само, як це робили робітники, що приходили на фабрику сто п'ятдесят років тому.
По-друге, зміни в суспільній структурі породжують проблеми у сфері управління, з якими стикається політична система. В суспільстві, яке дедалі більшою мірою усвідомлює свою долю й прагне контролювати свої багатства, політичний порядок з неодмінністю стає першорядним чинником. Оскільки постіндустріальне суспільство збільшує важливість технічного складника знання, воно спонукає жерців нового устрою — учених, інженерів і технократів — або змагатися з політиками, або ж ставати їхніми спільниками. Тим самим відношення між суспільною структурою й політичним ладом стає однією з наріжних проблем влади в постіндустріальному суспільстві.
І, по-третє, новий спосіб життя, що в значній мірі обумовлений домінуванням теоретичного знання, неодмінно кидає виклик тенденціям культури, котрі спрямовані до піднесення особистості і обертаються дедалі більшою антиномічністю й антиінституційністю.
Мене цікавлять у цій книзі головним чином соціальні і політичні наслідки формування постіндустріального суспільства. В наступній роботі я зупинюсь на його відношенні до культури. Але в центрі пропонованої спроби перебуває прагнення простежити соціетарні зміни насамперед у межах соціальної структури...
Концепція постіндустріального суспільства є великим узагальненням. Його значення можна легше збагнути, коли виокремити п'ять компонентів цього поняття:
1. В економічному секторі: перехід від виробництва товарів до розширення сфери послуг;
2. В структурі зайнятості: домінування професійного і технічного класу;
3. Осьовий принцип суспільства: центральне місце теоретичного знання як джерела нововведень і формування політики;
4. Орієнтація на майбутнє: особлива роль технології і технологічних оцінок;
5. Ухвалення рішень: створення нової «інтелектуальної технології».
Формування економіки послуг.Близько тридцяти років тому К.Кларк у праці «Умови економічного прогресу» аналітично розділив економіку на три сектори — первинний, вторинний і третинний. До первиного сектору було віднесено головним чином сільське господарство; до вториного — промисловість, чи індустрію; до третиного — послуги. Будь-яка економіка є сумішшю у різних співвідношеннях кожного з цих секторів. Але К.Кларк стверджував, що по мірі індустріалізації країн відбувається неминуча корекція із-за відмінностей у продуктивності і, як наслідок, більша частка робочої сили переходитиме у виробництво, а із зростанням національного доходу з’явиться посилений попит на послуги, і відбувається відповідний зсув у цьому напрямку.