Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)
Шрифт:
Якщо під вічністю розуміють не нескінченну тривалість часу, а безчасовість, то живе вічно той, хто живе в сучасності.
Наше життя так само нескінченне, як наше поле бачення – безмежне.
6.4312 Безсмертя людської душі в часі, тобто її вічне життя й після смерті, не тільки ніяк не гарантоване, а й, коли припустити, що воно є, зовсім не дає того, чого ми завжди хочемо досягти ним. Чи розв’яже якусь загадку той факт, що я житиму вічно? Чи те вічне життя не є таке саме загадкове, як і теперішнє? Розв’язання загадки життя у часі й просторі лежить позачасом і простором.
(Ідеться
6.432 Якийє світ, для вищої сили цілком байдуже. Бог не об’являється усвіті.
6.4321 Усі факти належать тільки до завдання, а не до розв’язання.
6.44 Містика полягає не в тому, якийсвіт, а в тому, що він є.
6.45 Погляд на світ sub specie aeterni є поглядом на нього як на якусь обмежену цілість.
Відчуття світу як обмеженої цілості – містичне відчуття.
6.5 Для відповіді, яку не можна висловити, не можна висловити й запитання.
Загадкине існує.
Якщо якесь питання взагалі можна поставити, то на нього можнай відповісти.
6.51 Скептицизм – ненезаперечний, але вочевидь безглуздий, коли він хоче сумніватися там, де нема про що питати.
Сумнів можливий тільки там, де можливе якесь питання; питання – тільки там, де можлива відповідь; а відповідь – тільки там, де щось можебути сказане.
6.52 Ми відчуваємо, що якби навіть знайшлася відповідь на всі можливінаукові питання, наші життєві проблеми ще зовсім не були б порушені. Щоправда, тоді б уже не було жодних питань, і саме це і є відповіддю.
6.521 Розв’язання проблеми життя помічають з того, що ця проблема зникає.
(Чи не це є причиною того, що люди, яким після тривалих сумнівів став зрозумілий сенс життя, не могли потім сказати, в чому ж той сенс полягає).
6.522 Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється,це й є містичне.
6.53 Правильний метод філософії був би, власне, такий: не казати нічого, крім того, що можна сказати, тобто крім тез природничих наук, – а отже, крім того, що не має нічого спільного з філософією, а якби потім хтось схотів сказати щось метафізичне, – довести йому, що він певним знакам своїх суджень не надав жодного значення. Цей метод не задовольнив би того другого – він не мав би почуття, що ми його вчимо філософії, – але тобув би єдиний бездоганно правильний метод.
6.54 Мої тези надають ясності через те, що кожен, хто мене розуміє, наприкінці визнає їх безглуздими, коли завдяки ним – по них – підійметься над ними (так би мовити, мусить відкинути драбину, спершу піднявшись по ній).
Він мусить їх подолати, тоді його погляд на світ буде правильний.
7 Про те, про що не можна сказати, треба мовчати ... с 83-86
Вітгенштайн Людвіг. Tractatus Logico – Philosophicus ;
Гантінгтон, Самуель Філліпс
(нар. 1927 р.)
Відомий американський соціолог і політолог. Автор багатьох робіт у галузі соціальної модернізації, міжнародних відносин, теорії демократії і імміграції. Велику популярність отримала його концепція “зіткнення цивілізацій”, яка описує динаміку сучасних соціальних відносин крізь призму конфліктів на цивілізаційній основі.
ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ.
МОДЕЛЬ ПРИЙДЕШНЬОГО КОНФЛІКТУ
Світова політика вступає в нову фазу, й інтелектуали негайно обрушили на нас потік версій щодо її майбутнього обличчя: кінець історії, повернення до традиційного суперництва між націями-державами, занепад націй-держав під напором різнонаправлених тенденцій - до трайбалізму й глобалізму - і ін. Кожна із цих версій вхоплює окремі аспекти реальності, що народжується. Але при цьому втрачається самий істотний, осьовий аспект проблеми.
Я думаю, що у світі, що народжується, основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія й не економіка. Найважливіші межі, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-Держава залишиться головною діючою особою в міжнародних справах, але найбільш значимі конфлікти глобальної політики будуть розвертатися між націями й групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів.
Прийдешній конфлікт між цивілізаціями - завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі. Протягом півтора століть після Вестфальского миру, що оформив сучасну міжнародну систему, у західному ареалі конфлікти розверталися головним чином між государями - королями, імператорами, абсолютними й конституційними монархами, що прагнули розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцнити економічну могутність, а головне - приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. В 1793 р., говорячи словами Р.Р.Палмера, "війни між королями припинилися, і почалися війни між народами".
Дана модель зберігалася протягом усього XIX в. Кінець їй поклала перша світова війна. А потім, у результаті російської революції й відповідної реакції на неї, конфлікт націй поступився місцем конфлікту ідеологій. Сторонами такого конфлікту були спочатку комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а потім - комунізм і ліберальна демократія. Під час холодної війни цей конфлікт втілився в боротьбу двох наддержав, жодна з яких не була нацією-державою в класичному європейському сенсі. Їхня самоідентифікація формулювалася в ідеологічних категоріях.