Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Губерский Л. В.

Зробімо висновок: розум, який безперечно на нашому боці, підказує, що люди за природою вільні, а приклади з історії свідчать, що початки усіх урядівсвіту, які виникли мирним шляхом, неминуче пов’язані зі згодою людей.Залишається мало місця для сумніву в тому, чиїм було право чи якою була думка або людські звичаї при створенні перших державних урядів.

“Оскільки всі люди народжуються при тому чи іншому уряді, то неможливо, щоб хто-небудь із них був коли-небудь вільним і мав свободу об’єднатися з іншими й започаткувати новий уряд чи був спроможний встановити законне врядування”.

Якщо цей аргумент є справедливим, то дозвольте спитати, яким чином у світі з’явилося стільки законних монархій? Бо якщо хто-небудь, виходячи з цього припущення, зможе показати мені в цьому світі, за будь-якої доби, одну людину, яка вільназапочаткувати законну монархію, то мені доведеться показати їй десять інших вільних людей,які в той самий час були вільні об’єднатися й розпочати нове врядування у формі монархії

чи в якійсь іншій. Це доводить, що коли хто-небудь, народжений під владоюіншого, може бути настілки вільним,аби мати право повелівати іншими в новій самостійній державі, то кожен народжений під владоюіншого може бути вільнимтак само і може стати правителем чи підданим в окремій самостійній державі. І таким чином, згідно з їхнім власним принципом, або всі люди, незалежно від свого народження, є вільними,або ж у світі існує лише один законний державець, один законний уряд. І тоді їм нічого не залишиться, як тільки показати нам, який саме. І коли вони це зроблять, то я не сумніваюсь, що все людство легко погодиться йому коритися.

І хоча ця відповідь достатньо показує, що їхнє заперечення ставить їх у таке саме складне становище, як і тих, проти кого вони його використовують, все ж я спробую глибше розкрити слабкість їхньої аргументації.

“Всі люди, – кажуть вони, – народжуються під владою якогось уряду, і тому їм не вільно започаткувати новий. Кожен народжується підданим свого батька або свого державця, а відтак стає зв’язаним вічними узами покори і вірності”. Зрозуміло, що людству ніколи не була властива ніяка природна покора від народження,яка зобов’язувала б людей до послуху володарям і їхнім спадкоємцям, і вони ніколи па неї не зважали.

Тому історія, як священна, так і світська, рясніє прикладами про людей, які виходили з-під влади, під якою були народжені, й відмовлялись коритися сім’ї чи спільноті, в якій вони виросли, і встановлювали нові державив інших місцях; звідси й з’явилась уся та сила-силенна дрібних спільнотворень, що існували у первісну епоху, і кількість їх постійно помножувалась, поки було ще достатньо місця, а потім сильніший або вдатніший поглинав слабшого; а великі держави знову розпадалися на шматки й перетворювались на дрібні володіння. Все це надає досить свідчень проти батькового верховенства і яскраво доводить, що не природне право батька, яке перейшло до його спадкоємців, було тим, що створило держави на самому початку, оскільки було неможливо на цій основі створити так багато маленьких царств; якби люди не були вільні відділятисявід своїх сімей і від своєї держави, хоч би якою вона була, й створювати окремі спільнотворення та інші системи врядування, що, на їхню думку ,їм підходили, то всі вони злилися б в одну світову монархію.

І так воно велося у світі від самого його початку й до наших днів. І зараз свободі людства перешкоджає не дужче те, що люди народжуються під владою усталених і стародавніх державних устроїв,що вони мають встановлені закони та стійкі форми врядування, ніж це було б, якби вони народжувались у лісах серед нічим не стримуваних мешканців, вільних від будь-якої влади. Адже в тих, хто став би нас переконувати, що, “народившись під владою якогось уряду, ми, природно, є його підданими” й не маємо більше ні права, ні підстав для свободи, яка існує у стані природи, немає жодного іншого доводу (облишмо осторонь аргументи про батькову владу, на які ми вже дали відповідь), крім того, що, оскільки вада отці чи прародителі відмовилися від своєї природної свободи, то вони, таким чином, зобов’язали себе й своїх нащадків на вічний послух тому урядові, якому самі підкорились. Дійсно, хоч би які зобов’язання будь-хто взяв на себе чи які обіцянки дав від свого імені, він зобов’язаний їх виконувати, але він не можежодним договором зобов’язати до цього своїх дітейчи своє потомство. Бо його син, коли стає дорослим, є так само вільним, як і батько, і ніяка дія батька не може обмежити свободу його сина більше,ніж свободу когось іншого. Батько справді може обумовити право на володіння землею, якою він користувався як підданий певного спільнотворення, такими зобов’язаннями, які примусять його сина бути підданим цієї спільноти, якщо він хоче мати ті самі володіння, що належали його батькові; оскільки цей маєток є власністю його батька, то може розпоряджатися ним чи впорядковувати його як забажає.

І це зазвичай давало привід для помилки у цьому питанні; оскільки спільнотворення не дозволяють, щоб яка-не-будь частина їхніх земель втратила користувача або щоб нею користувався хтось, хто не є членом цієї спільноти, то син за звичайних обставин не може користуватися маєтностями батька на інших умовах, ніж це робив його батько, – тобто він мусить стати членом цього суспільства. Роблячи це, він одразу підпорядковує себе встановленому там уряду – так само, як і будь-який Інший підданий цього спільнотворення. І, таким чином, лише згода вільних людей, народжених під владою уряді, робить їх членами цього спільнотворення,і цю згоду кожен дає окремо, коли досягає повноліття, а не всі разом; зазвичай люди цього не помічають і гадають, що такого взагалі немає або ж що це не є необхідним, і роблять висновок, що вони є підданими за природою, так само як вони є людьми.

Але ж ясно, що самі урядирозуміють це по-іншому; вони не претендують па владу над сином тільки через те, що мали її над батьком;вони і на дітей не дивляться, як на своїх підданих, хоча їхні батьки й були такими. Якщо який-небудь англійськийпідданий

має у Франціїдитину, народжену англійськоюжінкою, то чиїм підданим є ця дитина? Не короля Англії,бо вона ще мусить бути допущеною до пов’язаних із цим привілеїв. І не короля Франції,бо яке право мав би тоді її батько забрати її звідти й виховувати так, як сам забажає? І хіба вважали коли-небудь за зрадниката дезертиратого, хто залишав країну, в якій він тільки народився від батьків-іноземців, або ж того, хто воював проти неї? Отже, зрозуміло, що з практики самих держав, так само як і з закону здорового глузду, виходить, що дитина не народжується підданою жодної країни чи уряду.Вона перебуває під опікою та владою свого батька, доки не досягне повноліття, і тоді вона є вільною людиною, яка має свободу обирати, якому урядові їй підкоритись, у якій спільноті жити. Бо якщо син англійця,народжений у Франції, євільним і може так вчинити, то очевидно, що його ніяк не зв’язує те, що його батько є підданим певного королівства, так само як його не зв’язує жодний договір, укладений його предками. Чому тоді його синові, в силу тих самих причин, не мати такої ж свободи, хоча б він і народився в якому-небудь іншому місці? Адже влада, яку батько природно має над своїми дітьми, – це одна й та сама влада, незалежно від того, де вони народились, і узи природних зобов’язань не залежать від визначених кордонів королівств і спільнотворень.

Кожна людина,як було показано, є вільною від природи,і ніщо, крім її власної згоди, не в змозі підкорити її якій-небудь земній владі; тому треба розглянути, що ж слід розуміти як достатню декларацію згодилюдини на те, щоб стати підданцемзаконів того чи того уряду. Звичайно розрізняють виражену й мовчазну згоду, що ми зараз і розглянемо. Ніхто не сумнівається, що лише виражена згодабудь-якої людини, яка входить до певної спільноти, робить її справжнім членом цієї спільноти, підданим її уряду. Складність полягає у визначенні того, що треба вважати мовчазною згодоюі наскільки вона є зобов’язальною, тобто наскільки можна бути впевненим, що людина погодилась і, отже, підкорилася тому чи тому урядові, якщо вона ніяк не висловилася з цього приводу. На це я скажу, що кожна людина, яка володіє чи користується хоч якоюсь маєтністю на території держави, тим самим уже дає свою мовчазну згодуі відтак зобов’язана підкорятися законам її уряду – протягом того часу, що вона користується цією маєтністю, – як і будь-хто інший, хто перебуває під владою цього уряду, незалежно від того, що становить його маєтність: землю, навічно закріплену за ним і його спадкоємцями, чи житло, винайняте лише на тиждень; або ж це може бути просто право безкоштовного проїзду дорогами; і, зрештою, сюди можна віднести навіть саме перебування людини на території даної держави.

Для того щоб зрозуміти це краще, слід зважити на те, що кожна людина, вступаючи вперше до будь-якого спільнотворення, приєднується до спільноти і також приєднує та підкоряє їй ті маєтності, які вона має чи набуде і які вже не належать жодній іншій спільноті. Адже було б явним протиріччям, коли б хтось, вступаючи в суспільство з іншими заради захисту й регулювання власності, при цьому вважав, що його земля, земля людини, чия власність має регулюватися законами цього суспільства, може бути вилучена з-під юрисдикції уряду, Підданим якого є він сам, власник цієї землі. Отже, тим самим актом, яким будь-хто приєднує свою особу, котра до того була вільною, до якогось спільнотворення, цим же актом він приєднує до нього і свої володіння, які раніше були вільними; і тоді особа та її володіння підлягають урядові і владі цього спільнотворення доти, доки воно існує. Звідси випливає, що кожен,хто за правом спадкоємства, купівлі, дозволу чи за якимось іншим правом користується певною частиною землі,що таким чином приєднана і перебуває під владою цього спільнотворення, мусить приймати цю землю разом із тими умовами,з якими пов’язане володіння нею, а саме – підкоряючись урядові спільнотворення,під юрисдикцією якого перебуває ця земля, так само, як і кожен з підданих.

Але, оскільки уряд має безпосередню юрисдикцію лише над землею, і ця юрисдикція поширюється на власника цієї землі (перш ніж він фактично приєднався до суспільства), лише поки він живе на нійі користується нею, то й зобов'язання підкорятися урядові,яке лежить на кожному в силу такого користування, починається п закінчується разом із цим користуванням;тож коли власник, який не давав нічого урядові, крім своєї мовчазної згоди,відмовиться, шляхом дару, продажу або якось інакше, від обумовленої маєтності, він має право піти та вступити до будь-якої іншої спільноти або ж домовитися з іншими започаткувати нову, іп acuis locis ,... убудь-якій частині світу, яку вони виявлять вільною й такою, що нікому не належить. Тим часом той, хто одного разу, шляхом фактичної домовленості і якоїсь вираженоїдекларації, дав свою згодубути членом певної держави, зобов’язаний вічно й незмінно залишатися її підданим і ніколи не може вільно повернутися до стану природи, хіба що тільки через якесь лихо уряд, якому він підкоряється, розпадеться або якщо якимось публічним актом його позбавлять права залишатися членом цієї держави.