Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)
Шрифт:
... Із скарбниць вавілонської і єгипетської культур магічної релігійності вона допустила в себе тільки декілька імен; антична і індійська культури, точніше її цивілізаційне наслідство – єлінізму і буддизму занесли її вираження сумбур аж до псевдоморфозу, але навіть не заділо її сущність. Кожна з релігій магічної культури починаючи з творінь Ісаї і Заратустри аж до ісламу, є ідеально єдиним світовідчуттям, і наскільки неможливо у вірування у Авести знайти хочаб одну брахманську рису, а у в древньому християнстві хоча б слід античного відчуття. Якщо фастівська людина, як “я”, сила, що спирається на саму себе в останньому рахунку рішення відносно безкінечного, якщо аполонська людина вирішує лише відносно самого себе, то магічна людина з його магічним буттям являє лише складову частину пневматичного
... Те, що ми знаємо, про людину, чітко розділяється на два великих періоди його буття. Точкою відліку для першого служить нам та глибока відмітина долі планети, яку ми називаємо сьогодні початком льодового періоду відносно, ми можемо встановити в рамках картини історії Землі лише те, що тут мали місце космічна переміна; завершується вона початком високих культур, басейнів Нілу та Єфрату, коли раптом робиться іншим весь зміст людського буття. Різка границя третичного періоду і делювія знаходиться скрізь, і по її сторону ми стікаємося з людиною як уже повністю сформованим типом, маючим звичаї, міфи, мистецтво, прикраси, техніку, а також володіючою будовою тіла, не терплячих з тих пір змін. Якщо ми назвемо цей період періодом примітивної культури, то єдиним регіоном, в якому ця культура, хоча і в своїй пізній формі, залишалась живою і порівняно недоторканою на всьому протязі другого періоді аж до сьогоднішнього дня. Головною причиною такої появи, в тому, що тут від тиску зі сторони більш високих культур збереглися не декілька примітивних планет, а цілий світ примітивного життя. Але примітивна культура – це дещо величне і цільне, дещо у вищій степені живе і дійсне. Але вона на стільки різко відрізняється від всього, чим в якості духовних можливостей володіємо ми, люди високої культури, що можна сумніватися, дозволеного робити висновки відносно стану стародавнього часу, з їх сьогоднішніми способами буття та бадьорості, у яких перший період все ще глибоко проникає у другий.
... З типом високої культури на місце « воно» приходить сильне і єдина тенденція. Піднесеними істотами в середині примітивної культури незалежно від людини є лише племена і сім’ї. Тут, проте, піднесена сама культура. Все примітивне лише агрегат, причому агрегат форм вираження примітивних союзів. Висока культура – це бадьорості одного єдиного гігантського організму, роблячи носіями єдино образної мови форм з єдино образною історією, не тільки звичай, міф, техніку і мистецтва, але навіть і увійшовши в нього народи і співслова. Найдревніша історія мови відноситься до примітивної культури і має свою особисту, залишену правил долі, яку не можливо вивести із долі орнаменту чи, наприклад, із історії шлюбу.
Таблиця до порівняльної морфології всесвітньої історії
Таблиця 1. “ Одночасні ” епохи духовного життя
Індійська культура Антична культура Арабська культура Західна культура
З 1500 р. до Р.Х. З 1100р. до Р.Х. з 0 р. з 900р.
Весна.Ґрунтовно-інтуїтивний період. Величні створення прокидаючоїся обгорнутої сновидіннями душі. Зверх особисті єдність і повнота.
Літо.Близька до зрілості свідомість. Найдревніші міські і критичні рухи.
Осінь.Інтелігенція великого місця. Найвища точка суворого розумового мистецтва.
Зима.Початок цивілізації світового міста. Згасання душевної творчої сили. Саме життя стає проблематичним. Етико практичні тенденції іррелігійних і не метафізичних уявлень мешканців світового міста.
Таблиця 2. “ Одночасні ” епохи мистецтва.
Єгипетська культура Антична культура Арабська культура Західна культура
“ Культура ” :історія
Цивілізація:буття без внутрішньої форми. Мистецтво великих міст як предмет розкоші, спорту, привички. Змінні модні стилі (запозичувані з минулого, змішані, винайдені), намаючи символічного змісту.
Таблиця 3. “ Одночасні ” політичні епохи
Єгипетська культура Антична культура Західна культура
Культура:групи народностей визначено вираженого стилю, володіючих однотипним світовідчуттям. Вплив іманентної державної ідеї.
Цивілізація:розчинення орієнтуючогося тепер кардинально на місто тіла народу в інтернаціональних масах, маючих переважно практичні інтереси. Світове місто і провінції: четверте співслово (“маса”), неорганічне космополітичне.
Шпенглер Освальд. В ведение . Табл и ц ы . См ы сл чисел. Проблема мировой истории. . Макрокосм. Картина души и чувство жизни. //Закат Европы. Очерки морфологи мировой истории. Т.1. Образ и действительность.
Пер. с нем.
– Мн. 1998.
– С.: 6 - 540.
– Т.2. Всемирно-исторические перспективы. С. 39 - 531.
Гейзинга, Йоган
(1872 – 1945)
Датський історик, філософ культури. Творчі пошуки Гейзинга були найбільшою мірою зосереджені на дослідженні форм світовідношення і мислення у пізньому Середньовіччі та філософському аналізі проблем гри. У трактаті “ Homo Ludens “ (“Людина граюча”) обґрунтував наскрізне значення гри у розвитку основних культурних форм людства – не лише у мистецтві, а й філософії, науці, політиці, юриспруденції, військовому ремеслі. Філософ демонструє неможливість редукції буттєвого феномена гри до фактів пізнавального і психічного життя, а також виявляє визначну роль гри в людській історії.
ПРИРОДА І ЗНАЧЕННЯ ГРИ ЯК ЯВИЩА КУЛЬТУРИ .
Гра давніша за культуру, адже культура, хоч які неадекватні її визначення, неодмінно передбачає наявність людського суспільства, а тварини ж не чекали, поки-то прийде людина та навчить її гратися. Можна навіть сміливо стверджувати, що людська цивілізація не додала жодної істотної риси до загальної ідеї гри.
...Трактуючи гру як один із виявів культури, а не як прості забавки в житті тварин та дітей, ми починаємо там, де кінчаються біологія та психологія. У сфері культури ми застаємо гру як уже дану величину, що існувала ще до появи самої культури й що супроводжувала, проймала її від першопочатків аж до цієї фази культури, в якій ми живемо нині. Ми переконуємось, що гра присутня скрізь як цілком визначена й відмінна від “буденного” життя якість.
...Усяка гра є добровільною діяльністю. Гра за наказом – це вже не гра, а в найкращому випадку, її силувана імітація. Вже завдяки самому цьому вільному характерові гра виходить за межі природного процесу.
...Потреба в ній буває нагальною лише настільки, наскільки потребує радості від гри. Гру можна відкласти чи в будь-який момент урвати. Вона ніколи не диктується фізичною необхідністю чи моральним обов’язком. Вона не може бути завданням. Відбувається вона на дозвіллі, у вільний час. Аж коли гра стає загальновизнаною культурною функцією – ритуалом, – церемонією, лиш тоді вона пов’язується з поняттями обов’язку, повинності.