Факир
Шрифт:
Прозвучало це настльки рзко й образливо, що не обуритися, бодай у душ, неможливо. Мабуть, ус так зробили.
– Але, мстере Казандзакс, що я могла вдяти?
– сказала бльше з страхом, анж з образою двчина.
– Мартн прив'язав мене до дерева в парку, оголосивши полонянкою, а сам утк. Ви ж знате, який вн сильний. Тльки-но я змогла виплутатись, одразу ж прибгла.
Усе яснше блого дня: двчина побоювалася власника "Прер". , мабуть, лише одне втримувало тут. Грош. Саме заради них терпла вона батька, сина. Зрештою, через це проходять ус, хто хоч колись працював на когось.
– А ти, Мартне, - звернувся
– Я някий не Мартн, - майже стерично вигукнув "нданець" звльнився вд рук лени.
– тоб, мй старий батьку Чингачгуче, не палить вогонь сорому щоки вд того, що ти називаш свого сина, молодого вождя, могканина Ункаса, м'ям, гдним облзло росомахи? Чи, може, тво оч зраджують тебе, а вуха вже не доносять слв правди? Перед тобою - Ункас, старий воне, будь певен!
– Добре-добре, "Ункасе", - пом'якшав мстер Казандзакс, - я помилявся. Пробач тлесну немчнсть слпоту духу старому кволому мисливцев.
– Порть почав переконливо пдгравати.
– Але зараз, хоробрий "Ункасе", ти мусиш пти разом з свою полонянкою виконувати вс прохання, - провадив дал мстер Казандзакс, однак, побачивши, що хлопцев це не до душ, додав: - Я тебе дуже прошу, хоробрий воне.
Почувши це, "Ункас" покрливо сказав:
– Я шаную твою сивину, старий вождю, корюся твом не зовсм примним для мене словам.
Хлопець попрямував з гувернанткою до виходу. Але коли "нданець" уже переступав порг, ожив "голлвудський красень":
– Даруйте, мстере Казандзакс, але вам не здаться, що ця гра в червоношкрих може сумно закнчитися? Оця ось, очевидно, "невинна", на ваш погляд, грашка, - вн пдняв стрлу, щоб ус могли бачити, - дуже легко може кожного переселити до вчного притулку пращурв. я зовсм не хочу, щоб хто-небудь з нас ТАК подолав життвий фнш ранше, нж це передбачено вердиктом Найвищого Судд. Тим бльше - щоб на його мсц опинився, зокрема, я. Ми тут, щоб вдпочивати. зовсм не бажамо ставати мшенню для якогось там божевльного "Ункаса". За наш грош до того ж. Зважте.
Хлопець ще не встиг далеко вдйти, все прекрасно почув. Тому - швидко повернувся.
– Я знаю, блдолиц мають звичку стрляти нам, червоношкрим, у спину. Так точно не одержиш пострл у вдповдь. ти, народжений змю, теж такий. Ти боявся сказати сво слова, слова боягуза, мен у вч. тому по-зрадницьки випалив х у спину. За це я мг би взяти твй скальп прикрасити ним свй вгвам, але я вон, а не шакал...
– Хлопець напружився.
– Тво оч... Я бачу... вдчуваю твою пдступнсть... дволиксть. А це - чи не найбльший грх перед духами наших безсмертних богв. Тво думки - лих. Так ж, гадаю, тво вчинки. Тому я б порадив тоб пройти обряд очищення вогнем. Очисти сво тло вд злих духв, вижени х, вилзь, як змя, з старо шкри й нарости нову. накше ми, хай не тут не зараз, але все-таки колись зустрнемось на вузькй стежин. тод нам - не розминутись... "Ункас" - це вогонь, що очищу вд зла. Затям це, Дволикий.
Хлопець замовк. Запала несподвана тиша. Такй й позаздрила б кожна рекордингова студя. поспшила б узяти в оренду.
Погасивши ршучсть, "Ункас", тепер уже
Ресторанне товариство продовжувало цпенти. Вдмовляючись врити, що це реальнсть. тод, розрвавши гнтючу тишу, мстер Казандзакс повв упевнено й спокйно:
– Я перепрошую шановне товариство за те, що не повдомив про мого сина. Не думав, що так станеться. Ранше нчого схожого не траплялося. Рч у тому...
– порть замовк важко проковтнув, - що хлопець хворий на шизофреню... Ми йому багато читали. Зараз теж... от уже рокв зо два бдолашний вважа себе "Ункасом". Ми з дружиною - а Мартн наш диний син - потурамо йому у всьому. Гадаю, ви розумте... Оте його нданське спорядження ми замовлямо в Америц. Вн нерозлучний н з одежею, н з зброю. Гувернантка йому продовжу читати про нданцв. Ус вдеофльми в нас теж на цю тему. Навть я он називаюсь "Великим Змм"...
Тональнсть останнх слв гайнула в меланхолю. Але за мить мстер Казандзакс, наче опам'ятавшись, повв дал так, як починав:
– Але хочу запевнити, що ваш побоювання марн. До ц мит хлопець нколи, навть словом, клнтв не зачпав. Вн живе у свому свт. Та чому сьогодн зробив так - не зрозумло. А зброя... Поврте, за весь час хлопець не те що людин, пташц маленькй лиха не заподяв. Тому боятися не слд. Запевняю: я зроблю все, щоб розвяти ваш страхи. Будьте певн, що тут на вас очкують лише примност. А зараз - вибачте, мушу йти. Справи.
Порть вийшов. хоч сказане мусило заспокоти, недавня доброзичлива й спокйна атмосфера дременула за ним слдом. Розмови, хоч здебльшого й стиха, зайшли про несподваний "Ункасв" взит. легка стурбовансть, що переходила в тривожнсть, почала непрохано рости, обплутуючи впертими ланами кожне серце. У джунглях спантеличених душ.
Богдан облишив логчн вправи. Не до того. Зараз починалося цкаве.
– То що, мстере Тейлор, коли морозиво замовлятимете?
– з неприхованим задоволенням запитав Лисиця.
– Згораю вд бажання. Тринадцять порцй. З горхами й шоколадом.
Вимовляючи це, Богдан дивився на спвбесдника.
– Не хвилюйтесь, "мстере Фокс", - вдповв переможений.
– слово тримати я звик. Просто пклуюсь про ваше горло. А раптом ви збиратесь за одним махом укласти вс тринадцять?
– Н-н, - похитав головою, хитро мружачись Богдан.
– Розтягну задоволення. З'датиму щодня, скажмо, по однй. Такий варант влашту?
– Цлком.
– А як вам черговий "привт вд Ункаса"?
– зашепотв Богдан, побачивши, що Тейлор погляда на "голлвудського красеня", на стол якого мирно лежала стрла.
– Правда, мй "привт" був палкшим. Валза ма, чим дихати.
– Ви знате, - мовив стурбовано поет, - цей випадок наче оживив перед очима "Веслля" Шагала. Не пригадуте?
– У найзагальнших рисах. Але щоб зримо - то н, - вдверто ззнався Богдан.
– У центр - молода пара. На задньому план - пожежа. Праворуч - свтлотоновий ракурс з музикантом бля контрабаса. А лворуч - синя темнота з жахливими примарами.
– Оптимстично, - аж перетрусило Богдана.
– Ви оце розказали, а в мене таке непримне вдчуття виникло... картина наче ожила.
– А може, то - не вд– чуття, а перед– чуття?
– прошепотв Тейлор.
– Мен теж якось так... Нби вдпив тривоги з чаш лихого чаклуна...