Факир
Шрифт:
– Та... Трохи...
– Не варто. А давайте я спробую описати ваш настрй... вршем?
Лисиця не встиг вдповсти, як чоловк уже читав:
Лелечий клин розтанув вдалин,
Покликавши услд мою надю.
Вже оснь усмхаться мен,
А я про лто думаю мрю.
Я мрю все про той чарвний сон,
Що милим був таким для нас з стобою...
А оснь гра туз в унсон
Розлуки невблаганною
Той кожен звук у серц, наче плач,
Як голосння за минулим лтом...
А оснь не змовка, гра трубач,
Милуючись пташиним перелтом.
– ?
– очкувально подивився "поет".
– Приблизно так, - пдморгнув Богдан.
– Влучили.
– Намагатесь бути в курс?
– кивнув на газету незнайомець.
– Так. нколи. Цкаво, чим нш живуть. Особливо в дороз. час даремно не гаш, шлях коротша.
– А я - н. Хба що офцйн повдомлення. Решта ж... Сам колись на цих хлбах рисачив. Кухню хню знаю добре. Наплетуть... Аби тираж росли. Ну, й гонорари. Горобц стрлян. Казкарв таких ще пошукати...
– Кожному хочеться жити. на життя кожен заробля по-рзному. Свого розуму не вставиш. Та все ж краще заробляти так, анж як от джентльмени, що залишили донечку тутешнього мльйонера без усх коштовностей. Ц ноч в готел "Пергамос". До реч, я теж там ночував. Не надто шикарний, як на мльйонерку, готель.
Богдан прочитав уголос усе, що читав до цього. Незнайомець теж тепер "у курс".
– З таким татусем торби на плеч не почепить. Будьте певним. Навть якщо вкрали геть усе. Купить нове.
– Це хвилю мене найменше, - серйозно мовив Лисиця.
– То, врешт, - хн проблеми. Просто тут принаймн дв дивн обставини. Перша - чому мс Пенелопа, маючи розкшний дм, ночу у зовсм непримтному готел. Правда, з ншого боку, це можна нби й просто пояснити: виршила провести нч з красунчиком, заховавшись якнайдал вд чужого ока. Хоча могла й банально посердитись з рдними. Показати гонор. Тут для мпровзацй поле широке. Тому ставимо три крапки. по-друге. Чому донька мльйонера мала з собою ус коштовност? Сподваюсь, не для того, щоб ще бльше подобатись коханцев. А може - це всього-на-всього лиш завбачливий тактичний хд у гр на батькових нервах? Хтозна. знову три крапки. Зупиняюся на них. Дал хай дуть слдч. Нагороду ж обцяють чималеньку.
Незнайомець у срому костюм з неприхованою роню дивився на Богдана. Потм запитав:
– А ви, мстере, часом не приватний детектив?
– Н. Звичайна людина. Рядова. З Украни. Науковець. Здобуваю ступнь з флолог. Богдан Лисиця. Хоча... Називайте мене просто Фокс. Гадаю, вам так буде легше.
– О, дуже примно, - простягнув правицю незнайомець.
– Марк Тейлор. Поет. З Лондона.
– Щиро радий, - мовив Лисиця.
– То ми майже колеги... А щодо вашого питання... Бачте, я з дитинства безтямно закоханий в тамниц, загадки, мстику. А це пов'язу тебе з свтом детективв. Тому нколи роблю певн висновки з дивних див загадкових загадок. Правда, до справжнх детективв мен ще дуже далеко. Але мати таке незвичне хоб нхто не забороня. До того ж мй друг працю в нашй кримнальнй полц. Деяких штучок навчаюся у нього. В усякому раз, намагаюсь.
– Шкода, - зтхнув поет, - що потреба в людях, як схрещують шпаги з злочиннстю, не вдпада навть наприкнц двадцятого столття. Шкода, що в трет тисячолття ми беремо з собою цю одну з найганебнших людських
– Змушений вас розчарувати, шановний мстере Тейлор, - сказав Богдан.
– Доки снуватиме людина, доти житимуть з нею жорстоксть, жадоба збагачення, мстивсть. А тому - й злочиннсть - один з тяжких грхв людства. Ота неминуча плаха, на якй воно караться й довго ще буде каратись. А це бльше, нж брудн черевики. Вона, наче шкра, обтягнула собою людство. скинути не так легко. Тому газетяр продовжуватимуть добувати хлб (а може й - тстечка), розповдаючи про чергов злочини. Хоч як не шкода...
– Та-а-ак, - протяг псля паузи мстер Тейлор, - мабуть, ваша правда. Але облишмо сумне. Попереду - вдпочинок. Свже повтря. Смачна жа... А розмови на так теми - явно не допомагають розслабитись. Нашим же коханим тридцяти трильйонам клтин потрбн "рекреацйн процеси".
– Ви сказали, наче болог.
– Мй шановний мстере Фокс... За довге життя я змнив стльки професй, поки дстався заповтно парнасько вершини, що якби мй життвий шлях перенестти на папр, вийшов би серйозний гросбух, гдний творчо уяви Лу Буссенара або Жуля Верна. Хоча, може, на схил вку цим займуся, забившись десь у глухе село. Щоб не заважали. Та, власне, у "Прерю" я ду, щоб попрацювати над новою поемою. А релакс уже потм. У творчих людей вихдних не бува. часу на вдпочинок завжди браку. Такими вже х вилпив Господь. Та що я, власне, торочу. Ви ж фахвець. все це знате не грше за мене. А може, й краще.
– Чесно кажучи, я теж ду на Авг не для вдпочинку. Ну... у звичному розумнн. Треба прогулятися, змнити оточення, розвятися псля шлюбно катастрофи... Мй шлюб розпався, не почавшись...
Богдан замовк, грко посмхнувся й подумав: а може, розповсти все? Адже правильно говорять: подлись горем з ближнм - тоб залишиться лише його половина. А добра людина завжди допоможе бодай чуйним словом. Розрадить. Та й хто, як не поет, глибоко розум людську душу? Але... не розповв. Цю людину знав лише клька хвилин. Не таке вже й довге знайомство.
– Он як!
– чмихнув поет на мить задумався; псля чого психотерапевтично сказав: - А, нчого, друже, то все пусте. Не побивайтеся так... Може, це й на краще. А ви не думали, що то всевладна рука Дол вдвернула значно бльшу чи навть фатальну катастрофу? Зрештою, справжн руденьке чи бляве щастя ви ще обов'язково зустрнете. Певен.
Богдан розумв незаперечну логку мстера Тейлора. бль, що знову повернувся серцевим щемом, починав ущухати, розвюватись, безповоротно вдходити в минуле. Далеке. Дуже. В одне з прожитих життв. А може - й не прожитих. Але обов'язково далеких.
Пдйшли до ратчастих перилець , спочатку Тейлор, а потм Богдан, сперлись обома руками. Перед очима простягалось грандозне небесно-морське безмежжя, вражаючи заспокйливою силою. У так хвилини здаться, що спиняться нестримний плин часу все навкруги застига в чарвнй нерухомост. Вершина буття - нерухомсть спокй.
– Генальна краса, - не втримався мстер Тейлор, дивлячись туди, де одна неприборкана стихя переходила в ншу.
– Чарвно. Шикарна панорама. Панацея вд стресв. Отак би дивився й дивився б, забувши про час, про решту. Тльки ти й ця одвчна краса. Перевряв на соб. Переживання чи й психчний катаклзьм який - умикаю фльми про море. ... Допомага. Найкращ лки. Рекомендую.