Франкенштайн. Ґотичні повісті
Шрифт:
Пообіцявши велику винагороду, Обрі швидко переконав ворога віднести пораненого приятеля до хатини, що була неподалік; коли ж справу з викупом залагодили, грабіжники миттю полишили його в спокої, тільки зосталися стерегти вихід, поки один із їхніх товаришів не повернеться з обіцяною сумою, яку мав отримати за запискою. Сили швидко полишали лорда Рутвена. За два дні почалася гангрена, і смерть була вже близько. Його поведінка та вигляд не змінилися: здавалося, він не почуває болю так само, як і не усвідомлює того, що відбувається навколо, проте ближче до вечора останньої доби його життя він зненацька схвилювався, часто шукав поглядом очей Обрі, а той, своєю чергою, щиро прагнув хоч чимось зарадити.
— Допоможіть мені!.. Ви можете мене врятувати… більше ніж врятувати… я не маю на увазі свого життя, мені байдуже до власної смерті так само, як до згасаючого дня… Та ви
— Як? Скажіть мені як! Я зроблю все! — відповів Обрі.
— Все, що мені треба… коли життя моє спливає… Я всього не можу пояснити… Та якщо ви приховаєте те, що знаєте про мене, моя честь лишиться незаплямованою язиками світу… Якби про мою смерть не зразу дізналися в Англії… я… я… та життя…
— Ніхто не дізнається.
— Присягніться! — вигукнув чоловік, рвучко підводячись на смертному ложі. — Присягніться всім, що миле вашій душі, всім, чого боїться ваше єство, що протягом року й одного дня ви не відкриєте ні моїх злочинів, ні факту моєї смерті жодній живій душі, щоб не сталося, чого б ви не побачили.
Здавалося, очі його зараз вискочать з орбіт.
— Присягаюся! — мовив Обрі.
Лорд Рутвен засміявся, важко опустився на подушку — й більше не дихав.
Обрі ліг у ліжко відпочити, проте не міг заснути; в голові його крутилися спогади про події, що супроводжували його знайомство з цим чоловіком, — він і сам не знав чому. Коли він пригадав власну клятву, то здригнувся, мов від холоду, наче попереду на нього очікувало щось страхітливе. Прокинувся він рано-вранці й саме збирався завітати до халупи, де полишив мертве тіло, коли дорогу йому заступив один із грабіжників і повідомив, що тіла немає, — вони, після відходу Обрі, разом із товаришами перенесли мертвого на верхівку поблизької скелі, бо саме таку обіцянку вони дали лордові: нехай тіло освітить перший холодний промінь місяця, який зійде по його смерті. Обрі був уражений; він узяв із собою кілька людей, бо вирішив конче поховати мертвого просто там, на горі. Та коли вони видерлися на верхівку скелі, то не знайшли слідів ані тіла, ні одягу, хоча грабіжники присягалися, що перенесли тіло саме на цю скелю й покинули тут. Деякий час свідомість Обрі роздирали різні гадки, проте невдовзі він заспокоївся, переконаний, що грабіжники навмисно поховали тіло, щоб забрати собі одяг.
Обрі стомився від країни, в якій зазнав стількох жахливих лихоліть і в якій усе наче змовилося побільшити його забобонність і меланхолійність, що вкорінилися в його свідомості, тож він вирішив поїхати геть і незабаром опинився в Смирні. Чекаючи на корабель до Отранто або Неаполя, він узявся перебирати які-не-які речі, що лишилися йому по смерті лорда Рутвена. Серед іншого тут була скринька, повна різноманітної зброї, причому зброї, смертельної для жертви. Було тут кілька кинджалів і ятаганів. Обрі перебирав їх, роздивлявся їхню дивну форму — й несподівано наткнувся на піхви, оздоблені таким самим візерунком, що й кинджал, який Обрі знайшов у тій злощасній халупі… Він аж здригнувся та квапливо дістав кинджал, щоб упевнитися в своїй здогадці, й можна уявити його жах, коли виявилося, що піхви, які він тримав у руці, точно пасують до кинджала, хоча він був зовсім незвичної форми! Очам його наче й не було потрібно інших доказів — вони прикипіли до кинджала, тільки свідомість відмовлялася вірити. Проте особлива форма кинджала та пишний кольоровий орнамент на рукояті й на піхвах пасували якнайкраще, отож сумнівів не лишалося. До того ж і на лезі, й на піхвах засохли краплини крові.
Обрі поїхав зі Смирни і дорогою додому, в Римі, спробував дізнатися більше про леді, яку намагався врятувати від мистецтва спокуси лорда Рутвена. Її батьки були цілком зруйновані горем, злиденні, а про неї ніхто не чув із тої самої пори, як поїхав лорд Рутвен. Свідомість Одрі не витримувала страхіть, які відкривалися йому одне по одному: він боявся, що леді також стала жертвою того, хто спричинився до загибелі Іанти. Обрі став похмурим і мовчазним, тільки весь час підганяв візників, наче від цього залежало, чи врятує він життя когось любого. Він прибув до Кале; вітер, мов слухняний його волі, швидко доправив його до берегів Англії; він поквапився до свого родинного маєтку і на мить, у лагідних обіймах сестри, здалося, забув про своє минуле. Як колись, іще дівчинкою, вона вміла прихилити його до себе, так і тепер ця юна жінка зробилася для нього ще ріднішим другом.
Міс Обрі не мала тої особливої грації, яка притягує схвальні погляди завсідників віталень. У ній не було тої легкості та яскравості, які народжуються в жаркій атмосфері переповнених
Сестрі було лишень вісімнадцять років, її ще не представили в світі, оскільки опікуни вважали, що краще це буде зробити, коли повернеться її брат, який тепер зможе наглядати за нею. Отож було вирішено, що вже під час наступного прийому, що був не за горами, її «виведуть на сцену». Обрі б радше лишився вдома, в маєтку своїх батьків, і віддавався меланхолії, яка цілковито заволоділа ним. Він не хотів служити предметом обговорень для фривольних модників у той час, як свідомість його роздирали згадки про все, чому він став свідком, але він вирішив пожертвувати власним комфортом, щоб наглянути за сестрою. Вони виїхали в місто, щоб підготуватися до наступного дня, на який був призначений прийом.
Зібралося аж забагато людей — прийому не влаштовували вже давненько, тож усі, хто так прагнув погрітися в промінні королівської усмішки, поспішили на нього. Обрі привіз свою сестру. Він здебільшого стояв у кутку зали, не зважаючи на те, що відбувалося навколо, та пригадував найперший раз, коли він познайомився з лордом Рутвеном саме тут, — аж раптом хтось узяв його за руку, а у вухах пролунав занадто знайомий голос: «Пам’ятайте про свою клятву». Він ніяк не міг наважитись озирнутися, боячись уздріти те, що зруйнує його остаточно, та нарешті повернувся й побачив неподалік постать, яка привернула його увагу тут-таки того самого разу, коли він уперше опинився в світському товаристві. Він вдивлявся, поки ноги не підкосилися під ним, тож йому довелося скористатися допомогою приятеля, який провів його через натовп і посадив ув екіпаж, що доправив Обрі додому. Та м він довго міряв швидкими кроками кімнату, тримаючись за голову, наче боявся, що думки просто розірвуть її.
Лорд Рутвен з’явився знову… події розгортаються у жахливому порядку… кинджал… присяга… Обрі заспокоював себе, бо ж таке неможливе, щоб мертвий знову ожив! Йому здавалося, що то — просто виплід його уяви, оскільки він останнім часом багато міркував на цю тему. Ні, це точно неможливо, — тож він вирішив знову повернутися в світське товариство, проте коли він хотів розпитати про лорда Рутвена, це ім’я просто застигало в нього на вустах. Кілька днів потому він разом із сестрою поїхав на прийом у маєток близького родича. Залишивши сестру під опікою вдови, він відійшов у тихий куток і занурився в думки, які пожирали його. Та незабаром він побачив, що гості починають роз’їжджатися; він під вів ся й вийшов до сусідньої кімнати, де побачив сестру, оточену кількома особами, що були зайняті жвавою розмовою. Він спробував обминути гостей, щоб підійти ближче до сестри, і потурбував одного чоловіка; той обернувся — й Обрі побачив обличчя, яке таке боявся побачити! Юнак стрибнув уперед, схопив сестру за руку та швидким кроком попрямував геть, тягнучи її за собою надвір. У дверях його затримав чималенький натовп прислуги, яка очікувала на своїх господарів; поки Обрі намагався пробитися до виходу, у його вухах знову забринів голос: «Пам’ятайте про клятву!» Він не наважився озирнутися, а натомість поквапився доправити сестру додому.
Обрі почувався цілком спантеличеним. Якщо й раніше він міг думати тільки про одне, то тепер, коли пересвідчився, що чудовисько й досі було живим, думки про це повністю заволоділи ним. Він зовсім не відповідав на турботу сестри, вона марно намагалася дізнатися, що змусило його так раптово змінитися. Він вимовив тільки декілька слів, які страшенно перелякали її. Що більше міркував Обрі, то розгуб ленішим почувався. Клятва мучила його: невже тепер він має дозволити чудовиську отруювати своїм подихом усе навколо, загрожувати його близьким, — а він нічого не зможе вдіяти, щоб відвернути цю загрозу? Можливо, він торкався його сестри… Але ж ні, навіть якщо Обрі порушить присягу й розповість правду про лорда Рутвена, хто повірить йому? Він подумував і про те, щоб власними руками звільнити світ від потвори, але ж той уже раз перехитрив смерть!