Гіркий дим. Міст
Шрифт:
Нарешті рушив, обминув Енглішер Гартен, вискочив за місто й мчав, не дуже розбираючи куди. Аби їхати, насолоджуватися музикою, швидкістю й запахом нової машини. І думати про завтрашній вечір. Бо завтра починається справжня робота, заради якої він скоро вже рік тут, у Мюнхені.
Згадка про завтрашній день протверезила Рутковського, він зупинився біля бензозаправочної станції, напроти якої світилися вікна кав’ярні, випив дві чашки міцної кави й повернув додому.
Максим вийшов на роботу о пів на
Рутковський підкрався непомітно ззаду, полоскотав шию дівчини. Одмахнулась, як від набридливої мухи, і тоді Максим поклав на журнал плитку шоколаду. Знав Катрину любов до солодкого й час від часу дарував їй шоколад або цукерки. Катря, мабуть, розцінювала це як прояв симпатії, навіть більше, та боялася втратити прихильність Кочмара; їй і хотілося звабити Рутковського, й було лячно, тож вона потихеньку кокетувала з ним, весь час озираючись, чи не помічає чогось грізний шеф.
— Який ви милий, пане Максиме! — Про всяк випадок засунула шоколад під папери. — Шеф уже цікавився вами, і я сказала, що ви запізнюєтесь на дві години.
— Ви розумниця, Кетхен, і я не знаю, що б ми всі робили без вас.
— Ви завжди догоджаєте мені.
— Бо догоджати вам — обов’язок кожного чоловіка.
— У нас так мало справжніх чоловіків.
— Просто вони постаріли й втратили бойову форму. Крім нашого шефа: чомусь він тільки молодшає.
— Чому?
— В нього особлива причина…
— Яка ж?
— Цього я по можу сказати вам, Кетхен.
— Мені так цікаво… Скажіть!
— Заздрість з’їдає мене, Кетхен, чорна заздрість.
— А я чула, що панна Стефа…
— Усе, Кетхен, пізнається в порівнянні. Панна Стефа — чудо, та є ще жінки…
Катря непомітно озирнулася на двері Кочмаревого кабінету. Підвелася з-за столу, присунулася до Рутковського.
— Якщо ви захочете… — прошепотіла багатозначно.
Однак надмірна Катрина прихильність не входила в Максимові плани.
— Я завжди хочу дуже багато, й вимагати цього від вас, Кетхен… Ми побалакаємо ще на цю тему… — Він теж сторожко озирнувся на двері Кочмара, й Кетхен одразу скисла.
Рутковський подумав, що все ж можна буде колись покатати Кетхен у «фіаті», хотів навіть запропонувати невеличку суботню подорож, та двері кабінету розчинилися й до приймальні визирнув шеф.
Вираз Катриного обличчя зразу набрав офіційного вигляду, й вона голосно, щоб почув Кочмар, промовила:
— Кожен факт вашого запізнення я фіксуватиму у відомості й потім зазначатиму, чи відпрацювали.
— Ділова постановка питання, — схвалив Кочмар. — Сьогодні прошу вас затриматися після роботи. Проаналізуєте два свіжих повідомлення кореспондентів.
— Слухаюсь, пане Романе.
— А зараз ідіть і працюйте! — Кочмар
Рутковський пішов не озираючись. Примітивний флірт із Кетхен залишив неприємний осад, і слава богу, що трапився пристойний привід для відступу.
Максим працював досить продуктивно й до кінця дня фактично виконав усю роботу, визначену Кочмарем на вечірні години. Хотів, аби ніщо не заважало ввечері зайнятися картотекою інформаторів.
О пів на шосту, коли всі, як по команді, підвелися й стали замикати шухляди, до кімнати зазирнув Мартинець.
— Ти чого, старий, не йдеш? — запитав у Максима.
Рутковський розповів, у чому справа. Іван щиро засмутився.
— А я розраховував на твій лімузин, — зітхнув він. — Свою тачку віддав у ремонт.
— Ти з Гізелою?
— Ні, старий, тут таку лялечку підчепив…
— Ну й мотай зі своєю лялечкою! — розсердився Максим. — Не знаю, що й казати Стефі.
— На фоні моєї зрадливості гостріше відчуватиме твою сталість. Крім того, така лялечка, що й Стефа здивується.
— Де відкопав?
— Заходжу вчора ввечері до «Краба». Знаєш, ресторан навпроти мого будинку… Сидить — і сама, просто неймовірно. Я її на абордаж, покомизилася трохи, але ж тобі відомо, я порожніх номерів не тягну; то, може, ми тебе почекаємо?
Максимові тільки цього бракувало, аби Іван зафіксував, що залишився на роботі ще на одну зайву годину.
— Завтра… Завтра давай свою лялечку, поїдемо в Швабінг, я вже домовився зі Стефою.
Мартинець пішов, а Рутковський, розклавши на столі папери, удав, що працює. З нетерпінням чекав приходу прибиральниці: чим раніше вона закінчить роботу, тим більше він матиме часу для ознайомлення з картотекою.
Прибиральниця була ще молода й досить приваблива жінка; Максим подумав, що Мартинець ніколи не обійшов би її увагою. У неї було красиве ім’я — Розалінда; але про це Рутковський дізнався потім, тепер же стояв, постукував од нетерпіння ногою й чекав, поки прибиральниця закінчить свою справу.
Нарешті жінка пішла, тепер вона працювала в сусідній кімнаті, де стояв стіл Катрі Кубійович. З приймальні вели троє дверей: до Максимової та Кочмаревої кімнат і ще одна в коридор. З Максимової кімнати можна було пройти ще до одної праворуч, де стояли чотири столи. Звідси також вели двері в коридор, отже, не мали прямого виходу до коридора лише кімнати Рутковського та Кочмарева, і саме в них стояли сейфи з ключами та картотеками.
Поки Розалінда прибирала сусідню кімнату — приймальню, як полюбляв називати її Кочмар, хоч, крім Катрі Кубійович, тут сиділи ще двоє співробітників, — Максим підготував апаратуру. Не мав ще практики й не знав, як швидко робитиме копії.