Габрієла
Шрифт:
Але хіба Мело міг поміняти округу? Йому протегував один сенатор, дядько з материного боку, завдяки йому Мело і захопив вільне місце в сьомій виборчій окрузі Баїйї. Решту місць уже було зайнято. Хто ж захоче тепер помінятися з ним і почати боротьбу з братом Лоурівала Мендеса Фалкана, наймогутнішого кавового плантатора, що має вплив на самого президента республіки? Доктор Мело терміново виїхав у Ільєус.
Жоан Фулженсіо погодився з Ньо-Гало: найкраще, що міг зробити для себе депутат Вітор Мело,— це не з'являтися в Ільєусі. Бо він був навдивовижу несимпатичною постаттю.
— Мене нудить від одного його вигляду...— сказав Ньо-Гало.
Промови депутата Мело були малозрозумілими, оскільки в них переважала медична термінологія. («Від його виступів тхне карболкою»,— стверджував Жоан Фулженсіо). Голос у нього
— Цей Мело — Тоніко в кубі,— визначив Ньо-Гало.
Тоніко вирішив з'їздити з дружиною в Баїйю. Він розраховував, що в Ільєусі тим часом зовсім забудуть про його сумні пригоди. Остерігаючись, що супротивники можуть скористатися з цієї історії, Тоніко відмовився брати участь у виборчій кампанії. Хіба не прибили на стіні його будинку малюнок, зроблений кольоровими олівцями, де було зображено його в одних спідніх, коли він тікав од Насіба! Наклеп, він вискочив у штанях і репетував: «Рятуйте!» А внизу було видряпано брудні, невправні вірші:
Це вам Тоніко Пініко — Донжуан і ловелас, Він з мулаткою зв'язався В нещасливий час. Чоловік розгніваний Ну його товкти! Без штанів цей Тоніко Ледве зміг втекти.У депутата Вітора Мело теж з'явилися шанси одержати добрячу прочуханку, а то й кулю. Цей манірний папуга, з досвідом упадання за жіноцтвом Ріо-де-Жанейро (нервовими пацієнтками, яких він виліковував на канапі свого кабінету), ледве помітивши вродливу жінку, одразу ж пропонував їй свої послуги. Його зовсім не цікавило, ким був чоловік цієї жінки. На вечорі в клубі «Прогрес» депутата врятувало тільки втручання Алфредо Бастоса в ту мить, коли запальний Моасір Естрелла, співвласник автобусної компанії, збирався набити шановну парламентську пику Вітора. Вітор пішов танцювати з дружиною Моасіра, вродливою і скромною жінкою, яка нещодавно почала відвідувати клуб «Прогрес», оскільки компанія чоловіка почала давати чималі гроші. Сеньйора посеред зали раптом вивільнилась із обіймів свого кавалера і голосно вигукнула:
— Нахаба!
Вона розповіла подругам, що депутат увесь час намагався просунути ногу поміж її ногами і притискував її до грудей так, немов хотів не танцювати, а займатися чимось іншим. «Діаріо де Ільєус» розповіла про цей випадок у статті, написаній полум'яним і непідкупним пером Доктора під назвою: « Хуліган, вигнаний з балу за непристойну поведінку». А втім, вигнання, як такого, не сталося. Алфредо Бастос забрав депутата з собою, залишивши збуджене товариство. Сам полковник Раміро Бастос, довідавшись про цю та інші витівки Вітора Мело, признався друзям:
— Арістотелес мав рацію. Якби я знав про це раніше, то не посварився б з ним і не втратив би Ітабуну.
В барі Насіба депутат теж зчинив сварку. Під час сварки він у запалі вигукнув, що в Ільєусі живуть грубі, неотесані люди, які не мають жодної уяви про культуру. Цього разу Вітора Мело врятував Жоан Фулженсіо, оскільки Жозуе і Арі Сантос, відчувши себе ображеними, кинулись на нього з недвозначними намірами. Щоб не допустити бійки, Жоану Фулженсіо довелося використати увесь свій авторитет. Бар Насіба став тепер редутом Мундіньйо Фалкана. Компаньйон експортера і ворог Тоніко, араб (громадянин Бразілії за народженням і виборець) узяв активну участь в передвиборчій кампанії. І, як не дивно, в ці бурхливі дні на одному з наймасовіших мітингів, де Езекієл перевершив усі рекорди як по кількості випитої кашаси, так і по натхненню, Насіб теж виголосив промову. Його раптом осінило після того, коли він почув виступ Езекієла. Насіб не витримав і взяв слово. Його виступ мав небачений успіх і особливо тому, що почавши говорити португальською мовою, але відчувши брак пишних епітетів, які він через силу підшукував, Насіб закінчив арабською мовою, і тут з дивовижною швидкістю слова полинули одне за одним. Аплодисменти, здавалося, ніколи не вщухнуть.
— Найщиріша, найнатхненніша промова за всю кампанію,—
І ось всі ці хвилювання закінчились одного прозорого, голубого ранку, коли сади Ільєуса щедро дарували пахощі і птахи своїм співом славили красу міста й неба. Полковник Раміро прокидався вдосвіта. Найстаріша служниця, що жила в будинку Бастосів сорок років, за звичкою подавала йому чашку кави. Старий сідав у гойдалку, роздумуючи над ходом виборчої кампанії, і провадив підрахунки. Останнім часом він схильний був вважати, що втримається при владі, оскільки губернатор обіцяв визнати його кандидатів і відкинути кандидатів противників. Того ранку служниця, як завжди, чекала на Раміро з чашкою кави. Він не з'являвся. Тоді стривожена служниця розбудила Жерузу. Жінки знайшли полковника мертвим, він лежав з розплющеними очима, його права рука стискувала простирадло. Жеруза гірко заридала, служниця вигукнула:
— Помер мій хрещений батько!
Номери «Діаріо де Ільєус» в чорних рямцях вихваляли полковника: «В цю годину смутку і скорботи настає кінець всім незгодам. Полковник Раміро Бастос був видатним громадянином Ільєуса. Місто, муніципалітет і увесь район зобов'язані йому багато чим з того, що мають. Без Раміро Бастоса не було б прогресу, яким ми сьогодні пишаємось і за який продовжуємо боротьбу». На цій же шпальті серед багатьох траурних повідомлень — від родини, префектури, Комерційної асоціації, братства святого Жорже, родини Амансіо Леала, правління залізниці Ільєус — Конкіста — було вміщено повідомлення демократичної партії Баїйї (ільєуське відділення), що запрошувало усіх членів цієї партії взяти участь у похоронах «незабутнього громадського діяча, лояльного суперника і зразкового громадянина»! Підписали повідомлення Раймундо Мендес Фалкан, Кловіс Коста, Мігел Батіста де Олівейра, Пелопідас де Ассунсан д'Авіла і полковник Артур Рібейро.
У вітальні, де стояли стільці з високими спинками і де було виставлено труну з тілом покійного, Алфредо Бастос і Амансіо Леал приймали співчуття від жителів міста, які проходили перед труною з самого ранку. Тоніко повідомили телеграмою. Опівдні з величезним вінком з'явився Мундіньйо Фалкан; він обняв Алфредо, розчулено потиснув руку Амансіо. Жеруза стояла біля труни, її перламутрове обличчя заливали сльози. Мундіньйо підійшов до дівчини, вона підвела очі, розридалася і вибігла з вітальні.
О третій годині в будинку не залишилось нікого. Всю вулицю, від будинку Бастосів до клубу «Прогрес» і префектури, заповнив народ. Зібрався увесь Ільєус, з Ітабуни прибув спеціальний поїзд і три автобуси. Алтіно Брандан, що повернувся саме з Ріо-де-Жанейро, сказав Амансіо:
— Ви не думаєте, що це на краще? Він помер, перш ніж зазнав поразки; помер біля керма, як йому і хотілося. Раміро був людиною твердих переконань, давнього гарту, тепер таких не залишилось.
З'явився єпископ у супроводі почту. На вулиці в чеканні похоронної процесії вишикувалися черниці і учениці монастирської школи на чолі з старшою черницею. Енох з викладачами і учнями своєї гімназії, учителі й учні початкової школи, учні коледжу дони Гільєрміни та інших приватних коледжів, братство святого Жорже, Маурісіо в червоній тозі, Містер увесь у чорному, довготелесий швед з пароплавної компанії, подружжя греків, експортери, фазендейро, комерсанти (торговельні заклади було зачинено на знак трауру) і простий люд, що спустився з пагорбів і прибув з Понталу та з Острова Змій.
Габрієла і дона Армінда ледве пробились у переповнену вітальню, завалену вінками. Габрієлі вдалося підійти до труни, вона підняла шовкову хустку, що вкривала небіжчика, і подивилася йому в обличчя, потім, схилившись над восковою рукою Раміро, поцілувала її. Того дня, коли відкривалося презепіо сестер Дос Рейс, полковник люб'язно розмовляв з нею перед очима зовиці і її чоловіка бакалавра. Габрієла обняла Жерузу, і дівчина, плачучи, опустила голову на її плече. Заплакала й Габрієла, в залі багато хто плакав. Дзвони усіх церков дзвонили по небіжчику. О п'ятій годині процесія вирушила з дому. Натовп, не помістившись на вулиці, вихлюпнувся на майдан. Біля могили вже виголошували промови: Маурісіо, Жувенал — адвокат з Ітабуни, Доктор — від опозиції, кілька слів сказав єпископ,— а частина процесії ще піднімалася схилом Віторії до цвинтаря. Увечері кінотеатри були зачинені, в кабаре не світилося, бари стояли порожні, притихле місто здавалося мертвим.