Габрієла
Шрифт:
— Я можу з вами поговорити, сеньйоре?
Адвокат підвівся, і вони рушили обоє в глибину приміщення. Фазендейро щось сказав Маурісіо, той схвально кивнув головою і повернувся до столика по свій капелюх.
— З вашого дозволу я вас залишаю.
Полковник Амансіо попрощався:
— На все добре, сеньйори.
Вони пішли вулицею полковника Адамі: будинок Амансіо стояв біля майдану, де була початкова школа. Найцікавіші перехожі зупинялися, щоб поглянути, як вони ідуть вулицею, мовчазні і серйозні, немов супроводжують релігійну процесію
— Хоче найняти Маурісіо для захисту.
— Правильно зробить, не схибить. На суді буде репрезентовано і Старий і Новий завіт.
— Воно-то так... Але ж Жезуїньйо не потребує адвоката. Все одно його виправдають.
Капітан обернувся, тримаючи в руках кості, і сказав:
— Цей Маурісіо — брехун і лицемір... Розпусний вдівець.
— Кажуть, що одна негритяночка не витримала, потрапивши до його рук.
— Я теж чув про це...
— А втім, одна бігає до нього аж з пагорба Уньан щоночі.
На порозі кінотеатру знову з'явились принц і Анабела, а позад них Діоженес, як завжди, з невдоволеним виразом на обличчі. Жінка тримала в руках книжку.
— Ідуть сюди...— пробурмотів полковник Рібейріньйо.
Вони підвелись при наближенні Анабели і запропонували їй стілець. Книга виявилась альбомом у шкіряній оправі, і пішла по руках. В альбомі були зібрані газетні вирізки і рукописні відгуки про мистецтво танцівниці.
— Після дебюту я хочу мати відгук всіх сеньйорів.— Анабела не захотіла сісти («Ми поспішаємо до готелю!..») і стояла, обпершись ліктями на стілець полковника Рібейріньйо.
Вона мала дебютувати в кабаре того ж вечора, а наступного дня — в кінотеатрі разом з принцом, котрий був мастаком-фокусником. Він гіпнотизував і був надзвичайно обізнаним у телепатії. Вони щойно закінчили пробну демонстрацію для Діоженеса, і власник кінотеатру визнав, що ніколи нічого подібного бачити йому не доводилось. На паперті собору старі діви, розтривожені убивством Сіньязіньї і Осмундо, стежили тепер за Анабелою та чоловіками і бурмотіли:
— Ну, тепер ще одна почне зводити їх з розуму...
Анабела запитала своїм м'яким голосом:
— Я чула, що сьогодні в Ільєусі трапилося вбивство?
— Так. Один фазендейро убив дружину з коханцем.
— Бідолашна...— зворушено сказала Анабела, і це було єдине слово співчуття до трагічної долі Сіньязіньї, промовлене за цілий день.
— Феодальні звичаї...— мовив Тоніко Бастос, звертаючись до танцівниці.— Ми тут живемо у минулому віці.
Принц зневажливо усміхнувся, кивнув головою і випив нахильці склянку чистої кашаси — він недолюблював суміші. Жоан Фулженсіо, прочитавши похвали мистецтву Анабели, повернув їй альбом. Подружжя пішло. Вони хотіли відпочити перед дебютом.
— Сьогодні я чекаю на всіх вас у «Батаклані».
— Неодмінно прийдемо.
Старі діви стовпилися на паперті собору, вони були шоковані і тільки те й робили, що хрестилися. «Пропащий край, цей Ільєус...» Біля воріт будинку полковника Мелка Тавареса вчитель Жозуе розмовляв з Малвіною. Самотня Глорія
До стойки бару підійшов Тоніко Бастос і зіперся на прилавок біля каси. Насіб одягнув піджака, віддав наказ Шіко Молезі і Біко Фіно. Тоніко, заглиблений у власні роздуми, уважно вивчав дно порожньої чарки.
— Мрієте про танцівницю? Це дорога штучка, на неї доведеться чимало витратити... Та ще вважайте, що й конкуренція буде чимала. Рібейріньйо вже накинув оком.
— Я думав про Сіньязінью. Який жах, сеньйоре Насібе...
— Мені вже розповідали про неї і дантиста. Клянуся, я не повірив. Вона була така серйозна.
— Ви надто наївні.— Тоніко сам обслуговував себе на правах постійного відвідувача бару; він налив собі ще склянку вин і звелів записати на його рахунок; розплачувався він завжди в кінці місяця.— Але могло ж бути ще гірше, набагато гірше.
Насіб, насупившись, понизив голос:
— І ви плавали в цих водах?
Тоніко багатозначно помовчав, для нього важливим було викликати сумнів або посіяти зерно підозри. Рукою ж він зробив невизначений рух.
— А вона ж здавалася такою святою та божою...— Голос Насіба став єхидним.— Виявляється ж, що всі ці зовнішні ознаки були... Отож, значить, і ви!
— Не розпускайте пліток, арабе. Залиште покійницю в спокої.
Насіб розтулив рота, хотів щось сказати, але промовчав і лише зітхнув. Отже, дантист був не одиноким... Цей пройдисвіт Тоніко зі своїми сивинами, бабій, яких треба ще пошукати, мабуть, також обнімав її і володів нею. Скільки раз він, Насіб, дивився на Сіньязінью поглядом, сповненим бажання і водночас поваги, коли вона проходила повз бар до церкви.
— Ось чому я не одружуюсь і не тягаюся за одруженими жінками.
— І я також...— сказав Тоніко.
— Цинік...
Насіб рушив до виходу:
— Сходжу погляну і спробую знайти куховарку. Прийшли біженці із сертану, можливо, серед них є жінка, яка згодиться працювати в мене.
Стоячи під вікном у Глорії, негреня Туїска розповідало їй нові подробиці вбивства, які йому вдалося почути в барі. Вдячна мулатка гладила жорсткий кучерявий чуб хлопчати, поплескувала його по щоці. Капітан, вигравши партію, спостерігав за цією сценкою.
— Бач, повезло негреняті!
Про сумний присмерковий час
В цей сумний присмерковий час Насіб, в капелюсі з розлогими крисами і з револьвером за поясом, прямував до залізниці і згадував Сіньязінью. З будинків долинав шум, сміх, розмови. Всі обідали і, поза всяким сумнівом, розмовляли про Сіньязінью і Осмундо. З ніжністю згадував про неї і Насіб, десь глибоко в душі бажаючи, щоб цього Жезуїньйо Мендонсу, пихатого і неприємного типа, неодмінно покарало правосуддя. Звичайно, на це годі було сподіватися, але він цілком заслуговував бути покараним. Жорстокі звичаї в Ільєусі...