Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

–  Мудре загалом рішення, - схвалив Дамблдор.
– Хоча, мені здається, ти можеш трохи послабити його незламність на користь пана Рональда Візлі та панни Герміони Ґрейнджер. Так, - уточнив він, відповідаючи на здивований погляд Гаррі, - я гадаю, що їм варто знати. Ти зробиш їм ведмежу послугу, якщо не поділишся такою важливою для тебе інформацією.

–  Я не хотів…

–  … їх тривожити чи лякати?
– докінчив за нього Дамблдор, позираючи на Гаррі поверх окулярів, схожих на два півмісяці.-Чи, може, зізнатися, що ти й сам стривожений і наляканий? Гаррі,

твої друзі тобі потрібні. Ти ж сам слушно сказав, що Сіріус не хотів би, щоб ти від усіх закрився.

Гаррі нічого не відповів, але Дамблдор, здається, і не потребував відповіді. Він продовжував: - Ще одна - інша, хоч і пов'язана з попередньою, тема. Я хотів би цього року провести для тебе кілька приватних уроків.

–  Приватних… з вами?
– здивувався Гаррі, забувши гіркі роздуми.

–  Так. Пора мені серйозніше взятися за твою освіту.

–  А чого ви мене будете навчати, пане професоре?

–  Та трошки того, трошки сього, - безтурботно відповів Дамблдор. Він нічого не уточнював, тож Гаррі запитав ще про одне, що його трохи непокоїло.

–  Якщо я ходитиму на уроки до вас, то вже не муситиму вивчати блокологію у Снейпа, так?

–  У професора Снейпа, Гаррі… Ні, не муситимеш.

–  Добре,-полегшено зітхнув Гаррі, - бо це був…Він замовк, щоб не вибовкати те, що думав насправді.

–  Думаю, найкраще тут підійде слово «провал», - кивнув Дамблдор.

Гаррі засміявся.

–  Тобто я тепер не часто бачитиму професора Снейпа, - радів Гаррі, - бо він не дозволить мені вивчати настійки, якщо я не отримаю відмінну СОВу, а я знаю, що такого не буде.

–  Не варто рахувати сов, доки їх не отримаєш, - серйозно мовив Дамблдор.
– Що, до речі, може статися вже сьогодні. І ще два моменти, Гаррі, перш ніж попрощатися.

По-перше, я хотів би, щоб відтепер ти постійно мав при собі плащ-невидимку. Навіть у Гоґвортсі. Про всяк випадок, зрозумів?

Гаррі кивнув.

–  А по-друге, на час твого перебування тут «Барлогові» надано найвищу охорону, на яку тільки спромоглося Міністерство магії. Це додало певних незручностей Артурові й Молі… наприклад, усю їхню пошту спочатку перевіряють у міністерстві, і аж тоді доставляють сюди. Вони анітрохи не нарікають, бо їх турбує насамперед твоя безпека. Тому було б невдячно з твого боку, якщо ти, живучи в них, наражатимешся хоч на якийсь ризик.

–  Я розумію,-швидко погодився Гаррі.

–  Тоді дуже добре,-сказав Дамблдор, відчиняючи двері сарайчика й виходячи на подвір'я.
– Бачу світло на кухні. Треба вже нарешті дати Молі змогу по нарікати, який же ти худий.

– РОЗДІЛ П'ЯТИЙ-

Зайва Флегма

Гаррі з Дамблдором підійшли до «Барлогу» з чорного ходу, переступаючи через розкиданий знайомий мотлох- старі гумові чоботи та іржаві казани; Гаррі чув, як поодалік у курнику тихенько сокочуть сонні кури.

Дамблдор тричі постукав, і Гаррі побачив як за кухонним вікном метнулася чиясь тінь.

–  Хто там?
– долинув нервовий голос і Гаррі впізнав місіс Візлі.
– Назвіться!

–  Це я, Дамблдор, привіз вам Гаррі.

Двері негайно відчинилися. За ними стояла місіс Візлі, низенька, пухкенька, в старому зеленому халаті,

–  Гаррі, дорогенький! Господи, Албусе, ти мене налякав, ти ж казав, що ви будете аж уранці!

–  Нам пощастило,-пояснив Дамблдор, переступаючи поріг слідом за Гаррі.
– Слизорога вдалося вмовити значно легше, ніж я сподівався. Гаррі постарався, звісно. О, вітаю, Німфадоро!

Гаррі роззирнувся й побачив, що місіс Візлі, попри таку пізню годину, була не сама. За столом сиділа, тримаючи обіруч велику чашку, молода відьма з блідим серцеподібної форми лицем та мишасто-сірим волоссям.

–  Вітаю, пане професоре, - озвалася вона.
– Здоров, Гаррі.

–  Привіт, Тонкс,

Гаррі подумав, що вона якась замучена, може, й хвора, а в усмішці її було щось силуване. Барвистості у вигляді поменшало, звичних рожевих, мов жуйка, пасем у волоссі не було.

–  Я краще піду, - швиденько сказала вона, встаючи й натягаючи на плечі мантію.
– Дякую, Молі, за чай і співчуття.

–  Будь ласка, не йди, якщо це через мене, - люб'язно попросив Дамблдор.
– Я все одно не залишаюся, мушу обговорити невідкладні справи з Руфусом Скрімджером.

–  Ні-ні, мені треба йти, - заперечила Тонкс, не дивлячись Дамблдорові у вічі.
– На добраніч…

–  Дорогенька, може, прийдеш у суботу на вечерю? Будуть Ремус і Дикозор…

–  Та ні, Молі, що ти… та все одно дякую… усім на добраніч.

Тонкс прошмигнула повз Дамблдора й Гаррі надвір; ступивши кілька кроків за поріг, крутнулася на місці й розчинилася в повітрі. Гаррі помітив, що місіс Візлі чимось стурбована.

–  Гаррі, до зустрічі у Гоґвортсі, - сказав Дамблдор.
– Бережи себе. Молі, завжди до твоїх послуг.

Він уклонився місіс Візлі, вийшов надвір і зник точнісінько на тому самому місці, що й Тонкс. Місіс Візлі зачинила двері, а тоді за плечі підвела Гаррі до яскравої лампи, що стояла на столі, й почала його оглядати.

–  Ти точно як Рон, - зітхнула вона, роздивляючись його.
– На вас обох ніби наклали розтягувальні чари. Рон, відколи я купувала, йому нові шкільні мантії, виріс сантиметрів на десять. Голодний, Гаррі?

–  Так, - зізнався Гаррі, раптом усвідомлюючи, як він зголоднів.

–  Сідай, любий, зараз я щось приготую.

Коли Гаррі сів, йому на коліна тут же вистрибнув і вмостився, муркочучи, рудий пухнастий кіт з приплюснутою мордочкою.

–  То й Герміона тут?
– радісно спитав Гаррі, чухаючи Криволапика за вушком.

–  Так, позавчора приїхала, - повідомила місіс Візлі, постукуючи чарівною паличкою по великій залізній каструлі, та з гучним брязкотом стрибнула на плиту й одразу закипіла.
– Усі вже, звісно, сплять, ми ж не чекали на тебе так рано. На, їж…