Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Не думаю!
– вигукнув містер Візлі.
– Хлопці б такого не робили, особливо зараз, коли всі відчайдушно шукають хоч якогось захисту!
– То ти запізнився через ті видозмінні медалі?
– Та ні. До нас ще дійшли чутки про небезпечний відбивальний пристріт, насланий у районі «Слон і замок», та, на щастя, поки ми туди дісталися, магічний загін спецпризначення усе вже владнав…
Гаррі затулився рукою й нишком позіхнув.
– Спати, - миттю заявила місіс Візлі, від очей якої це не сховалося.
–
– Як, а вони де?
– На алеї Діаґон, сплять у крихітній квартирці над своєю крамничкою жартів, бо мають багато роботи, - пояснила місіс Візлі.-Мушу сказати, що я спочатку була проти, але в них. здається, таки є діловий нюх! Ходімо, дорогенький, твоя валіза вже нагорі.
– На добраніч, містере Візлі, - попрощався Гаррі, відставляючи стільця. Криволапик легенько зіскочив з його колін і вислизнув з кухні.
– На добраніч, Гаррі, - відповів містер Візлі.
Коли вони виходили з кухні, Гаррі помітив, як місіс Візлі зиркнула на годинник у кошику для білизни. Усі стрілки були знову на позначці «смертельна небезпека».
Кімната близнюків була на третьому поверсі. Місіс Візлі націлила чарівну паличку на лампу, що стояла на столику біля ліжка, й та негайно спалахнула, заливаючи кімнату приємним золотавим світлом. Хоч на письмовому столі біля вікна стояла велика ваза з квітами, їхній аромат не міг перебити стійкий запах стрілецького пороху, як визначив його Гаррі. Підлога була завалена запечатаними картонними коробками без жодних позначок Серед них стояла й валіза Гаррі. Кімната нагадувала тимчасовий склад.
Гедвіґа привітала Гаррі радісним ухканням зі свого сідала на шафі, а тоді вилетіла у вікно; він знав, що вона хотіла його побачити перед тим, як вирушати на полювання. Гаррі сказав місіс Візлі «на добраніч», одягнув піжаму й ліг у ліжко. Відчув під наволочкою щось тверде. Понишпорив і знайшов липку фіолетово-помаранчеву цукерку, в якій упізнав батончика-блювончика. Усміхнувшись він перевернувся на бік і одразу заснув.
Минуло всього кілька секунд, як здалося Гаррі, і його розбудив гарматний залп, з яким розчинилися навстіж двері. Сівши на ліжку, він почув, як з шурхотом розсуваються штори: в очі боляче вдарило сліпуче сонячне світло.
Затуляючись однією рукою, другою він почав намацувати окуляри.
– Шотуттаке?
– А ми й не знали, що ти вже тут!-прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по потилиці.
– Роне, не бий його - у дівчачому голосі чувся докір.
Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап'яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі.
– Усе кльово?
– Краще не буває, - Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку - А в тебе?
– Непогано,-Рон підтяг картонну
– Десь о першій ночі.
– А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?
– Як завжди, - відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка.
– Зі мною вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?
– Ой, та зі мною все добре, - сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на хворого.
Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав:
– А котра вже година? Я що, пропустив сніданок?
– Про це не журись, мама тобі все принесе; вона вважає, що ти страшенно схуд, - закотив очі Рон.
– То що там відбувалося?
– Нічого такого. Я собі нидів у тітки з дядьком.
– Ой, не треба понтів - скривився Рон.
– Ти ж десь був з Дамблдором!
– Там не було нічого цікавого. Він хотів, щоб я йому допоміг умовити одного старого вчителя повернутися з пенсії. Такий собі Горацій Слизоріг.
– А-а, - Рон був помітно розчарований.
– А ми думали…
Герміона застережливо зиркнула на Рона, і Рон на повній швидкості змінив курс.
– …ми так і думали, що нічого цікавого.
– Та невже?
– пирхнув Гаррі.
– Так… так, бо Амбриджки вже немає, тож ясно, що нам потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, е-е, і який він?
– Схожий на моржа і був колись вихователем Слизерину,-пояснив Гаррі.- Що з тобою, Герміоно?
Герміона увесь цей час дивилася на нього так, ніби чекала, що от-от проявляться якісь дивні симптоми. Поспіхом вона зобразила непереконливу усмішку.
– Та ні, нічого! То, гм, як по-твоєму, добрий учитель вийде зі Слизорога?
– Не знаю, - знизав плечима Гаррі.
– Гірших за Амбриджку бути не може.
– Я знаю ще гіршу за Амбриджку, - пролунало від дверей. У кімнату з роздратованим виглядом зайшла, горблячись, молодша Ронова сестра.
– Привіт, Гаррі.
– Що з тобою?
– здивувався Рон.
– Це все вона, - буркнула Джіні, з розгону сідаючи на ліжко біля Гаррі.
– Я від неї скоро здурію.
– А що вона тепер зробила?
– співчутливо поцікавилася Герміона.
– Та так зі мною говорить… наче мені три рочки!
– Я знаю, - Герміона стишила голос.
– Вона цікавиться лише собою.
Гаррі був приголомшений, що Герміона так відгукується про місіс Візлі, й тому чудово зрозумів Рона, коли той сердито кинув:
– Ви можете хоч на п'ять секунд дати їй спокій?
– О, давай, захищай її, - огризнулася Джіні.
– Ми знаємо, що ти нею захоплений.
Ці слова якось не пасували до Ронової матері; відчуваючи, що він чогось не розуміє, Гаррі запитав: