Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
І він метушливо побіг із зали.
– Снейпа він не переконає ніколи,-сказав Гаррі, коли Слизоріг був уже далеко.
– Це покарання й так уже раз відкладалося; Снейп це зробив для Дамблдора, але для іншого він на поступки не піде.
– Краще б він погодився, бо я не хочу йти туди сама!
– стривожилася Герміона; Гаррі знав, що вона мала на думці Маклаґена.
– Сумніваюся, що ти там будеш сама, Джіні він, мабуть, теж запросить, - буркнув Рон, розчарований тим, що Слизоріг його зігнорував.
Після вечері друзі повернулися до ґрифіндорської вежі. У вітальні не було де яблуку впасти, бо учні переважно вже повечеряли; втім, вільний столик
– Є щось нове?-поцікавився Гаррі.
– Наче нічого.
– Герміона розгорнула газету й переглядала середні сторінки.
– Ой, Роне, дивися, тут твій тато… з ним усе нормальної - швидко додала, бо Рон уже занепокоївся.
– Тут просто пишуть, що він відвідував дім Мелфоїв.
«Цей повторний обшук помешкання смертежерів не дав відчутних результатів. Артур Візлі, голова бюро з виявлення й конфіскації фальшивих оборонних заклять та захисних предметів, сказав, що його команда діяла на підставі конфіденційної інформації».
– Ага, моєї!
– зізнався Гаррі.
– Я розповів йому на Кінґс-Крос про Мелфоя і ту штуку, яку він велів полагодити Борджину! Якщо вона не в них удома, отже, він проніс її з собою в Гоґвортс…
– Гаррі, та як би він це зробив?
– здивовано відклала газету Герміона.-Нас же всіх обшукали, коли ми прибули.
– Справді?
– вражено перепитав Гаррі.
– А мене не обшукували!
– А, так, я й забула, що ти спізнився… але нас усіх Філч у вестибюлі перевірив чуйниками таємниць. Жодну темну річ приховати було неможливо, я точно знаю, що в Креба конфіскували всохлу голову. То ж бачиш - Мелфой не проніс би нічого небезпечного!
Розгубившись, Гаррі якийсь час дивився, як Джіні Візлі бавилася з карликовим пухом Арнольдом, і аж тоді знайшовся, що відповісти.
– То, може, йому прислали совою. Його мати чи ще хтось.
– Усіх сов теж перевіряють, - сказала Герміона.
– Філч нам це розповів, коли тицяв, куди лише міг, ті чуйники таємниць.
Поставлений у безвихідь, Гаррі промовчав. Схоже було, що Мелфой ніяк не міг пронести до школи якусь небезпечну чи темну річ. Він з надією глянув на Рона, що сидів із складеними руками й дивився на Лаванду Браун.
– Можеш придумати, як Мелфой?…
– Ой. Гаррі, не діставай, - урвав його Рон.
– Слухай, та ми ж не винні, що Слизоріг запросив нас з Герміоною на своє дурнувате свято! Ми ж не хотіли йти, ти сам знаєш!
– почав заводитися Гаррі.
– Ну, оскільки мене ні на які свята не запрошують, - звівся на ноги Рон, - то піду я, мабуть, спати.
Він побрів до дверей хлопчачої спальні, а Гаррі й Герміона дивилися йому вслід.
– Гаррі?
– покликала його нова загоничка Демелза Робіне, зненацька з'явившись у нього за спиною.
– Маю для тебе вістку.
– Від професора Слизорога?
– з надією випростався Гаррі.
– Ні… від професора Снейпа, - сказала Демелза. Серце в Гаррі завмерло.
– Він звелів тобі прийти сьогодні о пів на дев'яту в його кабінет для відбуття покарання… е-е… незважаючи на всі на світі запрошення на вечірки. І він хотів попередити, що ти сортуватимеш для уроку настійок флоберв'яків, відділяючи зогнилих від нормальних, і ще казав, що захисні рукавиці тобі не знадобляться.
– Ясно, - суворо буркнув Гаррі.
– Дуже тобі,
– РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -
Срібло та опали
Де був Дамблдор, і що робив? За наступні кілька тижнів директор лише двічі траплявся Гаррі на очі. Він зрідка з'являвся в їдальні, і Гаррі визнавав слушність Герміониних припущень, що директор покидає школу на кілька днів поспіль. Невже Дамблдор забув про обіцянку проводити з Гаррі уроки? Дамблдор казав, що ці уроки пов'язані з пророцтвом; Гаррі вже було відчув піднесення і спокій, а тепер йому здавалося, ніби про нього просто забули.
У середині жовтня настав час перших у цьому семестрі відвідин Гоґсміда. Гаррі не знав, чи такі походи й далі дозволятимуть, особливо після посилення заходів безпеки,в школі, але з радістю довідався, що все відбудеться, як і заплановано; завжди було приємно на кілька годин покинути територію замку.
У день подорожі Гаррі прокинувся з самого ранку, що провіщав люту негоду. Час до сніданку Гаррі гаяв, переглядаючи «Прогресивну методику зіллєваріння». Раніше він не читав підручників у ліжку; така поведінка, як слушно зазначив Рон, вважалася непристойною для всіх, окрім Герміони, яка в цьому сенсі поводилася просто дивно. Але Гаррі відчував, що «Прогресивну методику зіллєваріння», яка була колись власністю Напівкровного Принца, навряд чи можна було визнати звичайним підручником. Що довше Гаррі сидів за цією книжкою, то глибше розумів, скільки там було всього цікавого, причому не тільки корисних натяків та підказок щодо настійок, завдяки яким він здобув такий авторитет в очах Слизорога, а й дивовижних маленьких заклять та вроків, нашкрябаних закарлючками на берегах аркушів. Гаррі був переконаний, судячи з численних викреслювань та змін, що все це Принц вигадав сам.
Гаррі вже випробував кілька винайдених Принцом заклять. Скажімо, закляття, від якого блискавично виростали нігті на ногах (він перевірив його в коридорі на Кребі, і результат був доволі кумедний); вроки, що приклеювали язик до піднебіння (їх він під загальні оплески випробував двічі на Аргусові Філчі, котрий цього аж ніяк не сподівався); а найкорисніше з усіх було, мабуть, закляття « Глушилято», від якого в усіх навколо дзвеніло у вухах, тож можна було спокійно розмовляти в класі без страху бути підслуханим. Ці закляття не зацікавили тільки Герміону. Вона усім своїм виглядом незмінно висловлювала відверте несхвалення й навідріз відмовлялася підтримувати розмову, якщо Гаррі насилав на когось закляття « Глушилято».
Сидячи в ліжку, Гаррі повернув книжку боком, щоб краще роздивитися награмузляні там інструкції до якогось закляття, яке ніяк, мабуть, не вдавалося Принцові. Там було безліч закреслень і виправлень, аж нарешті, в самому куточку аркуша, були нашкрябані ось такі закарлючки:
« Левікорпус(б-мвн)»
Вітер і дощ немилосердно періщили по вікнах, Невіл голосно хропів, а Гаррі дивився на букви в дужках. Б-мвн… мало б означати «безмовне». Гаррі сумнівався, що зуміє виконати це закляття; він і далі мав труднощі з безмовними закляттями - Снейп на цьому наголошував на кожному уроці захисту від темних мистецтв. Та з іншого боку, Принц досі виявлявся значно кориснішим учителем, ніж Снейп.