Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Вона, мабуть, жартує…
Гаррі прокинувся, здригнувшись, і побачив у ногах ліжка якусь розбухлу панчоху. Нап'яв окуляри й роззирнувся навколо; крихітне віконечко було майже цілком заліплене снігом, а перед ним на ліжку рівненько сидів Рон і розглядав товстелезний золотий ланцюжок.
– Це що?
– спитав Гаррі.
– Це від Лаванди, - в Роновім голосі відчувалася огида.
– Невже вона думає, що я таке носитиму…
Гаррі придивився уважніше й розсміявся. На ланцюжку висіли великі золоті літери, що складалися
– Чудово, - сказав він.
– Розкішно. Обов'язково носи його перед Фредом і Джорджем.
– Ти тільки спробуй їм сказати, - погрозив Рон, запихаючи ланцюжок подалі з очей під подушку,- і я… я… я…
– Почнеш затинатися?
– гигикнув Гаррі.
– Та перестань, хіба б я таке казав?
– Але як їй могло спасти на думку, що мені таке сподобається?
– пробубонів доволі спантеличений Рон.
– А ти згадай, - порадив Гаррі - Може, ти колись десь бовкнув, що любиш з'являтися на людях зі словами «Моє серденько» на шиї?
– Та… ми розмовляємо мало, - пробурмотів Рон.
– Ми переважно…
– Лижетесь.
– договорив за нього Гаррі.
– Ну, так, - зізнався Рон. На мить завагався, а тоді запитав: -А Герміона справді зустрічається з Маклаґеном?
– Не знаю, - знизав плечима Гаррі.
– На святі в Слизорога вони були разом, але їм, по-моєму, не дуже добре пішло.
Рон трохи пожвавішав, глибше запихаючи руку в панчоху з дарунками.
Серед гостинців для Гаррі був светр, власноручно сплетений місіс Візлі, з великим золотим сничем на грудях; від близнюків - величезна коробка з продукцією «Відьмацьких витівок Візлів», а ще - вогкий, із запахом цвілі, пакуночок, підписаний: «Хазяїнові од Крічера».
Гаррі придивився.
– Як думаєш - безпечно його відкривати?
– запитав у Рона.
– Нічого страшного там бути не може, бо всю нашу пошту перевіряють у міністерстві, - відповів Рон, хоч і сам позирав на пакуночок з осторогою.
– Я й не подумав, щоб щось дарувати Крічеру! Чи ельфам-домовикам дарують різдвяні гостинці?
– поцікавився Гаррі, обережно штурхаючи пакуночок.
– Хіба такі, як Герміона, - знизав плечима Рон.
– Але давай спочатку подивимось, що воно таке, поки тебе не загризло сумління.
За мить Гаррі голосно закричав і зіскочив зі своєї розкладачки -у пакуночку було повнісінько личинок.
– Гарно, - зареготав Рон.
– Яка турбота.
– Краще це, ніж твій ланцюжок, - огризнувся Гаррі, й Рон відразу посмутнішав.
На Різдвяний обід усі посходилися у нових светрах - тобто всі, крім Флер (бо місіс Візлі, здається, не захотіла гаяти на неї час) та самої місіс Візлі, яка красувалася в новесенькому темно-синьому відьомському капелюшку, що виблискував крихітними зірочками-діамантами, та ефектному золотому кольє.
– Це мені Фред і Джордж подарували! Яка краса, правда?
– Мамо, ми почали тебе більше цінувати, відколи нам доводиться самим
– Передати пастернаку, Ремусе?
– Гаррі, у тебе у волоссі личинка, - весело повідомила Джіні й перехилилася через увесь стіл, щоб її забрати; Гаррі відчув поза спиною мороз, хоч з личинкою це не було пов'язано.
– Як шахливо!
– підкреслено здригнулася Флер.
– Ага, скажи?-підтримав її Рон.
– Підливки. Флер?
Він з таким завзяттям повернувся по соусницю, що збив її зі столу; Білл махнув чарівною паличкою - підливка здійнялася вгору, а тоді покірно повернулася назад у соусницю.
– Ти не кгашчий за ту Тонкс, - сказала Флер Ронові. коли той перестав посилати Біллові вдячні повітряні цілунки.
– Вона завшти все збиває…
– Я запрошувала дорогеньку Тонкс прийти до нас сьогодні, - заявила місіс Візлі, занадто різко ставлячи на стіл моркву й пропікаючи поглядом Флер.
– Але вона не може. Ремусе, ти з нею останнім часом розмовляв?
– Ні, я взагалі мало з ким спілкувався, - відповів Люпин.
– Але ж Тонкс, мабуть, мала б відвідати власну родину?
– Гм, - засумнівалася місіс Візлі.
– Можливо. Хоч у мене склалося враження, що вона планує святкувати Різдво на самоті.
Вона роздратовано зиркнула на Люпина, немовби це він винен, що замість Тонкс її невісткою має стати Флер, але Гаррі, поглядаючи на Флер, яка годувала Білла з власної виделки шматочками індика, подумав, що битва, яку веде з нею місіс Візлі, заздалегідь приречена на поразку. І тут він пригадав одне запитання, що стосувалося Тонкс, а кого ж було краще запитати, як не Люпина, людину, яка знала все про патронусів?
– Патронує Тонке змінив форму, - сказав він йому.
– Принаймні так казав Снейп. Я не знав, що таке буває. Від чого може мінятися патронус?
Люпин, не поспішаючи, дожував, а тоді поволі відповів:
– Інколи… від серйозного потрясіння… емоційного шоку…
– Він був великий і мав чотири лапи, - сказав Гаррі. вражений несподіваною думкою, і стишив голос.-Стоп… а чи не був це?…
– Артуре!
– раптом вигукнула місіс Візлі. Вона схопилася з крісла, притисла руку до грудей і не зводила очей з вікна.
– Артуре… це Персі!
– Що? Містер Візлі озирнувся. Усі теж одразу глянули у вікно;
Джіні навіть устала, щоб було краще видно. І справді - засніженим подвір'ям крокував Персі Візлі, поблискуючи на сонці роговими окулярами. Одначе він був не сам.
– Артуре, він… він з паном міністром!
І справді, чоловік, якого Гаррі бачив у «Щоденному віщуні», йшов, злегка накульгуючи, слідом за Персі; грива його сивіючого волосся та чорний плащ були вкриті сніжинками. Ще ніхто не вимовив ані слова, ще містер і місіс Візлі не встигли обмінятися спантеличеними поглядами, а вже відчинилися двері, й на порозі кухні з'явився Персі.