Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Новий семестр почався на другий день з приємної несподіванки для шестикласників: на дошці оголошень хтось уночі пришпилив велике повідомлення.
УРОКИ ЯВЛЕННЯ
Якщо вам виповнилося або виповниться до 31-го серпня
сімнадцять років, то ви має право записатися на тримісячний
курс уроків явлення під керівництвом інструктора
з
Охочих відвідувати цей курс просимо залишити внизу свої підписи.
Ціна: 12ґалеонів.
Гаррі й Рон приєдналися до юрби учнів, які штовхалися біля повідомлення й по черзі записувалися знизу. Рон уже витяг було перо, щоб підписатися відразу після Герміони, як до нього ззаду підкралася Лаванда, затулила йому очі долонями й защебетала:
– Угадай, хто це, Рончинку-Бончику?
Гаррі розвернувся й побачив, що Герміона йде від них: він її догнав, аби не лишатися з Роном і Лавандою, але, на його подив, розпашілий і злий Рон теж наздогнав їх біля отвору за портретом. Не кажучи ні слова, Герміона прискорила крок, щоб порівнятися з Невілом.
– Отже… уроки явлення, - з тону, яким це сказав Рон ставало зрозуміло, що сцену коло дошки оголошень краще не згадувати.
– Весело буде, га?
– Не знаю, - засумнівався Гаррі.
– Можливо, воно краще виходить, коли виконуєш сам. Мені не дуже сподобалося, коли Дамблдор брав мене з собою.
– Я й забув, що ти вже являвся… а мені краще б спочатку скласти іспит, - стурбовано сказав Рон.
– Як Фред і Джордж.
– Але ж Чарлі іспит завалив.
– Завалив, але Чарлі більший за мене, - Рон виставив руки, наче горила, - тому Фред і Джордж не дуже з нього й знущалися… принаймні не у вічі…
– А коли можна буде скласти іспит?
– Зразу, як стукне сімнадцять. Для мене це буде аж у березні!
– Але ти не матимеш права являтися тут, у замку…
– Хіба в цьому суть? Головне, щоб усі знали, що я можу являтися, якщо захочу.
Не один Рон був захоплений перспективою вивчати явлення. Цілісінький день тільки й розмов було, що про майбутні уроки; усі надавали величезного значення можливості виникати і зникати, коли захочеш.
– Як це буде круто - просто взяти і… - Шеймус клацнув пальцями, ніби ось-ось мав зникнути.
– Мій двоюрідний брат Ферґус так робить, щоб мене подратувати. Нічого, ще трохи - і про спокій він забуде назавжди…
Поринувши в такі чудові мрії, він занадто жваво махнув чарівною паличкою і, замість створити фонтанчик з чистенькою водичкою, як того вимагала тема уроку заклинань, з палички, наче з брандспойта, ударив потужний струмінь, рикошетом одбився від стелі і вмазав професорові Флитвіку просто в лице.
– А Гаррі вже являвся, - сказав Рон збентеженому Шеймусові після того, як професор Флитвік висушився помахом чарівної палички й наказав Шеймусові за кару переписувати
– Дамб… е-е… хтось брав його з собою. Явлення пліч-о-пліч, знаєш.
– Ого!
– прошепотів Шеймус, і вони з Діном і Невілом присунулися ближче, щоб почути, як це воно-являтися. Аж до вечора всі інші шестикласники набридали Гаррі проханнями описати свої відчуття під час явлення. Його запевнення в тому, що цей засіб пересування дуже незручний, їх чомусь не знеохотили, а викликали благоговіння. Він ще відповідав на детальні розпитування, коли побачив, що до восьмої вечора лишається всього десять хвилин. Щоб вчасно піти й не запізнитися на урок з Дамблдором, довелося брехати, що треба повернути в бібліотеку книжку.
Лампи в Дамблдоровім кабінеті світилися, портрети колишніх директорів тихенько похропували в рамах, а сито спогадів уже стояло на письмовому столі. Дамблдорові руки лежали по обидва боки сита; права й досі була почорніла й обгоріла. Чогось вона ніяк не гоїлася і Гаррі вже, мабуть, всоте, подумав, що ж це її так страшно покалічило, але спитати не посмів; Дамблдор казав, що з часом про все розповість, до того ж треба було обговорити ще й іншу тему. Та не встиг Гаррі нічого сказати про Снейпа й Мелфоя, як заговорив сам Дамблдор.
– Я чув, ти на Різдво зустрічався з міністром магії?
– Так, - підтвердив Гаррі.-Він не був мною задоволений.
– Не був, - зітхнув Дамблдор.
– Мною він теж не дуже задоволений. Але спробуємо, Гаррі, не впадати у відчай, а й далі робити своє.
Гаррі засміявся.
– Він хотів, щоб я переконав чаклунську спільноту, що міністерство працює чудово.
Дамблдор усміхнувся.
– Це взагалі-то була ще Фаджева ідея. В останні дні на посаді, відчайдушно чіпляючись за неї руками й ногами, він домагався зустрічі з тобою, в надії, що ти його підтримаєш…
– Після всього, що Фадж зробив торік?
– сердито перепитав Гаррі.
– Після Амбридж?
– Я казав Корнеліусу, що це безнадійно, але ідея не зникла, коли він пішов. У перші ж години після призначення Скрімджера ми з ним зустрічалися й він вимагав, щоб я влаштував йому зустріч з тобою…
– То он чого ви сперечалися!
– вигукнув Гаррі.
– Про це було в «Щоденному віщуні».
– Буває, що й «Вішун» пише правду,-погодився Дамблдор, - навіть якщо це випадково. Так, саме тому ми й сперечалися. Але, бачу, Руфус таки зумів на тебе вийти.
– Він мене звинуватив, що я «душею й тілом відданий Дамблдору».
– Як грубо з його боку.
– Я сказав, що він має рацію.
Дамблдор відкрив було рота, проте нічого так і не сказав. Фенікс Фоукс у Гаррі за спиною тихенько, м'яко й мелодійно скрикнув. Гаррі страшенно зніяковів, бо помітив, що яскраво-сині Дамблдорові очі зволожились, і Гаррі поспіхом почав розглядати свої коліна.
Та коли Дамблдор заговорив, голос у нього був доволі рівний.
– Гаррі, я дуже зворушений.