Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
— То ти не думаєш, що це було пов'язано з тим доторком професорки Амбридж, коли я відбував у неї покарання? — запитав Гаррі.
— Сумніваюся, — відповів Сіріус. — Я знаю, яку вона має репутацію, але впевнений, що вона не смертежерка...
— Вона така гидка, що могла б і бути, — похмуро зауважив Гаррі, а Рон з Герміоною енергійно й схвально закивали головами.
— Так, але світ не ділиться на добрих людей і на смертежерів, — гмикнув Сіріус. — Хоч я знаю, що то за мерзенна штучка... почув би ти, як про неї відгукується Ремус.
— То Люпин її знає? — швидко перепитав Гаррі,
— Ні, — заперечив Сіріус, — але два роки тому вона брала участь у складанні антивовкулачного законопроекту, після якого йому стало майже неможливо знайти собі роботу.
Гаррі згадав, який убогий вигляд мав останнім часом Люпин, і його неприязнь до Амбридж лише поглибилася.
— А що вона має проти вовкулак? — сердито запитала Герміона.
— Мабуть, боїться їх, — припустив Сіріус і усміхнувся, оцінивши її обурення. — Помітно, що вона терпіти не може будь-яких напівлюдських істот. Торік провела кампанію з вимогою зібрати всіх водяників і русалок, і позначити їх спеціальними ярликами. Уявіть, скільки треба витратити часу та енергії на переслідування цих істот, коли в нас вільно лазить такий гидкий хробак, як той Крічер.
Рон засміявся, а Герміона спохмурніла.
— Сіріусе! — докірливо сказала вона. — Чесно, якби ви хоч трошки краще поставилися до Крічера, я впевнена, що він би змінився. Ви, зрештою, єдиний живий член його родини, а професор Дамблдор казав...
— То як там в Амбридж уроки? — не дав їй договорити Сіріус. — Вона що, навчає вас, як убивати покручів?
— Ні, — відповів Гаррі, не звертаючи уваги на ображений вигляд Герміони, котра так і не закінчила своєї промови на захист Крічера. — Вона взагалі не дозволяє нам користуватися чарами!
— Ми тільки те й робимо, що читаємо дурнуватий підручник, — додав Рон.
— Я так і думав, — не здивувався Сіріус. — Ми маємо інформацію з міністерства, що Фадж проти проведення з вами бойових занять.
— Бойовихзанять! — не повірив своїм вухам Гаррі. — Невже він думає, що ми тут формуємо якусь чаклунську армію?
— Саме так він і думає, — підтвердив Сіріус, — а якщо точніше, то боїться, що Дамблдор збирає свою особисту армію, щоб захопити Міністерство магії.
Запала мовчанка, а тоді Рон сказав: — Нічого безглуздішого я ще досі не чув, включно зі всіма вигадками Луни Лавґуд.
— То нам не дозволяють вивчати захист від темних мистецтв, бо Фадж боїться, що ми використаємо закляття в боротьбі з міністерством? — розлючено спитала Герміона.
— Так, — підтвердив Сіріус. — Фадж упевнений, що Дамблдор не зупиниться ні перед чим для захоплення влади. Він з кожним днем стає дедалі відвертішим параноїком стосовно Дамблдора. Це лише питання часу, коли він зможе заарештувати Дамблдора, сфальсифікувавши якесь звинувачення
Гаррі згадав листа від Персі.
— Не знаєш, що має з'явитися про Дамблдора у завтрашньому "Щоденному віщуні"? Ронів брат Персі вважає, що там буде...
— Не знаю, — відповів Сіріус, — бо на вихідні нікого з Ордену не бачив, усі зайняті.
У Сіріусовім голосі виразно прозвучали гіркі нотки.
— То ти не маєш новин і про Геґріда?
— Ага... — згадав Сіріус, — він би мав уже повернутися. Ніхто не знає, що з ним сталося... — Але побачивши їхні ошелешені обличчя, швиденько додав: — Проте Дамблдор не переживає, то ж і ви не робіть з цього трагедії. Я впевнений, що з Геґрідом усе гаразд.
— Але він би вже давно мав повернутися... — стурбовано почала Герміона.
— З ним була мадам Максім, ми з нею зв'язалися, й вона розповіла, що додому вони добиралися окремо... але немає жодних свідчень, що він зазнав якихось ушкоджень або... одне слово, немає свідчень, що з ним щось не так.
Анітрохи цим не втішені, Гаррі, Рон і Герміона обмінялися тривожними поглядами.
— Краще поменше розпитуйте про Геґріда, — поспіхом додав Сіріус, — бо це лише приверне зайву увагу до його відсутності, а я знаю, що Дамблдор цього не хоче. Геґрід — міцний горішок, з ним усе буде нормально. — А коли й це їх не заспокоїло, Сіріус поцікавився: — А коли, до речі, ваша наступна подорож до Гоґсміда? Я так собі подумав, що на вокзалі ніхто замаскованого пса не помітив. То може...
— НІ! — вигукнули одночасно Гаррі й Герміона.
— Сіріусе, ти що, не бачив "Щоденного віщуна"? — стурбовано спитала Герміона.
— А-а, це, — вишкірився Сіріус, — та вони постійно намагаються вгадати, де я перебуваю. Хоч насправді ще ніколи не натрапляли на мої сліди...
— Але нам здається, що цього разу вони близько, — заперечив Гаррі. — Мелфой зронив у поїзді одну фразу, мовби знав, що пес — це ти. А на платформі був його батько... ти його знаєш — Луціус Мелфой... тому ніколи й нізащо тут не з'являйся. Якщо Мелфой тебе знову впізнає...
— Гаразд, гаразд, я все зрозумів, — урвав його Сіріус. Він мав дуже незадоволений вигляд. — Я просто подумав, що ти був би не проти зустрітися.
— Авжеж, не проти! Тільки я не хотів би, щоб тебе знову запроторили в Азкабан! — вигукнув Гаррі.
Запала мовчанка, під час якої Сіріус дивився на Гаррі з вогню, а на чолі між його запалими очима з'явилася зморшка.
— Ти не такий, як був твій батько, — зрештою доволі прохолодно вимовив Сіріус. — Для Джеймса життя без ризику було нецікаве.
— Послухай...
— Мені пора йти, чую на сходах Крічера, — сказав Сіріус, але Гаррі не сумнівався, що той вигадує. — Я напишу тобі, коли наступного разу з'явлюся в каміні, гаразд? Якщо це для тебе не завеликий ризик.
Щось легенько ляснуло, і на тому місці, де щойно була Сіріусова голова, знову потріскував вогонь.
— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ —
Верховний інквізитор Гоґвортсу
Наступного ранку вони сподівалися уважно переглянути Герміонин "Щоденний віщун", щоб знайти статтю, про яку в листі згадував Персі. Та не встигла ще поштова сова проминути, відлітаючи, глечик з молоком, як Герміона голосно зойкнула і розгладила газету з великим фото Долорес Амбридж, яка широко всміхалася й час від часу кліпала на них з-під заголовка.