Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Невідомо як ніс Гаррі опинився за якийсь сантиметр від кнопки з драконовим вогнем. Він ударив по ній вільною рукою - і мотоцикл вистрілив у повітря вогнем, шугонувши прямісінько до землі.
– Геґріде!
– гукнув Гаррі, з останньої сили чіпляючись за мотоцикл.
– Геґріде... акціо Геґрід!
Мотоцикл, притягуваний землею, набирав швидкість. Гаррі, обличчя якого було на рівні керма, нічого не бачив, крім далеких вогників, що з кожною миттю наближалися. Він зараз розіб’ється
– Паличку, Селвіне, дай мені свою паличку!
Він відчув Волдеморта до того, як побачив. Скоса глянув у його червоні очі, впевнений, що це останнє, що він бачить у житті: Волдеморт знову приготувався вразити його закляттям...
І тут Волдеморт пропав. Гаррі глянув униз і побачив Геґріда, що лежав на землі, розчепіривши руки й ноги. Він щосили рвонув на себе кермо, щоб не врізатися в нього, навпомацки шукаючи гальма, і зі страхітливим гуркотом, аж здригнулася земля, шубовснув у якийсь заболочений ставок.
– РОЗДІЛ П’ЯТИЙ -
Полеглий воїн
– Геґріде?
Гаррі силкувався видертися з купи металолому і шкіри, намагався встати, однак руки не знаходили в багнистій воді опори. Він не розумів, де зник Волдеморт, і боявся, що той от-от налетить на нього з темряви. Щось гаряче й вологе стікало з чола й підборіддя. Він виповз зі ставка й пошкутильгав до великого темного тіла, що лежало на землі - до Геґріда.
– Геґріде? Геґріде, скажи щось...
Однак темна купа не ворухнулась.
– Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер?
Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді закричала жінка:
– Вони розбилися, Тед! Упали в саду!
У Гаррі паморочилася голова.
– Геґріде, - безтямно повторив він, і коліна його підкосилися.
Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.
– Геґріде?
Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.
– З Геґрідом усе гаразд, синку, - сказав черевань, - дружина ним опікується. А як ти почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед, Тед Тонкс - Дорин батько.
Гаррі звівся й сів занадто швидко - з очей посипалися іскри, стало млосно, запаморочилось у голові.
– Волдеморт...
– Не хвилюйся, - Тед Тонкс поклав Гаррі руку на плече й примусив його
– Ти ледь не розбився. А що взагалі сталося? Поламався мотоцикл? Знову перестарався Артур Візлі зі своїми маґлівськими штукенціями?
– Ні, - сказав Гаррі, а шрам його пульсував, наче відкрита рана.
– Смертежери, багато... гналися за нами...
– Смертежери?
– різко перепитав Тед.
– Як це - смертежери? Я думав, вони не знають, що тебе перевозять цієї ночі.
– Вони знали, - відповів Гаррі.
Тед Тонкс звів очі до стелі, ніби міг бачити крізь неї небо.
– Ну, тоді ми знаємо, що наші захисні чари спрацювали. Ближче, ніж на сто ярдів, вони не зможуть сюди підібратися.
Тепер Гаррі зрозумів, чому зник Волдеморт. Це сталося в тій точці, де мотоцикл перетнув бар’єр орденських чарів. Він лише сподівався, що чари діють і далі. Уявив, що поки вони говорять, Волдеморт висить на висоті сто ярдів над ними і намагається проникнути у величезну прозору бульбашку, яку Гаррі подумки собі намалював.
Він спустив з дивана ноги; мусив на власні очі побачити Геґріда, щоб переконатися, що той таки живий. Та не встиг устати, як відчинилися двері і в них протиснувся Геґрід - з обличчям закривавленим і брудним. Він трохи шкутильгав, проте якимось дивом лишився живий.
– Гаррі!
Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра.
– Шляк би й’го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець.
– Та я теж. Я й сам не вірю...
Гаррі замовк на півслові - він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.
– Ти?!
– вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.
– Твоя чарівна паличка в мене, синку, - мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки.
– Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.
– Ой, я... пробачте.
Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису - волосся мала світло-каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.
– Що з нашою дочкою?
– спитала вона.
– Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?
– Не знаю, - відповів Гаррі.
– Ми не знаємо, що з іншими.
Жінка перезирнулася з Тедом. Гаррі побачив вирази їхніх облич і його охопив страх та відчуття провини. Якщо хоч хтось загинув, то це сталося через нього, тільки через нього. Він погодився на цей план, дав їм своє волосся...
– Летиключ, - зненацька згадав він.
– Треба повернутися в «Барліг» і все з’ясувати... тоді ми вас повідомимо або... або Тонкс повідомить, якщо вона...