Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– А що, як я опинюся в Слизерині?
Він це прошепотів батькові на вухо, і Гаррі зрозумів, що лише ця мить розлуки змусила Албуса викрити всю глибину і щирість його страху.
Гаррі присів
– Албусе Северусе, - сказав Гаррі тихенько, щоб не почув ніхто, крім Джіні, а вона була достатньо тактовна, аби вдати, ніби махає рукою Розі, яка давно вже була у вагоні, - тебе назвали на честь двох директорів Гоґвортсу. Один з них був слизеринцем, але я в житті не зустрічав відважнішої за нього людини.
– Але ж якщо...
– ...тоді гуртожиток Слизерина поповниться чудовим учнем. Для нас це не має значення, Ал. Та якщо це для тебе має таке велике значення, то обери Ґрифіндор, а не Слизерин. Сортувальний Капелюх врахує твій вибір.
– Справді?
– Так було зі мною, - відповів Гаррі.
Він ще не розповідав про це дітям і побачив тепер, як здивувався Албус. Та двері вагонів уздовж поїзда вже зачинялися, розмиті постаті
– Чого вони витріщаються?– здивувався Албус, разом з Розою дивлячись на учнів.
– Не турбуйся, - заспокоїв його Рон.
– Це вони мене побачили. Я дуже популярний.
Албус, Розі, Х’юґо і Лілі засміялися. Поїзд зрушив з місця, і Гаррі пішов поряд з ним, дивлячись на худорляве обличчя сина, що аж світилося від радості й хвилювання. Гаррі всміхався і махав рукою, хоч і відчував втрату, дивлячись, як віддаляється від нього син...
Остання хмарка пари розчинилася в осінньому повітрі. Поїзд завернув за ріг. Гаррі стояв з прощально піднятою рукою.
– Усе з ним буде добре, - прошепотіла Джіні.
Гаррі глянув на неї, опустив руку й машинально торкнувся шраму-блискавки на своєму чолі.
– Я знаю.
Шрам не болів уже дев’ятнадцять років. Усе було добре.