Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Ролiнг Дж. К.

– Чудово!
– похвалила Рона Герміона.

– Заждіть.

На одну непевну секунду Гаррі завагався, прислухаючись до шуму й гуркоту битви. Волдеморт хотів, щоб він це зробив, хотів, щоб прийшов... чи не заведе він Рона й Герміону в пастку?

Та потім реальність ніби насунулася на нього, жорстока й однозначна: єдиний вихід був - убити змію, а змія була з Волдемортом, а Волдеморт був по той бік цього тунелю...

– Гаррі, ми йдемо, залазь!
– підштовхнув його Рон.

Гаррі прослизнув у земляну нору, сховану між корінням. Вона була значно вужча,

ніж попереднього разу. Стеля в тунелі була дуже низька. Чотири роки тому вони йшли, згинаючись, а зараз мусили просто повзти. Гаррі поліз перший із засвіченою чарівною паличкою, щомиті очікуючи якихось перешкод, але їх не було. Вони повзли мовчки, й Гаррі не зводив очей з хисткої плями світла, що падало з чарівної палички в його руці.

Нарешті тунель почав підніматися вгору, й Гаррі побачив попереду тонесеньку смужечку світла. Герміона смикнула його за ногу.

– Плащ!
– прошепотіла вона.
– Накинь плащ!

Він помацав за спиною, а вона тицьнула йому в долоню згорток ковзкої тканини. Він насилу накрився плащем, пробурмотів: – Нокс,– погасив чарівну паличку і якомога тихіше поповз далі на чотирьох. Усі його чуття були напружені, він щосекунди очікував, що його буде викрито, що він почує різкий холодний голос, побачить спалах зеленого світла.

І тут він почув голоси з кімнати в них над головами. Були вони трохи приглушені, бо вихід з тунелю загороджував якийсь старий ящик. Затамувавши дух, Гаррі наблизився до отвору й зазирнув у крихітну щілину між ящиком і стіною.

Кімната була освітлена скупо, проте він побачив у ній Наджіні - вона звивалася, як річкова гадюка, у своїй надійно захищеній чарами променистій кулі, що висіла в повітрі сама собою. І ще він побачив краєчок столу й білу руку з довгими пальцями, що крутили чарівну паличку. Тут заговорив Снейп, і серце в Гаррі тьохнуло. Снейп був за кілька дюймів від того місця, де сидів, скорчившись, Гаррі.

– ...володарю, їхній опір майже зломлено...

– ...і це відбувається без твоєї допомоги, - урвав його Волдеморт своїм високим, виразним голосом.
– Хоч ти й досвідчений чаклун, Северусе, та навряд чи тепер від тебе щось залежатиме. Ми майже там... майже.

– Дозвольте мені знайти хлопця. Я приведу вам Поттера. Я знайду його, володарю. Прошу вас.

Снейп пройшов повз щілину, в яку зазирав Гаррі, і хлопець відсахнувся, не зводячи, однак, очей з Наджіні, міркуючи, чи немає якогось закляття, що подолало б захисні чари довкола неї, проте нічого такого не пригадав. А невдала спроба відразу його викриє...

Волдеморт підвівся. Гаррі бачив тепер його червоні очі, пласке зміїне лице, білизна якого легенько відсвічувала в напівтемряві.

– Маю проблему, Северусе, - тихо сказав Волдеморт.

– Яку, володарю?
– стрепенувся Снейп.

Волдеморт делікатно й вишукано, наче диригент, підняв бузинову паличку.

– Северусе, чому вона мені не підкоряється?

Запала тиша й Гаррі здалося, що він чує сичання змії, яка згорталася в кільця й знову розгорталася. Чи, може, то було сипле дихання самого Волдеморта?

–

В-володарю?
– невиразно перепитав Снейп.
– Я не розумію. Ви ж... ви ж виконували цією паличкою надзвичайні чари.

– Ні, - заперечив Волдеморт.
– Звичайні мої чари. Це я надзвичайний, а от паличка... ні. Вона мені не явила обіцяних чудес. Я не відчуваю ніякої різниці між цієї чарівною паличкою і тією, що для мене виготовив багато років тому Олівандер.

Волдеморт говорив спокійним, замисленим тоном, але шрам Гаррі засіпався й запульсував. Біль ставав дедалі нестерпніший, і Гаррі зрозумів, що Волдеморт поступово закипає від люті.

– Ніякої різниці, - повторив Волдеморт.

Снейп не відповідав. Гаррі не бачив його обличчя і не знав, чи Снейп відчув небезпеку і тепер намагається знайти належні слова, щоб заспокоїти свого хазяїна.

Волдеморт закрокував по кімнаті. Гаррі кілька секунд його не бачив, але й далі чув той самий стриманий голос. Біль і лють переповнювали Гаррі.

– Я довго про це міркував, Северусе... чи ти знаєш, чому я покликав тебе сюди з поля бою?

На мить Гаррі побачив Снейпа у профіль. Той не зводив очей зі змії, що звивалася в зачарованій клітці.

– Ні, володарю, але я благаю дозволити мені повернутися туди. Дозвольте мені знайти Поттера.

– Ти заговорив, як Луціус. Ніхто з вас не розуміє Поттера так, як я. Його не треба шукати. Поттер сам до мене прийде. Я знаю його слабкість, його найбільшу ваду. Він не витримає, коли навколо гинутимуть люди - він же розуміє, що все це відбувається заради нього. Він захоче зупинити бійню за будь-яку ціну. Він прийде сам.

– Але ж, володарю, його випадково може вбити хтось інший, а не ви...

– Я дав своїм смертежерам чіткі вказівки. Зловити Поттера. Убивати його друзів... що більше, то краще... але не вбивати його самого.

– Але я хотів поговорити про тебе, Северусе, а не про Гаррі Поттера. Я дуже ціную твої послуги. Дуже ціную.

– Володарю, ви знаєте, що моє єдине прагнення - служити вам. Але... дозвольте мені знайти хлопця. Дозвольте привести його сюди. Я зумію...

– Ні, я вже тобі сказав!
– урвав його Волдеморт, і коли він знову обернувся, Гаррі побачив, як блиснули червоним його очі, а шелест плаща нагадав шарудіння змії, і по тому, як болісно засіпався шрам, він відчув, що Волдемортове нетерпіння наростає.
– Зараз, Северусе, мене найбільше турбує те, що станеться, як я нарешті зустрінуся з хлопцем віч-на-віч!

– Володарю, які ж можуть бути питання, усе наперед ясно...

– ...є одне питання, Северусе. Є питання.

Волдеморт зупинився, і Гаррі знову чітко бачив, як він стоїть, крутячи у своїх білих пальцях бузинову паличку, і дивиться на Снейпа.

– Чому обидві мої палички підводили мене, коли я скеровував їх на Гаррі Поттера?

– Я... я не можу на це відповісти, володарю.

– Не можеш?

Напад люті немовби штирем проткнув голову Гаррі. Він запхав собі кулака в рот, щоб не закричати від болю. Заплющив очі і раптом став Волдемортом, що зазирав у бліде Снейпове обличчя.