Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
І тут повітря прорізав сліпучий, зазубрений струмінь білого світла. Гаррі подумав було, що це блискавка, але Снейп упав навколішки, чарівна паличка вислизнула у нього з руки.
– Не вбивай мене!
– Я й не збирався.
Звук Дамблдорового явлення потонув у свисті вітру в гілках. Албус височів над Снейпом, його мантія розвівалася на вітрі, лице підсвічувала знизу чарівна паличка.
– Ну, Северусе? Яку вістку хоче мені переказати Лорд Волдеморт?
– Ні... ніякої вістки... я тут із власної волі!
Здавалося, Снейп збожеволів -
– Я... я прийшов з попередженням... ні, з проханням... будь ласка...
Дамблдор легенько махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша.
– З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?
– Пе... передбачення... пророцтво... Трелоні...
– Ясно, - сказав Дамблдор.
– І що ж ти розповів Волдемортові?
– Усе... все, що почув!
– відповів Снейп.
– Ось чому... з цієї причини... він думає, що там ідеться про Лілі Еванс!
– У пророцтві не згадується ніяка жінка, - сказав Дамблдор.
– Там ідеться про хлопця, що народився наприкінці липня...
– Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на неї... і вб’є їх усіх...
– Якщо вона для тебе така важлива, - глузливо дивився Дамблдор, - то, може, Лорд Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?
– Я вже... я вже його просив...
– Який же ти ниций, - кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився.
– Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?
Снейп мовчки дивився на Дамблдора.
– То сховай їх усіх, - прохрипів він.
– Тримай її... їх... у безпечному місці. Прошу тебе.
– І що я за це від тебе матиму, Северусе?
– Від мене... за це?
– Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: - Усе, що завгодно.
Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.
– Я думав... ти зумієш... її... вберегти...
– Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, - відповів Дамблдор.
– Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить?
Снейп ледве дихав.
– Її син вижив, - додав Дамблдор.
Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.
– Її син живий. Очі - точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?
– НІ!
– заревів Снейп.
– Її нема... Померла...
– Це каяття, Северусе?
– Краще б... краще б я вмер...
– А кому це потрібно?
– холодно
– Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.
– Що... що ти маєш на увазі?
– Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.
– Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає...
– ...Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.
Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:
– Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи... ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Поклянися! Я цього не витримаю... тим паче Поттерів син... дай мені слово!
– Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, - зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя.
– Якщо ти так наполягаєш...
Кабінет зник, але майже одразу з’явився знову. Снейп крокував туди-сюди перед Дамблдором.
– ...посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець...
– Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, - урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер «Трансфігурації сьогодні».
– Інші викладачі кажуть, що хлопець скромний, приємний і доволі здібний. Мені особисто здається, що він цілком нормальна дитина.
Дамблдор перегорнув сторінку і сказав, не підводячи очей:
– Стеж за Квірелом, добре?
Барвистий вир, усе потемніло, і ось уже Снейп і Дамблдор стоять недалеко один від одного у вестибюлі, а повз них проходять у свої гуртожитки учні, що затрималися на Різдвянім балу.
– Ну?
– пробурмотів Дамблдор.
– У Каркарофа теж потемніла Мітка. Він у паніці, боїться відплати. Ти ж знаєш, як він допомагав міністерству після падіння Темного Лорда.
– Снейп скоса зиркнув на Дамблдорів профіль з гачкуватим носом.
– Якщо Мітка почне пекти, Каркароф має намір тікати.
– Справді?
– тихо сказав Дамблдор, зачекавши, коли повз них пробіжать, хихочучи, Флер Делякур і Роджер Девіс.
– Ти теж хочеш утекти з ним?
– Ні, - заперечив Снейп, дивлячись, як віддаляються Флер і Роджер.
– Я ж не такий боягуз.
– Так, - погодився Дамблдор.
– Ти набагато відважніший за Ігоря Каркарофа. Знаєш, іноді мені здається, що Сортувальний Капелюх наплутав...
І він пішов, покинувши враженого Снейпа...
А тепер Гаррі знову стояв у директорському кабінеті. Була ніч і Дамблдор, похилившись набік, сидів у своєму схожому на трон кріслі за письмовим столом, як видно, напівпритомний. Права рука звисала, почорніла й обсмалена. Снейп бурмотів заклинання, спрямувавши чарівну паличку на зап’ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й розплющилися.