Чтение онлайн

на главную

Жанры

Гобіт, або Мандрівка за Імлисті Гори (іл.)
Шрифт:

— Доброго ранку! — сказав він нарешті.— Не треба нам тут ніяких пригод, красненько дякую! Пошукайте собі охочих десь за Горою чи по той бік Водиці.

Цим він хотів сказати, що розмову закінчено.

— І для чого лишень не вживаєте ви оте “доброго ранку”! — здивувався Гандальф. — Тепер ви маєте на думці, що хочете позбутися мене і що добра не буде, поки я не піду звідси геть.

— Та що ви, що ви, добродію! Стривайте-но, я, здається, не знаю, як вас звати?

— Еге ж, еге ж, добродію! А як звати вас, я таки достеменно знаю, пане Більбо Злоткінс. І ви теж, безперечно,

знаєте моє ім'я, тільки забули, що воно належить мені. Я Гандальф, а Гандальф — це я! Подумати лишень — дожився, що син Беладонни Тук відбрикується від мене “добрими ранками”, так наче я припхався до нього під вікно гудзики продавати!

— Гандальф! Гандальф! Чи це ж не той мандрівний чарівник, що подарував старому Тукові пару діамантових запонок, які самі застібались і не розстібалися, поки їм не накажеш? Той самий, що завжди розповідав такі чудові казки вечорами — все про драконів, та лихих гоблінів, та велетнів, та як визволяли принцес, та як несподівано таланило вдовиним синам — удовиченкам? Той самий, що робив такі навдивовижу гарні фейєрверки? Я їх пам'ятаю! Старий Тук щоліта влаштовував фейєрверки на Купала! Яка то була розкіш! Вони злітали вгору, мов величезні вогняні лілеї, чи ротики-собачки, чи золотий дощик, і так і висіли в сутіні цілий вечір!

(Ви, певне, помітили досі, що Більбо Злоткінс був не такий вже й прихильник прози, за якого себе мав, і що він кохався у квітах.)

— Матінко рідна! — не вгавав він. — Чи не той Гандальф, хто заморочив голови стільком тихим хлопцям та дівчатам, і вони погналися в синю далину за божевільними пригодами? Спочатку вони лазили по деревах, а кінчали тим, що “зайцями” забиралися на кораблі, які пливли на край світу! Слово честі, життя тоді було таке ціка… себто я хотів сказати, що свого часу ви тут добряче побаламутили. Даруйте, але я й гадки не мав, що ви досі при ділі.

— А при чім же мені ще бути? — здивувався чарівник. — Та все одно мені втішно чути, що ви хоч щось пам'ятаєте про мене. Принаймні ви ласкаво пригадали мої фейєрверки, а це вже дає якусь надію. Отож заради вашого дідуся Тука та заради бідолашки Беладонни я подарую вам те, чого ви просили.

— Прошу пробачення, я нічого не просив!

— Е ні, просили. Аж двічі. Пробачте. І дарую обіцяне. Так, справді, я не поскуплюся: пошлю вас по ту саму пригоду. Мені забавка, вам користь, а то, чого доброго, й зиск, — якщо, звісно, ви ту пригоду переживете.

— Даруйте! Не хочу я ніяких пригод, красненько дякую. Може, іншим разом? Бувайте здорові! Але заходьте на чай — коли завгодно! Чом би й не завтра? Зайдіть завтра! До побачення!

З цими словами гобіт крутнувся і, шаснувши у свої круглі двері, зачинив їх так швидко, як лише смів, щоб не видатися нечемним. Бо хтозна, чого можна сподіватися від чарівника.

— І навіщо я запросив його на чай? — картав він сам себе, прямуючи до найближчої своєї комірчини. Хоч Більбо й поснідав недавно, але думав, що два-три коржики та ковток чогось добренького допоможуть йому заспокоїтись після переляку.

А Гандальф тим часом стояв під дверима і тихо сміявся. Коли ж насміявся досхочу, то підступив ближче до дверей і гостряком патериці нашкрябав

якийсь чудний знак на гобітових прегарних зелених дверях. І подався геть, а Більбо в цю хвилю саме доїдав коржика, і йому вже здавалося, ніби він щасливо відкараскався від усіх пригод на світі.

Назавтра Більбо майже цілком забув про Гандальфа. Пам'ять у нього була не дуже тривка, тому він усе записував на своїй Дощечці справ. Було б йому й занотувати десь так: “Гандальф — чай у середу”. Проте напередодні, у вівторок, він був зовсім спантеличений і забув навіть, що треба занотовувати, щоб не забувати.

Якраз перед тим часом, коли п'ють чай, гучно-гучно задзеленчав дзвоник на вхідних дверях, і враз він згадав! Метнувся в кухню, миттю поставив чайника на вогонь, а на столі з'явилися ще одна чашка, блюдце й кілька коржиків. І вже тоді кинувся до дверей.

Він хотів сказати: “Дуже перепрошую за те, що змусив вас чекати!” — та побачив, що то зовсім не Гандальф. На порозі стояв гном із блакитною бородою, заткнутою за золотий пояс, і з дуже ясними очима, що світилися з-під темно-зеленого каптура. Як тільки двері відчинилися, він упхався в помешкання, так ніби тут на нього чекали.

Почепивши на найближчому кілочку свого відстібного каптура, гном низько вклонився:

— Двалін до ваших послуг!

— Більбо Злоткінс — до ваших! — відказав гобіт, надто здивований, щоб допитуватися. Запала ніякова мовчанка, і тоді господар додав: — Я саме збирався чаювати — прошу, ходімо почаюємо разом.

Запросини ці були, може, трохи стримані, зате щирі. Та й що було робити, коли прийшов до тебе непроханий гном і, не мовивши тобі ні слова, ні півслова, почепив свої лахи у тебе в передпокої?

Вони не засиділися за столом — ну взяли ще тільки по третьому коржику, — коли це знову, ще гучніше, задзеленчав дзвоник.

— Даруйте! — вибачився гобіт і поспішив до дверей.

“Нарешті ви прийшли!” — ось що хотів він сказати Гандальфові цього разу. Але то був не Гандальф. Замість чарівника на порозі стояв старий-старезний гном із білою бородою та ясно-червоним каптуром на голові; цей теж, ледь відчинилися двері, ускочив досередини — от ніби його запрошували.

— Бачу, вони вже почали прибувати, — мовив гість, угледівши Двалінів зелений каптур на кілочку. Почепивши поруч свого каптура, він приклав руку до грудей: — Балін до ваших послуг!

— Красненько дякую! — роззявивши рота з подиву, тільки й мовив Більбо. Не це годилося б сказати, але оте “вони почали прибувати” надто вже його збило з пантелику. Він любив вітати гостей, тільки волів знати того, хто до нього прийде, ну й, звичайно, мав сам його запросити. Гобітові блиснула жахлива думка:

а що, як не стане коржиків? Чим він тоді пригощатиме гостей? Хоч і впали вони йому як сніг на голову, та Більбо знав свій обов'язок і не хотів осоромитися.

— То заходьте, випийте чайку! — хапнувши ротом повітря, спромігся він видавити з себе.

Поделиться:
Популярные книги

Снова не Герой! Том 3

Довыдовский Кирилл Сергеевич
3. Путешествие Героя
Фантастика:
городское фэнтези
рпг
фантастика: прочее
5.00
рейтинг книги
Снова не Герой! Том 3

Прапорщик. Назад в СССР. Книга 6

Гаусс Максим
6. Второй шанс
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Прапорщик. Назад в СССР. Книга 6

Барон Дубов 7

Карелин Сергей Витальевич
7. Его Дубейшество
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
сказочная фантастика
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Барон Дубов 7

Адептка в мужской Академии

Завгородняя Анна Александровна
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
6.44
рейтинг книги
Адептка в мужской Академии

Пуля для солиста

Колычев Владимир Григорьевич
Детективы:
криминальные детективы
6.25
рейтинг книги
Пуля для солиста

Наследник 2

Шимохин Дмитрий
2. Старицкий
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
фэнтези
5.75
рейтинг книги
Наследник 2

Бандит 2

Щепетнов Евгений Владимирович
2. Петр Синельников
Фантастика:
боевая фантастика
5.73
рейтинг книги
Бандит 2

Поступь Империи

Ланцов Михаил Алексеевич
7. Сын Петра
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Поступь Империи

Случайная жена для лорда Дракона

Волконская Оксана
Фантастика:
юмористическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Случайная жена для лорда Дракона

Часограмма

Щерба Наталья Васильевна
5. Часодеи
Детские:
детская фантастика
9.43
рейтинг книги
Часограмма

Вернуть Боярство 9

Мамаев Максим
9. Пепел
Фантастика:
фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Вернуть Боярство 9

Экспансия: Основание. Том 2

Белов Артем
2. Планетарный десант
Фантастика:
боевая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Экспансия: Основание. Том 2

Метатель

Тарасов Ник
1. Метатель
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
фэнтези
фантастика: прочее
постапокалипсис
5.00
рейтинг книги
Метатель

Студиозус

Шмаков Алексей Семенович
3. Светлая Тьма
Фантастика:
юмористическое фэнтези
городское фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Студиозус