Година бика
Шрифт:
— Так, ми бачили багато сумного, — погодилась Тівіса, — перебито всіх звірів, великих птахів, виловлено рибу, з’їдено молюски й водорості. Все це пішло в їжу під час катастрофічного Століття Голоду. Недалекоглядна гонитва за кількістю, за дешевизною й масовістю продуктів отруїла річки, озера й моря. Річки висохли після знищення лісів і сильного випаровування водосховищ електростанцій, відтак почалось обміління й засолення озер. Майже повсюдно прісна вода така ж дорога, як і харчі. Її ледве вистачає на землеробство цієї бідолашної планети. Для опріснення недостатньої енергії. Великих полярних шапок тут немає — отже, нема й запасів прісної криги. А тваринництво… Ви бачили їхню худобу? Біологічно це ті ж кози, які
— Але вони самі хоч розуміють, що накоїли? — запитав Ген Атал. — Ви зустрічалися з ученими в біологічних інститутах?
— Я гадаю, що розуміють. Але їхня біологія архаїчна й зводиться головним чином до селекції, практичної анатомії, фізіології й медичних її галузей. Навіть своїх тварин не встигли як слід вивчити, а вони зникли. Це втрачено вже назавжди.
— “Назавжди”! Щось я надто часто чую це нестерпне для людини слово, — сказав Тор Лік і, замовкнувши, втупився в море.
Кришталеву воду попереду вкрила брижі. Спочатку землянам здалося, що то спливли переплетені водорості. Але з драглистої маси піднялися цілі хащі синьо-зеленого кольору щупалець, які ззивалися. Вони здіймались на висоту близько чотирьох метрів над поверхнею моря, вивертаючись і вимахуючи на всі боки розплющеними червоними кінчиками.
Судно зробило крутий поворот, землян кинуло на стіну каюти, а ліва “сигара” поплавця піднялася над водою. Двигуни заревіли, і за валом, що піднявся, страховисько зникло.
Обидва тормансіани стали неголосно сперечатись, і переміг стерновий, що енергійно показував рукою кудись убік від вибру-кованого каменем берега.
— Ми не причалимо просто до міста, — пояснив своїм пасажирам другий тормансіанин, — біля пристані дуже глибоко й можуть напасти лімаї. Ніхто ще не зустрічав їх так близько від міста. Неподалік є мілина, куди лімаї зайти не можуть, і ми причалимо. Доведеться лише зробити великий гак пішки.
— Ми не боїмося відстаней, — усміхнулась Тівіса.
— Але ми не боїмося і цієї гидоти, — втрутився Тор Лік, — наші СДФ відженуть їх або знищать!
— Навіщо розряджати батареї? — заперечила Тівіса. — Хоча Ген привіз свіжі, але в нас іще довгий шлях.
— Тівіса слушно каже. Нам говорили про якісь небезпеки. Крім того, при підводному нападі доведеться витрачати енергію подвійно. — Тор Лік на знак згоди підніс руки до лоба.
Під судном виринув з глибини підгірок мілини. Водії дозволили пасажирам вибратись на палубу. У важкому застояному повітрі вчувався присмак окису азоту. Схоже було, безживні хімічні процеси переважали в тутешній природі. Дивовижно рівне дно зеленого кольору виявилося затужавілим мулом. За кормою розпливались величезні клуби скаламучного осаду.
— Ну яке тут купання, Тівісо? — показав на дно Ген Атал. — Тут загрузнеш з головою.
Ревнули двигуни, довкола закипіла каламуть. Стерновий з розмаху викинув судно на прибережний вал піску та дрібної гальки. Звідси земляни легко перебрались на берег по широкій дошці й перевели своїх дев’ятиніжок.
— Коли ми повинні повернутись? — уривчасто запитав стерновий.
— Повертатися не треба, — сказав Тор, і обидва мореплавці зітхнули в неприхованою полегкістю. — Ми підемо в глибину країни і перевалимо через хребет у напрямі екватора, аби вийти на рівнину Мен-Зін, — вів далі астрофізик, звіряючись із картою, — туди пришлють літак.
— І ми оглянемо найбільше мертве місто хвостової півкулі Кін-Нан-Те, — додала Тівіса.
— Кін-Нан-Те! — вигукнув стерновий і замовк.
Товариш підштовхнув його, одночасно кланяючись землянам і бажаючи “шляху змія: непохитного й невідступного”.
Мореплавці розхитали судно. Воно зірвалося з обмілини й понеслось у Дзеркальне море.
Маючи змогу діяти самостійно, земляни скинули одяг, скачали в тугі валики
У непоказних паралелепіпедах споруд з однаковими проймами вікон не було нічого таємничого, що звичайно приваблює в покинутих містах. Земляни квапилися перетнути похмурі, вкриті пилом вулиці. Викривлені скелети дерев, що застигли в задушливому повітрі, розсипались при щонайменшому доторку. Тор навмання зайшов у будинок, який зацікавив його кольоровим обрамленням входу. Кріплення цементових перекриттів проіржавіли і ледве втримували стелю. Тор Лік вирішив пройти всередину. Плавно зігнуті контури інтер’єру різко відрізнялись від понурих прямокутників більшості споруд. Через напівкільцевий хол, захаращений уламками меблів, Тор Лік пробрався до круглої зали, яка відразу нагадала йому Землю. Озирнувшись, він побачив, що стіни оздоблені плитками полірованого дуніту й гіперстінового пі-роксеніту — глибинних ультраосновних порід фундаменту земної кори, які, очевидно, і тут складають нижні зони кори Торманса. Немов підкреслюючи схожість, два валикоподібні фризи крізь пил відсвідчували червоним. Тор Лік впізнав у них багаті великими гранатами еклогіти.
— Де ти, Тор? — голосно покликала Тівіса, входячи слідом.
— Цс-с-с! Йди звідси, будинок ледве тримається.
— Що ти знайшов цікавого в цій закіптюженій кімнаті?
— Вона опоряджена мінералами з глибин Торманса, — відповів Тор, виходячи на вулицю. — Дуже схожа на кімнату в Уральському гірничному музеї. Внутрішній склад планети, як можна передбачати, дуже подібний до Землі. Свідчить про це майже однозначна гравітація і характер геологічних процесів.
За містом простяглася гола рівнина, яка полого піднімалась до гір. Ген-ген у жагучому мареві розпливались чорні плями. Зображення на стереотелескопі показувало, що це живі дерева.
Троє землян йшли і йшли по старій звивистій дорозі з накатаного щебеню, схожій на русло річки: за століття колеса важких возів настил шляху втисли в пухкий ґрунт. Раптом Ген Атал зупинився так рвучко, що СДФ, який дріботів поряд, зарився в дорогу своїми короткими лапками, піднявши хмаринку пилу.
— Дивіться, ми йдемо через кладовище! — вигукнув інженер броньового захисту, показуючи на безконечне поле ледь помітних пагорбків. Подекуди, порушуючи одноманітність, височіли залишки огорожі, цементні брили замість надгробків.
— Ви дивуєтесь, Ген? — сказав Тор Лік. — А втім, ви ж щойно із садів Цоам. Довкруги кожного великого міста на десятки кілометрів розстеляються подібні кладовища, — що виникли в епоху перенаселення, коли за браком палива мусили відмовитись од спалювання трупів і повернутись до старого звичаю поховання. Гігантські кладовища Торманса — один із промовистих доказіа фосфорної катастрофи, що сталась на планеті. Якщо Торманс за елементарним складом такий схожий на Землю, то, як і на Землі, ресурси фосфору на ньому були вельми обмежені. Тормансіа-ни не лише розчинили фосфор у викинутих в океан купах сміття, звідки його не в змозі добути їхня примітивна енергетика — вони зв’язали його в трильйонах своїх кісток і закопали на цик висохлих кладовищах, вилучивши з кругообігу планети, не враховуючи, що взагалі всі процеси проти течії ентропії неможливі без фосфору.