Година бика
Шрифт:
Вражала жителів Ян-Ях гігантська Спіральна Дорога: зняте впритул наближення величезного поїзда навіювало незвичній людині первісний страх.
Тропічні сади, що розкинулись на неозорих просторах, і такі ж безмежні поля казкової пшениці з колоссям, завбільшки з кукурудзяний качан, так різко контрастували з убогими чагарниками й бобовими ланами Торманса, що Гріф Ріфт вирішив більше не показувати щедроти рідної планети, аби не ранити гостей.
Автоматичні заводи штучного м’яса, молока, масла, рослинного жовтка, ікри та цукру ніби не мали ніякого відношення до полів, плодових садів і черід домашніх тварин. Плоскі, прозорі чаші уловлювачів радіації для виробництва білка складали лише невелику частину величезних підземних споруд, в яких при постійній температурі
— Коли відпала необхідність забивати для їжі, тоді людство здійснило останній крок від необхідності до істинно людської свободи. Цього не можна було зробити доти, доки ми не навчились із рослинних білків створювати тваринні. Замість корів — фабрика штучного молока і м’яса, — пояснював Гріф Ріфт.
— Чому ж у нас немає цього досі? — звично запитували тормансіани.
— Ваша біологія, очевидно, займалася чимось іншим або була неповноцінною, витісненою іншими науками, менш важливими для процвітання людини. Становище, відоме і в земній історії…
— І ви дійшли висновку, що не можна досягти справді високої культури, забиваючи тварин для їжі?
— Так!
— Але ж тварини потрібні й для наукових дослідів?
— Ні! Шукайте обхідний шлях, але уникайте тортур. Світ надзвичайно складний, і ви неодмінно знайдете багато інших шляхів до розкриття істини.
Лікарі й біологи планети Ян-Ях недовірливо переглядалися. Але знову й знову виникали перед ними красиві, як храми, наукові інститути, багатокілометрові підземні лабіринти пам’ятних машин — сховищ всепланетної інформації. Збувалися слова стародавнього поета, який зичив людині бути “простою, як вітер, невичерпною, як море, і насиченою пам’яттю, як Земля”. Тепер уся планета руками своїх мудрих дітей насичувалася пам’яттю не лише свого життя, а й тисяч інших населених світів Великого Кільця.
Багато інженерних споруд входили глибоко в землю. Замість виснажених у давні епохи копалень працювали самозбагачувальні гідротерми, зв’язані з підкорковими течіями в мантії на ділянках виділення ювенільних вод. Ці ж гідротермальні висхідні потоки на поверхні використовувалися в енергетичних і обігрівальних установках.
Мабуть, найдивовижніше для тормансіан було загальне поширення різних видів мистецтв. Практично кожна людина володіла якимось із видів, змінюючи його в різні періоди життя. Простота в користуванні інформацією поєднувалася з можливістю оглядати будь-які картини, скульптури, добувати електронні записи будь-якого музичного твору, будь-якої книжки. Незліченна кількість Будинків Астрографи, Книги, Музики, Танцю, які, по суті, являли собою палаци, де всі відвідувачі в спокої і зручності могли насолоджуватися видовищем космосу, його населених планет і всього невичерпного багатства людської творчості за тисячі літ документованої історії. Воістину неймовірне число творів мистецтва було створено за два тисячоліття, що минули з часів ЕСВ — Ери Світового Воззє’днання!
Тормансіани бачили школи із здоровими й веселими дітьми, пишні свята, на яких усі здавалися однаково молоді й повні снаги. Суспільне виховання не здивувало жителів Ян-Ях. Найбільш вражаючою видалась відсутність будь-яких охоронців чи наділених особливою владою людей, що відмежувались од світу в палацах і садах, які охоронялись. У жодному з тисяч мелькаючих перед тормансіанами облич не змигнула й тінь страху чи замкнутого егоїстичного побоювання, хоча настороженість і тривога нерідко читалися на лицях лікарів-вихователів, спортивних інструкторів. Глядачів вражала відсутність у містах Землі шуму,
Веселі не перебували разом із сумними, діти з дорослими. І ще одна риса земного життя дивувала. Власні приміщення людей Землі, скромно умебльовані, справляли на жителів Ян-Ях враження напівпорожніх, навіть убогих.
— Нащо нам що-небудь більше, крім найнеобхіднішого, — відповіла на неминуче запитання Олла Дез, — якщо ми будь-коли можемо користуватися всією розкішшю громадських приміщень?
Справді, жителі Землі працювали, думали, відпочивали і веселились у просторих, зручних, обсаджених садами будинках, з гарно умебльованими кімнатами й залами, — палацах і храмах мистецтв або наук. Шанувальники старовини відновлювали будинки з товстими стінами, вузькими вікнами і громіздкими, масивними меблями. Інші, навпаки, споруджували— просторі, відкриті всім вітрам і сонцю висячі сади, що вганялися в море чи повисали на високих гірських схилах, від чого паморочилася голова.
— А в нас, — говорили тормансіани, — громадські будівлі, парки й палаци переповнені людьми й надто гомінкі. Через безліч відвідувачів їх не можна утримувати в належній чистоті, зберегти витонченість оздоблення. Тому наші власні квартири схожі на фортеці, які слугують нам захистом від зовнішнього світу і в які ми ховаємо все, що нам особливо дороге.
— Важко так одразу збагнути причину цієї відмінності, — сказала Олла Дез. — Очевидно, ви любите гамір, штовханину, скупчення народу.
— Та ні ж бо, ми ненавидимо це, як більшість людей розумової праці. Але щоразу кожне красиве місце, заново відбудований Палац відпочинку виявляються переповненими людьми.
— Я, здається, зрозумів, у чім річ, — сказав Соль Саїн. — У вас нема відповідності між кількістю населення і ресурсами. В даному випадку не вистачає громадських приміщень для відпочинку і розваг.
— А у вас є?
— Це щонайперше завдання Ради Економіки. Лише у відповідності числа людей і реальних економічних можливостей — основа благополуччя і стабілізації ресурсів планети на вічні часи.
— Але як ви цього досягаєте? Регулюванням дітонародження?
— Авжеж, а крім того — передбаченням випадковостей, флуктуації успіхів і неуспіхів, космічних циклів. Людина повинна все це знати, інакше яка ж вона людина? Головна мета всіх наук полягає у досягненні щастя людства.
— А яке воно, ваше щастя?
— Насамперед, це зручне, спокійне і вільне життя, з одного боку. А також якнайсуворіша дисципліна, одвічне невдоволення досягнутим, прагнення прикрасити життя, розширити межі пізнання світу.
— Але ж це суперечить одне одному!
— Навпаки, становить діалектичну єдність, в якій і полягає розвиток!
Такі бесіди супроводжували демонстрацію кожного стереофільму, а інколи перетворювалися в лекції чи схвильовані обговорення. Тормансіани за складом своєї психіки нічим не відрізнялися від землян. Їхня передісторія була спільною. Тому й сучасне земне життя, навіть у загальних рисах, ставало для них зрозумілим. Мистецтво Землі теж легко сприймалося мешканцями Ян-Ях. З наукою ж справа гірша. У пізнанні най-тонших структур світу далеко вперед пішли земляни.
Ще важче сприймалися стереофільми Великого Кільця. Дивні істоти, у чомусь схожі на землян, їхня незрозуміла мова, звичаї, розваги, будівлі, машини. Позірна відсутність мешканців на планетах поблизу центру Галактики, де під кілометровими склепіннями застигли або повільно оберталися прозорі диски, які випромінювали блакитне сяйво. В інших світах зустрічались зірчасті форми, облямовані тисячами сліпучих фіолетових куль, на відміну від дисків орієнтованих вертикально. Тормансіани так і не збагнули, що це: машини, які конденсували якийсь вид енергії, чи психічне втілення мислячих істот, які бажали лишитись нерозпізнаними навіть для приймачів Великого Кільця.