Година бика

Ефремов Иван Антонович

“Змієносець” уклонився ще нижче й вийшов. Чойо Чагас повернувся до зеленої кімнати, кажучи собі: “Побачимо, чи такі вони по-дитячому наївні, як запевняє Цірцея. Хай це буде своєрідний експеримент”.

— Наказ віддано! Мої накази тут виконуються!

Фай Родіс подякувала поглядом і несподівано насторожилася.

— Про який експеримент ви думаєте?

— Я сам хотів би вас про дещо запитати, — поспіхом сказав Чойо Чагас. — Чи будете ви після цього випадку пориватись у віддалені області планети?

— Ні. Ця екскурсія була викликана

виключно бажанням наших дослідників побачити первісну природу Ян-Ях!

— Що ж, вони її побачили!

— Небезпека прийшла не з природи. “Зневажники” — продукт людського суспільства, побудованого на гнобленні й відсутності

рівності.

— Про яку рівність ви кажете?

— Єдину! Рівність однакових можливостей.

— Рівність неможлива. Люди такі різні, отже, не рівні й їхні

можливості.

— Попри велику різницю між людьми є рівність віддачі.

— Дурниці! Коли обмежені ресурси планети виснажені до краю, далеко не кожна людина гідна жити. Людям так багато треба, а якщо вони без здібностей, то чим вони кращі за черв’яків?

— Ви вважаєте гідними лише тих, у кого видатні здібності? Але ж є просто добрі, чуйні, дбайливі працівники!

— Як їх визначити, хто добрий, а хто поганий? — недбало усміхнувся Чойо Чагас.

— Та ж це так просто! Навіть у глибоку давнину вміли розпізнавати людей. Не може бути, щоб ви не знали таких старих слів, як симпатія, привабливість, вплив особистості?

— А яким ви вважаєте мене? — запитав Чойо Чагас.

— Ви розумні. У вас видатні здібності, але ви й дуже погана людина, а тому дуже небезпечна.

— Як ви це визначили?

— Ви добре знаєте себе, і звідси ваша підозріливість, і комплекс величності, й потреба постійно зневажати людей, які кращі за вас. Ви хочете володіти всім на планеті. Хоча вам зрозуміла ірраціональність такого бажання, проте воно сильніше за вас. Ви навіть відмовляєтесь від спілкування з іншими світами, бо знаєте, що ними заволодіти неможливо. До того ж там можуть виявитися люди вищі, кращі й чистіші за вас!

— Ясновидиця! — Чойо Чагас старався приховати свої почуття під звичайним виразом зневажливої пихатості. — 3 деякого часу я хочу заволодіти й тим, чого нема, чого не було ще на моїй планеті.

Чойо Чагас повернувся і вийшов з кімнати.

Тівіса отямилась від самогіпнозу. З його допомогою земляни по черзі рятувались від видовища несамовитого натовпу, — дивитись на це було надлюдські сили.

“Месники” володіли невтомністю психопатів. Байдужий вигляд трьох землян, які нерухомо сиділи, підібгавши ноги, на кам’яній плиті, приводив натовп у шаленство.

“Можливо, нам слід удати переляк, щоб вони трохи заспокоїлись”, — подумала Тівіса. Майже п’ять годин минуло після розмови із зорельотом. Тівіса була певна, що поміч прийде своєчасно, але останні години пасивного чекання в облозі видалися неймовірно довгими. А після пробудження кожна хвилина посилювала тривогу. Більшість людей Землі в Епоху

Рук, які Зустрілися, були здатні передбачати події. Колись люди не розуміли: тонке відчуття взаємозв’язку того, що відбувається, і можливість заглянути в майбутнє не є надприродними і загалом подібні до математичного розрахунку. Поки не існувала наука передбачення, події могли завбачити лише люди, наділені відчуттям зв’язку й протяжністю явищ у часі. Вважалося, що вони володіють незвичайним даром ясновидіння.

Тепер психічне тренування давало можливість володіти цим даром, звісно, при різному ступені здібностей. Жінки справіку в цьому були здібніші за чоловіків.

Тівіса прислухалась до своїх відчуттів — вони виразно підбивали згубний підсумок. Невідворотна смерть, немов ця колосальна пагода за ворітьми, нависала над ними. В тужливому бажанні віддалити невідворотне Тівіса сіла в узголів’ї Тора, котрий спокійно спав, і сумно вдивлялась у безмежно дороге, мудре й водночас по-дитячому наївне обличчя. Усвідомлення безвиході підступало все сильніше, і з ним росли ніжність і дивне відчуття провини, нібито це вона винна, що не зуміла захистити свого коханого.

Астрофізик, відчувши її погляд, підвівся, розбудив Ген Атала. Чоловіки насамперед оглянули СДФ.

— Мінімальні витрати визначено вдало, — тихо сказав Тор Лік, — але запас дуже малий…

— Дві нитки із двадцяти семи і то лише з резонансним накачуванням, — згодився Ген Атал, який сидів навпочіпки перед СДФ.

— У моєму три…

— Якщо літаки не прилетять вчасно, викличемо “Темне Полум’я”.

Стривожений Гріф Ріфт повідомив, що Родіс була в самого володаря. При ній віддали наказ. Допомога повинна прибути з хвилини на хвилину. Ріфт просив не вимикати канал, поки він ч а веде довідки.

Минуло ще півгодини… Сорок хвилин. Літаки не з’являлися над Кін-Нан-Те. Вечірня тінь величезної пагоди перетинала все кладовище. Навіть “месники” притихли. Вони посідали на доріжках і могилах і, обхопивши руками коліна, стежили за землянами. Чи здогадувались вони, що захисне поле, яке спочатку ховало мандрівників тонкою стіною туману, стає дедалі прозорішим? Час від часу хтось кидав ножа, ніби пробуючи силу захисної стіни. Ніж відлітав, дзвенів об каміння, і всі знову заспокоювались.

Голос Гріф Ріфта милозвучною земною мовою раптом увірвався в сторожку тишу кладовища, викликавши у відповідь гомін натовпу.

— Увага! Тівісо, Ген, Тор! Щойно Родіс говорила з Чойо Чагасом. Літаки пробиваються крізь бурю, яка лютує на рівнині Мен-Зін. Прийдуть із запізненням. Економте батареї наскільки можливо, повідомляйте становище в будь-який момент, чекаю біля пульта!

“Несподівана буря тут, у найспокійніших широтах Торманса? І чому про це стало відомо лише зараз, коли в індикаторах батарей горіла остання нитка?” Тор Лік похмуро відчинив задній люк СДФ і не встиг витягнути атмосферний зондоперископ, як Ген Атал подав йому свій.