"Грант" викликає Москву
Шрифт:
Федорчук сів рядом із Шрагіним і очікувально мовчав.
— Хто я, їй, як і раніше, невідомо, — сказав Шрагін. — Знає вона тільки, що ми з вами зв’язані якоюсь загальною справою. А тепер покажіть мені, де схована вибухівка.
Федорчук підвів Шрагіна до паркана.
— Дивіться в щілину. Бачите недобудоване приміщення? Сюди, ближче, до самої огорожі, ріг будинку. Під ним і закопали.
Шрагін уважно оглянув місцевість і запропонував Федорчукові продумати, як без риску брати
— А я вже продумав…
Федорчук провів Шрагіна в маленький сарайчик, знизу аж догори забитий дровами.
— От звідси я сьогодні вночі почну рити підземний хід прямо до тайника.
— Куди діватимете землю?
— А он туди, на грядки. У мене одне прохання: все, що зв’язано з добуванням вибухівки і її дальшим використанням, я хотів би робити разом з Харченком.
— Не заперечую, — відізвався Шрагін. — Як у вас з роботою?
— Димко зварганив для мене надійного папірця на випадок, якщо спитають. А з справжньою роботою, мабуть, треба почекати, поки з’ясується, куди мені корисно йти, прихопивши з собою вибухівку.
Все продумав цей спокійний і сильний чоловік. Шрагін подякував йому за це й пішов. Тепер Григоренко супроводжував його, йдучи позаду.
Розділ 14
Двері Шрагіну відчинила Ліля.
— Як добре, що ви прийшли! — шепнула вона. — У нас ваш начальник адмірал Бодеккер. Його привів генерал Штромм, він сказав, що хоче особисто відрекомендувати вас адміралу. А вас нема. Опорядіться і заходьте.
— Добре.
Шрагін нашвидку поголився, надів білу сорочку, галстук і незабаром увійшов до вітальні.
— От і пан І-гор! — крикнув генерал Штромм. — Впізнаєте його, адмірале?
— Авжеж, авжеж… — відізвався Бодеккер. — Ми знайомі.
— Добрий вечір, панове. — Шрагін зробив загальний уклін і, підійшовши до Емми Густавівни, низько схилився до її руки.
— Сідайте на диванчик до Лілі, — млосно сказала вона.
Коньячна пляшка була вже порожня, генерал Штромм розливав у бокали німецьке вино, яке приніс.
— Як можна, пане І-гор, не поспішати додому до такої чарівної дружини? — спитав генерал.
Шрагін люб’язно усміхнувся генералу і звернувся до Бодеккера:
— Я шукав одного інженера нашого заводу. Мені сказали, що він лишився в місті, але де живе, з’ясувати не пощастило.
— Навіщо вам займатися цим? — загримів генерал Штромм. — Хай адмірал подзвонить коменданту міста, і завтра ж вашого інженера доставлять на завод. І взагалі — до дідька справи! Цей бокал золотого, як сонце, німецького вина я хочу випити за повітря нашого міста, за повітря, яке в ці дні стало чистішим.
Генерал випив вино і, поставивши на стіл бокал,
— Панове, в чім річ? Мій тост вам не до душі? Може, у вас серед родичів є єврейські хвости, хо-хо-хо!
Всі мовчали. І тоді Емма Густавівна, не стільки розуміючи, скільки відчуваючи виниклу за столом напруженість, на правах хазяйки вирішила виправити становище.
— Ну навіщо такі незрозумілі тости? — проспівала вона своїм воркуючим голосом. — І взагалі, навіщо за столом політика і всяке таке?..
— Незрозумілі тости? — здивувався генерал Штромм, оглядаючи всіх, хто сидів за столом.
— Я б сказав — не зовсім зрозумілі, — зауважив Бодеккер.
— І вам, адмірале? — ще дужче здивувався Штромм. — Тільки суто з ввічливості в присутності милих дам я не хотів вдаватися в подробиці, але я просто змушений це зробити. У місті проводиться ліквідація євреїв, от і все.
Очі в Емми Густавівни округлилися.
— Що значить… ліквідація?
— Гнедіге фрау, ради бога… — генерал Штромм притиснув руки до грудей. — Не вимагайте від мене дальших подробиць.
— Ви маєте на увазі їх виселення? — спитав Бодеккер.
Шрагіну здалося, що насправді адмірал чудово знав, про що говорить генерал, але провокував його сказати все до кінця.
Штромм сплеснув руками:
— О, боже, куди я потрапив! У товариство наївних сліпців! Може, ви мене розігруєте? — Він подивився на Бодеккера і, починаючи сердитись, сказав: — Так, адмірале, виселення, або, точніше, переселення до прабатьків. — Він повернувся до Емми Густавівни. — Пробачте, мадам.
За столом запанувала ще напруженіша мовчанка. Шрагіна дуже непокоїла Ліля, вона дивилася на генерала з відвертою огидою. Шрагін непомітно для інших під столом міцно стиснув руку Лілі і сказав спокійно:
— По-моєму, все настільки ясно, що можна перейти до іншої теми.
— Браво, пане І-гор! — гаркнув генерал і налив собі вина. — От чортяка мій шофер, казав же йому взяти вина більше.
— Я можу запропонувати наше, кримське, — поквапно промовила Емма Густавівна.
Шрагін відчував, як тремтіла в його руці холодна рука Лілі.
— Ви погано себе почуваєте? — тихо спитав він.
Ліля кивнула.
— Тоді навіщо ви тут сидите? Ідіть і лягайте в постіль, на вас ніхто не образиться. Правда, панове?
— Право засмутитись ми все-таки за собою залишимо, — прогудів генерал, окидаючи поглядом тонку постать Лілі.
— Справді, мене чогось морозить, — сказала вона.
Шрагін допоміг їй встати і повів у спальню. Коли вони ввійшли туди, Ліля вирвала у Шрагіна свою руку.