Хатина дядька Тома
Шрифт:
Коли Сен-Клер повернувся з Півночі, під свіжим враженням бездоганного ладу в кухні у його дядька, він і собі накупив до кухні всіляких шаф, полиць та іншого добра, простодушно сподіваючись, що вони допоможуть Діні додержувати порядку. Та вийшло однаково, як він купив би все те білці чи сороці. Чим більше з’являлось у кухні шаф та шухляд, тим більше мала Діна схованок, щоб запихати туди старі ганчірки, гребінці, зношені черевики, стрічки, вицвілі штучні квіти й інші коштовності, що тішили їй душу.
Коли міс Офелія зайшла до кухні, Діна не зрушила з місця.
Міс Офелія взялася висувати шухляди кухонної шафи.
— Для чого в тебе ця шухляда, Діно? — спитала вона.
— Та так, для сього того, пані, — відказала Діна. Воно було й справді так. З розмаїтого вмісту шухляди міс Офелія передусім витягла гарну дамаську скатерку, поплямлену кров’ю, — як видно, в неї загортали сире м’ясо.
— Що це, Діно? Невже ти загортаєш м’ясо в найкращі хазяйські скатерки?
— Ой пані, та звісно, що ні! Просто не було чистого рушника, от я й узяла її. А потім відклала випрати, тому вона й тут.
— Яка безпорадність! — мовила про себе міс Офелія і знов повернулася до шухляди.
Вона знайшла там тертушку для мускатних горіхів, кілька горіхів, молитовник, дві бруднів шовкові хусточки, клубок пряжі та недокінчену в’язанину, пачку тютюну й люльку, кілька коржиків, два позолочених порцелянових блюдечка з якоюсь помадою, пару стоптаних черевиків, клапоть фланелі, в який було дбайливо загорнуто й зашпилено кілька невеличких цибулин, дамаські серветки, грубі рушники, мотузки, циганські голки, декілька розірваних паперових пакуночків, з яких по всій шухляді порозсипалось пахуче зілля.
— Де ти тримаєш мускатні горіхи, Діно? — запитала міс Офелія з виглядом людини, що насилу тамує обурення.
— Та де трапиться, пані. Онде кілька їх в отій щербатій чашці, а ще є отам на полиці.
— Ось іще в тертушці, — сказала міс Офелія, виймаючи горіхи.
— Ай справді, це ж я сама їх туди поклала сьогодні вранці. Люблю, коли все напохваті, — мовила Діна. — Ану, Джейку, ти чого спинився? Ось я тобі…— додала вона, заміряючись на винуватця кописткою.
— А це що таке? — спитала міс Офелія, діставши з шухляди блюдечко з помадою.
— Ой, та це ж моя масть для волосся! Я поклала її туди, щоб була напохваті.
— І ти береш на неї хазяйську порцеляну?
— Та що ви! Просто я дуже поспішала, а оце якраз хотіла її перекласти.
— Ось тут дві дамаські серветки.
— То я відклала їх, щоб віддати випрати.
— Хіба ти не маєш якогось одного місця для брудної білизни?
— Та купив був хазяїн оту скриню, казав, що для білизни. Але я люблю місити на ній тісто, та й поставити часом дещо, отож і незручно піднімати віко.
— А чому ти не місиш тісто на столі?
— Ой пані, там же завжди повно брудного посуду, і того, і сього, то де ж би там приткнутися…
— Посуд треба мити й прибирати на місце.
— Щоб я мила посуд! — аж скрикнула Діна, в якої гнів починав брати гору над удаваною шанобливістю.
— Та
— А що це за цибуля?
— Ой, ось вона де! — мовила Діна. — А я ніяк не пригадаю, куди її поклала. Це ж особлива цибуля, я її навмисне берегла до сьогоднішньої печені. Та й забула, що вона в цій старій фланельці.
Міс Офелія підняла розірваний пакет із зіллям.
— Краще б пані там нічого мені не рушила. Я люблю, щоб усе в мене завжди лежало на місці, — рішуче мовила Діна.
— Та пакети ж усі розірвані.
— Зате мені зручно з них витрушувати, — відказала Діна.
— Але ж усе воно порозсипалося по шухляді.
— Ще б пак! Коли пані перевернула все догори дном, то звісно, що порозсипається. Онде скільки пані розтрусила, — сказала Діна, занепокоєно підступаючи до шухляди. — А нехай би пані посиділа нагорі та почекала, доки мені настане час прибирати і я все тут опоряджу. Де ж би то мені щось робити, коли пані ходить і заважає… Гей, Семе, ти навіщо даєш малому цукерницю? Ось я тобі як стукну!..
— Я сама приберу в кухні й дам усьому лад, раз і назавжди. І сподіваюсь, Діно, що надалі ти його триматимеш.
— Та що ви! Міс Феліє, чи ж видано де, щоб благородні дами робили таку роботу? Та де ж би то! Ні моя стара хазяйка, ні панночка Марі й гадки про таке ніколи не мали. Та й ні до чого воно як на мене.
Діна обурено походжала по кухні, а тим часом міс Офелія розібрала посуд, позсипала цукор з десятка цукерниць в одну велику, повідкладала брудні серветки й рушники, а тоді сама заходилася мити, чистити й опоряджати все у кухні, та так. швидко і вправно, що Діна тільки очима лупала з подиву.
— Оце-то маєш! Та коли всі північні панії отак навчені, то ніякі вони й не панії, де ж би то! — мовила вона до своїх підлеглих, коли міс Офелія відійшла на безпечну віддаль. — Як мені настане час прибирати, я й сама можу зробити все не гірше. Не треба мені, щоб тут крутилися всякі панії і запроторювали мої речі хтозна-куди!
Віддамо Діні належне: часом на неї нападала жага чистоти й порядку. Тоді вона казала, що «настав час прибирати», і з величезним запалом бралася до діла. Насамперед вона вивертала вміст усіх шаф і шухляд на підлогу та столи, внаслідок чого безладдя, що звичайно панувало в кухні, збільшувалось принаймні вдесятеро. Після того Діна запалювала люльку, сідала й поволі перебирала своє добро, оглядаючи кожну річ з усіх боків і висловлюючи свою думку щодо неї, а тим часом кухонна малеча за її велінням ретельно начищала олов’яний посуд, і в кухні на кілька годин зчинявся страшенний гармидер. На всі запити Діна відказувала, що в неї «час прибирання»: вона, мовляв, не може далі терпіти такого безладу і хоче привчити цю молодь до справжнього порядку. Сама вона щиро вважала себе взірцем охайності і завжди, коли десь щось було негаразд, перекладала вину на «молодь» та інших мешканців будинку.