Хлопці з карного розшуку
Шрифт:
Дорохов почав читати:
— За деякими припущеннями, минулого, 1937 року в Іркутську почала діяти небезпечна озброєна група. Першим їхнім злочином було пограбування промтоварної крамниці біля залізничного вокзалу. В серпні місяці троє злочинців зі зброєю увірвалися до крамниці, забрали у двох касах денну виручку — близько трьох тисяч карбованців — і зникли. Перш ніж грабувати, у крамниці на обоє дверей вони повісили таблички з написом «облік», а коли йшли геть, двері замкнули навісними замками, що їх принесли з собою. Незважаючи на те, що покупців і продавців було сімнадцять осіб, ніхто з них детально описати прикмети грабіжників не зміг, оскільки ті примусили усіх лягти на підлогу долілиць. Касири стверджують,
Наступний злочин було вчинено у жовтні того ж року. До квартири зубного техніка вранці подзвонила жінка й сказала, що принесла телеграму. Господиня спершу з'ясувала, звідки ця телеграма. «Поштарка» відповіла, що з Красноярська. Родина справді чекала від родичів телеграми з цього міста, і господиня відчинила двері. Замість «поштарки» вдерлося двоє, одразу ж зв'язали господиню, її сестру та пацієнтку, яка випадково виявилася в цей час у квартирі — принесла гроші за протез. Самого зубного техніка вдома не було. Злочинці, шукаючи гроші й коштовності, вчинили справжній розбій. Забрали багато одягу, близько тисячі карбованців і все допитувалися у потерпілої, де чоловік ховає золото. Грабіжники були озброєні, пристойно одягнуті, але перелякані на смерть жінки роздивитися їх не зуміли і про прикмети дали суперечливі свідчення. Під час пошукових дій пощастило знайти жінку, яка саме тоді гуляла на вулиці з немовлям. Вона бачила, що біля під'їзду, де живе зубний технік, стояв візник і в нього у фаетоні сиділа гарненька молодичка, яка розмовляла з візником. Свідок, помітивши жінку здалеку, спершу подумала, що це її знайома кравчиня, і підкотила коляску з дитям ближче до екіпажа, маючи намір погомоніти, але збагнула, що помилилася. Одначе, за її твердженням, схожість була виключною, і описала прикмети цієї особи, яка, мабуть, і була «поштаркою»: маленька на зріст, білява, волосся великими кучерями з-під берета спадало на плечі. Обличчя овальне, сама у темно-зеленому, як кажуть, — пляшкового кольору демісезонному пальті. Візник жінку не зацікавив. Та й сидів він до неї майже спиною, але в його одязі вона помітила щось таке, що не відповідало його професії. Проте це могло їй і здатися після того, як вона дізналася про пограбування. На молодиків, що винесли речі, вона просто не звернула уваги. За її словами, фаетон був новий, на гумових шинах, і спиці коліс пофарбовані червоною фарбою. Ні «поштарки», ні фаетона, ні тим більше інших злочинців знайти не вдалося. Не з'явилися також у місцях збуту й викрадені речі».
Сашко читав довго. У довідці детально описувалося ще п'ять збройних пограбувань. Усі надто зухвалі, і в кожному брало участь по троє-четверо грабіжників, один обов'язково був у масці. Крім того, перераховувалося шість пограбувань перехожих саночниками. Чотири — минулої зими, і два — вже цього року. Лише в одному випадку потерпілий — учитель музики — сяк-так змалював прикмети злочинців. За його словами, один був кремезний, оцупкуватий, невисокий на зріст. Другий — високий і значно молодший. Перший командував, другий роздягав.
Михайло Миколайович відклав набік аркуш з позначками, які робив для себе.
— Ну й що ти скажеш, колего?
— Нічого не скажу, Михайле Миколайовичу, — похнюпився Сашко. — Тут стільки страшного, що в мене мурашки по спині забігали. Не збагну лише, чому Картинський усі ці злочини об'єднав? Бандити ж наче різні.
— Так, Сашко, учасники пограбувань різні. Та ось кремезний у масці фігурує в усіх випадках. Усі без масок, а він один лице закриває.
— Мабуть, дуже помітний, може, косоокий або з рубцем…
— Правильно.
— У тій справі, що я підшивав, по першій крадіжці, коли дрожки вкрали, — пожвавішав Сашко, — жінка каже, що злочинець був рябий. Хочете, перечитаю це місце?
— Не треба, я пам'ятаю. Може, він надіває маску ще й тому, що в нього у місті багато знайомих, боїться, що його впізнають. Адже він сам до зубного техніка не пішов. Так?
— Цікаво, Михайле Миколайовичу, запитували в зубного техніка, чи нема серед його знайомих рябого?
— Знову правду кажеш. Запиши це питання на окремому аркушику, ми завтра в Бориса з'ясуємо. Що ти про пограбування на Русинівській скажеш?
— Не збагну, Михайле Миколайовичу, про що ви?
— Як не збагнеш? Про коней. Прочитай свідчення чоловіка, у якого вкрали візка на ринку.
— «Кобили рідкісної масті, гніді з жовтими підпалинами, забайкальської породи, низькорослі, дуже баскі. Купив їх минулого року в Агінському національному окрузі чотирирічними, підбирав однакових, на вигляд їх одразу й не відрізнити…»
— Так. Тепер читай у довідці свідчення потерпілого, на якого напали саночники.
— «Я йшов Русинівською додому. Почув позаду рипіння саней, озирнувся і під самим ліхтарем побачив пару коней, запряжених у широкі, глибокі сани. Бандитів не роздивився, зате коней добре запам'ятав: обоє низькорослі, мабуть, забайкальські, я на конях знаюся. Гніді, біломизі, їх називають мухортими. Хотів утекти, але посковзнувся, і бандити накинули на мене аркан…»
— Схоже, Сашко, що це справа рук рябого. Давай поміркуємо, де нам коней шукати. Особливо помітних кобилок.
Довго обговорював Фомін зі своїм практикантом можливі варіанти розшуку. Зібралися по домівках опівночі.
— Тебе провести? — запитав Фомін Сашка. — Ти де живеш?
— На вулиці Карла Маркса, майже навпроти кінотеатру. Я не боюся, Михайле Миколайовичу.
— Ще б боявся, — пробурчав Фомін, відчиняючи сейф. Заховав документи, трохи постояв біля відчиненої залізної шафи, видно, розмірковуючи, а потім з її глибин дістав револьвер. — Іди сюди, — покликав він Дорохова. — Умієш поводитися з цією штуковиною?
— В інституті на заняттях з військової справи ми вивчали гвинтівку системи Мосіна.
— А що воно за гвинтівка?
— Зразка 1893 року, так звана трьохлінійка.
— Треба ж! Скільки попотягав я цю трьохлінійку, і не знав, що вона Мосіна.
— Вивчали ми й наган. І пістолет системи Токарева.
Сашко узяв револьвер. Вправно відкрив защіпку барабана, вийняв усі сім патронів, перевірив про всяк випадок, чи не зосталося ще в камерах заряду, звів курок, а потім, притримуючи його за спицю, плавно, без клацання опустив на місце.
— Бачу, револьвер знаєш. Носи поки що мій. Одержиш казенний — повернеш. Завтра, якщо буде змога, зазирнемо до нашого тиру. Подивлюсь, як у тебе зі стрільбою. Ну, ходімо по домівках.
Вже на вулиці Фомін попередив:
— Дивись, обережно з револьвером, а то ви, молодь, зброю за іграшку маєте.
Сашко й раніше приходив з тренувань пізно, тому вдома не звернули уваги на нічне повернення.
ЗА ПРИКМЕТАМИ
Вранці наступного дня Фоміна на місці не виявилося і кабінет був замкнений. Сашко зазирнув до кімнати, де працював Чекулаєв зі своїм старшим, і застав Женьку самого.
— Щось мого Фоміна нема на місці,— повідомив Сашко.
—І Чиркова теж. Що ж його робити?
Дорохов почав був розповідати про свої враження, та до кабінету зайшов Огарков.
— Ти, виявляється, Дорохов, уже в люди вибився. Начальство тобі листи надсилає,— промовив він, передаючи Сашкові ключ од сейфа та записку.