Хроніки Нарнії: Кінь і хлопчик

Льюис Клайв Стейплз

Розділ 15. Радабаш-посміховисько

Вони минули ще один поворот. Дерева залишились позаду. Мандрівники опинилися на відкритій рівнині. З північного боку її захищало пасмо високих гір. Гори не давали розгулятися холодним північним вітрам. І тут, у цій затишній долині, стояв древній замок Анвард. Його стіни з червонувато — брунатного каменю, здавалося, дихали теплом і спокоєм.

Мандрівники наблизились до воріт. Король Люн вийшов їм назустріч. Аравіса ніколи б не подумала, що король може так виглядати. А він саме ходив оглядати своїх гончаків і був одягнений

дуже просто. Перед тим як вийти до гостей, він помив руки, бо гладив ними псів, але залишився у своїй буденній одежі. Проте величавий уклін, яким він привітав прибульців, і поштивість, із якою він узяв Аравісу за руку, були гідні справжнього володаря.

— Юна панно, — мовив він, усміхаючись, — сердечно вітаємо Вас у нашій оселі. Якби з нами була моя люба дружина, ми влаштували б Вам пишну зустріч. Але, повірте, ми щиро радіємо, що Ви тут. Страшенно прикро, що Вам довелося зазнати стільки горя, що Ви змушені були утікати з батьківського дому, у якому почувалися нещасною. Так не мало бути, проте так було. Мій син Кор розповів, як ви подорожували разом і які пригоди вас спіткали. Він казав, що Ви відважна дівчина.

— Кор тримався як справжній герой, пане, — промовила Аравіса. — Уявіть: щоб допомогти мені, він голіруч кинувся на лева!

— Так? — просяяв король Люн. — А він нічого не казав про це.

Тоді Аравіса розповіла все, як було. Кор у глибині душі хотів, аби батько довідався про цю історію, але розумів, що самому не належить вихвалятися. Однак коли Аравіса скінчила розповідь, хлопець не відчув жодних гордощів чи втіхи, а навпаки, якось зніяковів. Король променився від гордощів за сина і кілька тижнів тільки про це й говорив — Кор уже шкодував, що це трапилось.

Потім король обернувся до Гвіни та Бругу. Він розмовляв із ними так само ввічливо, як із Аравісою. Король докладно розпитував про їхні родини, про те, де вони мешкали до того, як їх викрали. Коні спершу почувалися ніяково і відповідали скупо: ніхто з дорослих не розмовляв із ними ось так, як із рівнею. Хіба Аравіса і Кор, але вони ще діти.

У цей час із замку вийшла королева Люсі. Коли вона приєдналась до них, король Люн мовив до Гравіси:

— Люба моя, а це найближча приятелька нашого дому. Вона взяла на себе клопіт підготувати для Вас покої. У неї це виходить ліпше, ніж у мене.

— Хочеш їх оглянути? — запитала Люсі, цілуючи Аравісу. Дівчата відразу сподобались одна одній. За якусь хвильку вони обоє піднялися догори, щоб побачити спальню Аравіси та її будуар, вибрати сукні й обговорити купу всіляких речей, які так полюбляють дівчата.

Далі усі зібралися на терасі, аби пополуднувати. На столах була холодна птиця, пиріг із дичиною, вино, хліб і сир. Коли гості втамували голод, король Люн звів докупи брови, наморщив чоло і заклопотано зітхнув:

— О-хо-хо! Друзі, що нам робити із Рабадашем? Треба прийняти якесь рішення.

Праворуч від короля сиділа Люсі, а ліворуч Аравіса. Король Едмунд умостився на одному краю стола, лорд Дарін сидів навпроти, а Дар, Перидан, Кор та Корін розмістилися обабіч короля.

— Ваша величносте, Ви маєте повне право знести йому голову з пліч, — озвався Перидан. — Те, що він учинив, ставить його в один ряд з розбійниками і зрадниками.

—

Це правда, — вступив у розмову Едмунд, — проте навіть зрадник може виправитись. Я знаю одну таку історію.

При цих словах король Едмунд виглядав надзвичайно серйозно.

— Розквитатися з Рабадашем так, як він того заслуговує, означає наблизити війну з Тісроком, — зауважив Дарін.

— Тісрок спіймає облизня, — відповів Люн. — Так, у нього сила-силенна війська, але ця орда ніколи не зможе подолати пустелю. Та я не з тих, хто убиває безборонних бранців, нехай це навіть і підлий зрадник. От якби ми зійшлися у бойовому герці, моя рука б не здригнулася.

— Ваша величносте, — промовила Люсі, — я б радила відпустити Рабадаша, але за умови, що він дасть слово надалі діяти чесно. Можливо, він таки виконає свою обіцянку.

— Принц мав би цінувати свою гідність і честь, — сказав Едмунд. — Але, присягаюсь Левом, якщо він знову зламає слово, то відплата не забариться: кожен із нас, гадаю, шукатиме нагоди зійтися з ним у бойовому герці.

— Що ж, спробуємо, — мовив король Люн і звернувся до одного зі своїх помічників:

— Пошли за бранцем, друже.

За хвилину привели Рабадаша зі зв’язаними руками. Виглядав він так, наче його тримали у брудній ямі без хліба й води. Але ні: увечері його відвели до ошатної просторої кімнати, принесли смачну вечерю. Та Рабадаш у нестямі накинувся на слугу, перекинув тацю, порозбризкував страви, потовк тарелі, а потім до ранку гупав ногами у двері, сиплючи прокльонами і погрозами на адресу короля Люна.

— Ваша високосте, — звернувся до нього король Люн, — гадаю, немає потреби нагадувати, що закон, який визначає відносини між вільними державами, дає нам право судити Вас. Те, що Ви вчинили, вимагає суворої кари. Однак, беручи до уваги Вашу молодість, а також те, що у країні рабів і тиранів Ви не могли отримати доброго виховання, тому Вам не відомі закони чести, ми постановили помилувати і відпустити Вас, лише за таких умов: по-перше…

— Будь ти проклятий, невірний варваре! — просичав Рабадаш. — Гадаєш, я вислуховуватиму твої умови? Ха! Легко тобі базікати тут про виховання та инші дурниці, коли я зв’язаний. Накажи зняти з мене ці пута, дай мені у руки меча, а тоді й поговоримо! Ну що, знайдуться охочі?

Усі, хто був у залі, миттю зірвались на рівні ноги. Корін вигукнув:

— Батьку! Дозволь мені помірятися з ним силами! Не боронь, прошу.

Король Люн звів догори руки:

— Вгамуйтеся, панове! Де ваша розсудливість? Невже кілька ущипливих слів цього татя здатні позбавити вас розуму? Коріне, сядь або вийди з-за столу, якщо не можеш тримати себе в руках. Ваша високосте, я ще раз прошу Вас вислухати наші умови.

— Я не трактуватиму з варварами й чаклунами, — з погордою відрізав Рабадаш. — Хай тільки хтось із вас посміє торкнутися бодай волосини на моїй голові. Кожна кривда, заподіяна мені, знайде відплату: нарнійська й верхоландська кров тектиме ріками. Тісрок жорстоко пімститься за мене. Певно, вже рушив. Коли ви вб’єте мене, північні землі будуть спалені дощенту, а живі заздритимуть мертвим. Історію цю переповідатимуть іще тисячу років на пострах усім ворогам Ташбану. Стережіться-но! Блискавиця Таша спопелить вас!