Кінець Вічності
Шрифт:
Як уже було сказано, рівняння вказувало на несправедливі умови розподілу матеріальних благ. Це означало, що існує привілейований клас, дозвільний витончений спосіб життя якого — в найкращі часи — сприяв розвиткові культури. І поки не виявився жахливий бік такого способу життя, поки привілейований клас ще не зовсім забував про відповідальність за наслідки своїх привілеїв, поки загнивання культури не ставало очевидним, Вічні закривали очі на нерівномірний розподіл матеріальних благ і виправляли інші, менш привабливі невідповідності в світі.
Поступово
У нього навіть зробилося звичкою мати на прикметі тини, поблизу яких не вештаються уночі фермери, волоцюги чи бездомні собаки.
А тепер Харлан ніжився в ліжку, зробленому з речовини, просоченої силовим полем. То був особливий сплав речовини й енергії, який використовувався у суспільствах з найвищим рівнем економіки. Протягом багатьох століть такий сплав застосовувався рідше, ніж чиста речовина, але частіше, ніж чиста енергія. В усякому разі, постіль зручно облягала тіло, ставала твердою, коли він лежав, пружно й легко піддавалася, коли він хотів поворухнутись або перевертався на другий бік.
Харлан неохоче визнав зручність таких речей, але водночас схилявся до мудрого правила, що закликало кожен Сектор Вічності жити за «середньою шкалою» свого Сторіччя і не прагнути до розкоші. Тоді краще знатимеш проблеми, гостріше відчуєш «дух» Сторіччя й уникнеш соціологічних крайнощів.
«А непогано все-таки жити серед аристократів», — подумав Харлан. І вже засинаючи, він згадав про Нойс.
Йому снилося, що він присутній на засіданні Ради Часів. Незворушно сидить, зімкнувши перед собою пальці рук і зверхньо дивиться на маленького, зовсім крихітного Фінджі, а той тремтить від жаху, вислуховуючи ухвалу, що прирікає його на вічне Спостереження в одному з невідомих Сторіч, десь далеко-далеко в Майбутньому.
Нещадні слова вироку злітають з Харланових уст, а праворуч від нього сидить Нойс Ламбент.
Спершу Харлан і не помітив її, але тепер дедалі частіше позирає на дівчину, і в голосі його поступово пропадає рішучість.
Невже ніхто, крім нього, її не бачить? Усі члени Ради спрямували свої погляди кудись удалину, й тільки Твісел усміхається Харланові, дивлячись крізь Нойс, ніби її тут немає.
Харлан хоче наказати їй вийти, але слова застрягають у горлі. Намагається відштовхнути дівчину, але руки не слухаються його.
Фінджі починає сміятися… голосніше… ще голосніше…
…І раптом він зрозумів, що це сміється Нойс Ламбент.
Харлан розплющив очі й кілька секунд дивився на дівчину, перш ніж збагнув, де він і як сюди потрапив. Кімната була залита яскравим
— Ви так стогнали уві сні й лупцювали подушку, — сказала вона. — Щось погане приснилось?
Харлан промовчав.
— Ванна готова, — щебетала Нойс. — І одяг також. Я принесла вам запрошення на сьогоднішній вечір. Якось дивно знову повернутися до свого звичного життя після такого тривалого перебування у Вічності!
Харлана стривожила її балакучість.
— Сподіваюсь, ви нікому не сказали, хто я?
— Звичайно, ні.
Звичайно, ні! Фінджі мав потурбуватися про таку дрібницю, запрограмувавши психіку дівчини під наркозом. Та міг і подумати, що така пересторога зайва. Після того, як побував з нею в «тісному контакті».
Ця думка дратувала Харлана.
— Буде краще, коли ви мене турбуватимете якомога менше, — промовив він.
Нойс ураз знітилася, подивилася на нього якось непевно й вийшла.
У похмурому настрої Харлан прийняв ванну й одягся. Навряд чи він розважатиметься на сьогоднішній вечірці. Йому доведеться уникати розмов, триматися якомога непримітніше, підпираючи стінку десь у кутку, аби не привертати до себе уваги гостей. Його справжнє призначення — все слухати, спостерігати й робити висновки. Інших обов’язків тут у нього немає.
Досі Харлана як Спостерігача не цікавили наслідки його Спостережень, він навіть не знав, що саме треба з’ясувати. Ще бувши Учнем, він твердо засвоїв, що Спостерігач не повинен знати, яких саме даних чекають від нього, не повинен замислюватися над тим, які висновки будуть зроблені на підставі зібраних ним даних. Вважалося, що поінформованість Спостерігача автоматично спотворює його бачення світу, хоч би як він намагався бути об’єктивним.
Та за теперішніх обставин невідання дратувало його.
У глибині душі Харлан був переконаний, що ці його Спостереження нікому не потрібні, а сам він — просто іграшка в руках Фінджі. Він і Нойс…
Харлан суворо глянув на своє тримірне зображення, відтворене Рефлектором за два фути попереду. Яскравий, без єдиного шва одяг у стилі 482-го, який щільно облягав тіло, як здалось Харланові, робив його смішним.
Харлан саме закінчив на самоті свій сніданок, який подав йому робот, коли до кімнати вбігла задихана Нойс Ламбент.
— Техніку Харлан, уже червень! — випалила вона.
— Не називайте мене тут Техніком, — суворо застеріг він. — Ну й що з того, що вже червень?
— Таж я в лютому перейшла на роботу… — вона затнулась у нерішучості, — туди, а це було всього місяць тому.
Харлан насупив брови.
— А який зараз рік?
— О, рік правильний.
— Ви певні?
— Цілком. Хіба може статися якась помилка?
Нойс мала дивну звичку: коли розмовляла з Харланом, то ставала зовсім близько до нього, майже впритул, і це його дратувало, а через легку шепелявість (притаманну всім жителям Сторіччя) мова її скидалася на дитячий лепет. Ні, він не клюне на цю принаду. Харлан відступив на крок назад.