Кінець Вічності
Шрифт:
Фінджі виручив його із скрутного становища. Він несподівано підняв руку й мовив різким, глузливим тоном:
— Дякую. Цього досить. Ви хотіли розповісти, як переспали з тією жінкою.
Харлана пойняла лють. Слова Фінджі в своєму буквальному розумінні відповідали істині, але в устах Обчислювача вони звучали грубо, вульгарно, ба навіть непристойно. Хоч би там що було чи могло бути, але в їхніх взаєминах із Нойс Харлан нічого непристойного не вбачав.
Він мав своє пояснення поведінки Фінджі, його занепокоєних розпитів, несподіваної відмови дослухати
Гнів змінився солодким відчуттям тріумфу. Вперше в житті в нього з’явилася мета, яка означала для нього набагато більше, ніж самовіддане служіння Вічності. Фінджі доведеться ревнувати й далі, бо Нойс Ламбент завжди належатиме Харланові.
Перебуваючи в піднесеному настрої, Харлан зважився висловити Фінджі своє прохання, з яким досі через свою обачність збирався зачекати ще кілька днів.
— Я маю намір просити у вас дозволу на любовні взаємини із Часів’янкою.
Ці слова вивели Фінджі із задуми.
— З Нойс Ламбент, якщо не помиляюсь?
— Так, сер. Оскільки ви очолюєте Сектор, то моє клопотання неодмінно потрапить до вас…
Харлан і сам хотів, щоб його клопотання про дозвіл потрапило до Фінджі. Хай помордується. І якщо він мріє про Нойс, то йому доведеться сказати про це вголос, а Харлан тоді наполягатиме, щоб Нойс надали право вибору. Харлана аж сміх розбирав. Він був певен, що дійде до цього. Отоді буде справжній тріумф!
Зрозуміло, що за звичайних обставин Технік не насмілився б стати Обчислювачеві поперек дороги, та Харлан сподівався на підтримку Твісела, а Фінджі проти Твісела просто дрібнота.
Однак Фінджі був незворушний.
— Мені здається, що ви вже й без дозволу вступили в протизаконні любовні взаємини з тією дівчиною.
Харлан почервонів і, мов школяр, почав виправдовуватися:
— Просторово-часова інструкція наполягала на тому, щоб ми з Нойс залишалися наодинці. Оскільки нічого такого, що спеціально заборонялося б, між нами не відбулося, я не відчуваю за собою провини.
То була неправда, і з напівглузливого виразу обличчя Фінджі було видно, що той знає про це.
— Пам’ятайте, незабаром там відбудеться Зміна Реальності, — сказав Фінджі.
— В такому разі я проситиму дозволу на шлюб з міс Ламбент у новій Реальності.
— Я не думаю, що це буде мудрий вчинок. Не будьте самовпевнені. В новій Реальності міс Ламбент може виявитись заміжньою або втратить свою вроду. В одному я цілком певний: у новій Реальності вона вас і знати не захоче. Ви їй не будете потрібні.
Харлан аж здригнувся від цих слів.
— Ви ще самі не знаєте, як там буде.
— Не знаю? Ви гадаєте, що велике кохання — це злиття двох людських душ, непідвладне будь-яким зовнішнім змінам? Ви, мабуть, начиталися любовних романів.
Харлана немов біс штрикнув у ребро, й він утратив обережність.
— По-перше, я не вірю жодному вашому слову.
— Тоді вибачте, — холодно промовив Фінджі.
— Ви брешете! — Харланові на
— Та ви хоч розумієте… — почав Фінджі.
— Розумію. Я не дурень. Щоправда, я не Обчислювач, але й не якийсь там неук. От ви щойно сказали, нібито в новій Реальності вона не захоче мене знати. А звідки це вам відомо? Адже ви ще не знаєте, якою буде нова Реальність. Ви ще не знаєте, чи взагалі потрібно робити Зміну Реальності. Ви щойно одержали мій звіт. Його треба скрупульозно проаналізувати, перш ніж робити обчислення Зміни, не кажучи вже про те, що необхідно буде одержати схвалення Ради. Отже, коли ви корчите із себе неперевершеного знавця характеру майбутньої Зміни, ви просто брешете.
У Фінджі було багато способів відповісти на подібне звинувачення. В розпаленілій Харлановій уяві одна за одною вимальовувались жахливі дії Фінджі. Як він поведеться? Фінджі міг просто вийти з кімнати з обуреним виглядом; він міг викликати працівника служби безпеки й заарештувати Харлана за непокору; міг спересердя нагримати на Харлана; міг негайно покликати його до Твісела й при ньому висловити своє незадоволення; він міг…
Але Фінджі нічого цього не зробив. Він лише промовив лагідним, спокійним тоном:
— Сідайте, Харлане, і вислухайте мене.
Від такої несподіваної відповіді в Харлана одвисла нижня щелепа, і він сів, украй розгублений. Всю його рішучість мов рукою зняло. Що це все означає?
— Ви, очевидно, пам’ятаєте, — почав Фінджі, — нашу з вами розмову про проблеми, що виникли в 482-му в зв’язку з небажаним ставленням частини населення існуючої Реальності до Вічності Пригадуєте?
Він говорив м’яким, повчальним тоном шкільного вчителя, що пояснює урок тупенькому учневі, але Харланові здалося, ніби він помічає в очах Фінджі лиховісні вогники.
— Авжеж, пригадую, — сказав Харлан.
— Тоді ви повинні пам’ятати мої слова про те, що Рада Часів не погодилася з моїм аналізом ситуації й наполягала на його підтвердженні прямим Спостереженням. Хіба ви не зрозуміли, що я вже тоді зробив усі необхідні Обчислення майбутньої Зміни Реальності?
— А мій звіт підтверджує ваші Обчислення?
— Цілком.
— Але ж потрібен час, щоб його проаналізувати.
— Дурниці! Ваш звіт і ламаного шеляга не вартий. Ви усно підтвердили мої висновки кілька хвилин тому.
— Я вас не розумію.
— Тоді я дозволю собі відкрити вам, що саме непокоїть нас у 482-му. Серед привілейованих верств цього Сторіччя, надто серед жінок, поширилася думка, що Вічні є справді вічними в буквальному розумінні цього слова, тобто, що вони безсмертні… Нойс Ламбент сама сказала вам про це. Ви повторили мені її слова двадцять хвилин тому.
Харлан утупився в Фінджі невидющим поглядом. Він пригадав, як вона, схилившись над ним, дивилася на нього темними, ніжними очима й шепотіла чарівним, безтурботним голосом: «Ти житимеш вічно. Адже ти Вічний».