Капітан Зірвиголова
Шрифт:
Раптом дощана доріжка затремтіла під чиїмись важкими кроками. Над Жаном бігли люди, цокали рушничні затвори. А під ним, випливши на поверхню, лементував ірландець, наче його різали.
«Пропав!» подумай Зірвиголова.
Заряджати патрони не було вже часу. Та й навіщо? Цілком достатньо одного патрона, щоб підірвати всі. Йому пощастило витягти з сумки патрон і вставити в нього шнур з ґнотом. Лишалося тільки підпалити гніт. Мине хвилини з дві, поки він прогорить.
Жан, як і раніше, висів догори ногами. Від припливу крові голова мало не тріскалась, у вухах
Солдати, підбігши, побачили у темряві мигтіння світлячка і силует людини біля нього.
— Вогонь! — розляглася команда.
Гримнуло шість пострілів.
Не звергаючи уваги на стрілянину, Зірвиголова підніс сірника до бікфордового шнура і став дмухати на нього, щоб він швидше розгорівся.
Гніт зайнявся.
Кулі дзижчали біля самих вух юнака, розтрощуючи шпали, рикошетом відскакуючи від стальних рейок.
У нього в ногах десять кілограмів динаміту, згори його обстрілюють вартові, а внизу — річка. Ні секунди не вагаючись, Зірвиголова розтулив ноги, що обвивали шпалу, і вниз головою полетів у Моддер.
У ту ж мить розлігся оглушливий вибух.
РОЗДІЛ III
Батарея на колесах. — Два вибухи. — Фанфан-войовник. — Подвиги капітана Зірвиголови. — Утонулий ірландець. — Пришпилений волонтер. — Завоювання капелюха з поміткою «CIV». — Знову марш Молокососів. — Англійські полонені. — Віроломство полоненого капітана. — Трагічна смерть одного з членів військового суду.
Бронепоїзди, як знаряддя війни, використовуються вже давно. Захисники обложеного в 1870 році Парижа пам'ятають, як ці незграбні машини циркулювали по Східній і Орлеанській залізницях між двома передовими лініями аж до мертвої зони.
Вони снували туди й назад, стріляли і робили страшенно багато галасу, не даючи майже ніякої користі.
Та воно й зрозуміло: усі пересування бронепоїзда відбувалися весь час тими самими коліями, в його появі не було ніякої несподіванки, а поле його дій було дуже обмежене. До того ж він не відзначався ні рухливістю польової батареї, ні невразливістю укріпленого бастіону.
Бронепоїздами користувалися і під час облоги Плевни і на війні на острові Кубі, хоч, проте, також без особливого успіху.
Англійці в багатьох війнах виявили себе прихильниками цього знаряддя війни, особливо в експедиціях проти афридіїв, на яких бронепоїзд наганяв прямо-таки містичний жах.
Англійці знову, на свій страх і риск, вдалися до нього у війні з бурами. Риск неминучий, а небезпека велика, бо досить якоїсь дрібнички, щоб цю фортецю на колесах перетворити на звичайну купу заліза.
Перша й найголовніша умова успішності операції бронепоїзда — старанна охорона колії, щоб забезпечити поїзду можливість відступу. Крім того, треба, щоб вздовж усієї дільниці руху бронепоїзда були розміщені на деякій відстані рухомі частини, які могли б у разі несподіваного нападу прийти йому на допомогу.
На початку облоги Кімберлі англійці вживали всіх цих розумних запобіжних заходів. Але бури не атакували поїзд, незважаючи на його дедалі частіші напади, а тому англійське командування стало нехтувати обережністю і посилало явно недостатню кількість війська для захисту бронепоїзда.
Відповідно до того, як в англійців зростала впевненість у безкарності їх вчинків, вони ставали дедалі зухвалішими.
Бронепоїзд, що діяв на фронті Моддеру, складався з трьох платформ. На них було встановлено три корпуси з листової сталі, добре заклепаної і скріпленої стальними перекладинами. Загалом бронепоїзд являв собою споруду з суцільного металу, який не пробивали кулі і шрапнель. У його корпусах, стіни яких були прорізані двома рядами амбразур, ховався гарнізон з шістдесяти бійців. Нижній ряд амбразур служив для тих стрільців, що сиділи, верхній — для тих, хто стояв.
Гармата, поставлена в задній частині корпусу на платформі, що легко оберталась, могла обстрілювати віялом. Потужний паровоз також був одягнений у броню, незахищеною лишалась тільки верхівка димаря.
І, звичайно, все, аж до гармат, було пофарбоване у колір хакі.
Та повернімося до описаного вище пічного нападу бронепоїзда. Здавалося, для цього не було ніяких підстав, особливо після повного розгрому, якого кілька годин тому зазнали війська її величності королеви. Що ж спричинилося до нього?
А те, що серед англійських солдатів, які ошаленіли від страху і тікали врозтіч, мов стадо, паніка була така велика, що лорд Мітуен, побоюючись того самою переслідування, про яке іноземні офіцери марно благали Кроньє, наказав бронепоїздові зробити цю диверсію.
Наступ бурів диктувався звичайною логікою воєнних дій, і генерал вирішив вдатися до цього крайнього засобу, щоб запобігти ворожій контратаці або хоч трохи послабити її.
О, якби тільки він знав, що бури, проспівавши свій псалом, полягали спати!
Тимчасом Фанфан, якого мучив неспокій, лежав, простягайсь на шпалах, і чекав вибуху моста.
Зірвиголова сказав: «Через чверть години».
У такому становищі, особливо вночі, хвилини тягнуться, як години. Юний парижанин хвилювався, серце його сильно калатало; йому здавалося, що чверть години вже давно минула.
Ввижалось йому, що вогонь бронепоїзда дедалі рідшає. А що коли ця фортеця на колесах припинить вогонь і піде собі назад?.. І справді, припавши вухом до рейок, він почув глухий шум повільного руху коліс.
«Дій, Фанфан! Тепер якраз час підпалити шнур».
Чирк!.. Спалахнув сірник, бікфордів шнур зайнявся.
Одним стрибком Фанфан відскочив від колії і побіг до своїх товаришів. Знайшовши Молокососів на тому ж місці, де залишив їх, він кинув їм команду, що нічого спільного не мала з військовою термінологією:
— Давай драла!
Юнаки відбігли метрів на двісті. Бронепоїзд наближався. І з його наближенням зростала тривога в душі Фанфана: чи не занадто пізно підпалив він гніт?