Капітан Зірвиголова
Шрифт:
— Даю вам п'ятсот чоловік. Протримаєтеся з ними години зо дві?
— Досить буде і двохсот чоловік з п'ятьмастами патронами на кожну рушницю.
— Чудово! Дякую вам, капітане, від імені моєї батьківщини! А тепер обійміть мене.
І, по-братньому приголубивши Жана, молодий генерал сказав:
— Прощавайте!.. Виберіть собі дві сотні товаришів і врятуйте нашу армію.
Зірвиголова зразу ж почав викликати добровольців, які бажали приєднатися до його невеличкого загону з сорока Молокососів.
Відгукнулося
Бури любили командира Молокососів. Вони вірили в нього і пішли б за ним хоч у саме пекло. Зірвиголова швидко відібрав потрібних йому людей, не звертаючи уваги на буркотіння відставлених, вишикував їх, одержав патрони, наказав бійцям наповнити фляги і скомандував:
— Вперед!
Через десять хвилин цей ар'єргард армії Бота вже займав позицію. Вона панувала одночасно над бродом і над степом і являла собою ніби покручену ущелину серед скель завширшки в шістдесят метрів. Неприступна на своїх флангах, вона була відкрита для нападу із степу.
Слід було б, власне, спорудити земляні укріплення, щоб утруднити підходи до ущелини, але на це не було ні часу, ні інструментів. І все-таки Зірвиголова знайшов спосіб прикрити, наскільки це можливо, стрільців, які обороняли підступи до позиції.
Він знову скористався динамітом. Перед самою горловиною ущелини нашвидку закопали штук з п'ятдесят патронів. Третина людського складу загону зайняла правий, друга третина — лівий фланг позиції. Решта мала захищати підступи до неї від рівнини.
Незабаром з'явилася головна частина англійського авангарду — кілька загонів уланів і драгунів. Вони мчали щодуху.
Бури, засівши серед скель, влаштували їм гідну зустріч, яка помітно розхолодила запал ворога. До тридцяти вершників разом з кіньми полягли на полі бою. Цей сам по собі непоганий початок дав захисникам, крім того, виграш у дві хвилини.
Раптом здригнулася земля, піднялися густі клуби білого диму, червоного піску і каміння. Вибухи лунали один за одним, і під них миттю поміж ущелиною і рівниною утворився рів.
Від краю до краю гірського проходу простяглася глибока траншея — ланцюг ямок із своєрідними брустверами з купок каменю і землі. Ці ямки цілком могли правити за укриття для юних сміливців, які вирішили стояти на смерть.
Зірвиголова поспішив зайняти їх із загоном у шістдесят стрільців, серед яких були Фанфан, Поль Поттер і лікар Тромп, Татусь-перекладач, Еліас, Іохім та інші Молокососи, нерозлучні його товариші з перших днів війни. Вони зіщулились, згорнулися, припали до землі, наче вросли в неї, виставивши тільки дула своїх маузерів.
Командуючий англійським авангардом вирішив одним сильним натиском захопити позицію, яку захищав такий нечисленний загін.
Англійці засурмили атаку. Грянуло солдатське «ура». Вихором помчали драгуни.
— Залп! — скомандував Зірвиголова, коли вершники були на відстані чотирьохсот метрів.
Бури виконали
Секунда тиші — і знову:
— Залп!
Дія вогню бурів була жахлива. На землі копирсалися, корчились у передсмертних судорогах і качалися від болю влучені на повному скаку люди й коні.
— Вперед! Вперед!.. — командували англійські офіцери.
Оглушливо ревли горни, солдати горлали, підбадьорюючи себе криком.
— Швидкий вогонь! — гучним голосом наказав Зірвиголова.
І почалася оглушлива стрілянина, від якої за одну мить полягла половина ворожого полку.
Підхід до ущелини був буквально завалений тілами вбитих і поранених і трупами коней. Важко навіть уявити собі, яке величезне спустошення здатна зробити жменька рішучих, сміливих і дисциплінованих солдатів. Але дуже поріділий, розстроєний, почервонілий від крові драгунський полк все-таки домчав до траншеї, яку займали непохитні, як скеля, Молокососи.
О, сміливі хлопці!
Коні топтали їх, у них з ходу стріляли кавалеристи, а вони стійко трималися, не відступаючи ані на крок. Пострілами в упор вони валили перші ряди ворога, в той час як перехресний вогонь бурів, що засіли на флангах, буквально винищував останні його ряди.
Але все-таки одному англійському взводові вдалося вдертися в ущелину. Десятків зо два чудом уцілілих вершників під командуванням молодого офіцера на чудовому коні прорвалися крізь стрій засілих в окопі Молокососів.
Але вони зараз же були відрізані від своїх.
Зірвиголова і Поль Поттер одночасно впізнали молодого лейтенанта, риси якого врізалися їм у пам'ять, хоч на ньому тепер і не було мальовничої шотландської форми.
— Патрік Ленокс! — вигукнув Жан.
— Син убивці! — пробурмотів Поль, ненависть якого лишилася такою ж невгамовною.
Гримнули постріли, і взвод, немов скошений, рухнув на землю. Коня під Патріком було вбито на місці.
Молодий офіцер повернувся обличчям до ворога і помітив Поля, який цілився в нього на відстані десяти кроків. З блискавичною швидкістю Патрік навів свій револьвер і вистрілив у Поля в ту саму секунду, коли і Поль спустив курок рушниці.
Два постріли злилися в один.
Упустивши рушницю, Поль притиснув руку до грудей.
— Вмираю… — прошепотів він. — Я це знав…
У цю ж мить захрипів і захитався Патрік. Обидва смертельно поранені юнаки зміряли один одного визивним поглядом. В їх уже затуманених близькою смертю очах горіло полум'я ненависті. Обидва вони вмирали, і обидва з останніх сил намагалися зблизитися для останньої сутички.
Крізь серпанок диму і вогню Зірвиголова помітив цю сповнену трагізму сцену, але, захоплений боротьбою, не мав змоги стати поміж ворогами, непримиренними навіть в обіймах смерті.