Капітан Зірвиголова

Буссенар Луи Анри

Його зупинив патруль. Зірвиголова простяг капралові пляшку віскі.

— Тільки не все, капрале, — примовляв він, — товариші на посту вмирають від спраги… Канадці завжди хочуть пити.

Капрал усміхнувся, припав губами до пляшки і, одним могутнім ковтком спорожнивши її до половини, віддав решту своїм підлеглим.

У англійців невичерпний запас поблажливості до п'яних, тому він уже збирався відпустити підпилого волонтера, вважаючи його пояснення цілком переконливим.

Але в

прихильному ставленні тверезого до п'яного завжди є невеличка частка заздрощів. Солдати патруля запротестували — їм було замало півпляшки. Вони рішуче вимагали додачі, і Жан, побоюючись ускладнень, змушений був віддати другу пляшку. У нього лишилося всього чотири. Від думки, що йому, може, доведеться задовольнити спрагу ще одного патруля, Жана кинуло в дрож.

Та ні, все йшло гаразд, якщо не зважати на те, що схід починав червоніти, передвіщаючи світанок.

«Ого-го-го! — подумав Зірвиголова. — Пора тікати».

Та не пройшов він і півсотні кроків, як наткнувся на стрілецький окопчик. Забрязкотіла зброя, брутальний голос різко окликнув його:

— Хто йде?

— Віскі! — півголосом відповів Зірвиголова.

Для англійського вартового немає промовистішої і переконливішої відповіді, особливо о четвертій годині ранку, після холодної ночі, проведеної у сирому окопі.

— Підійди ближче, — хрипко проричав солдат з сильним ірландським акцентом.

Зірвиголова дуже зрадів.

Час минав, а щасливішої нагоди не можна було і бажати. Ірландці, оці найсміливіші солдати Сполученого королівства, мають в той же час славу найзапекліших і найзавзятіших п'яниць.

Жан знав, що на англійських постах завжди по двоє вартових. Але так само добре знав він і те, що з допомогою двох пляшок віскі навіть від двох Педді можна добитися абсолютно всього.

Хиткою ходою п'яного Зірвиголова підійшов до стрілецького окопчика, тримаючи в кожній руці по розкупореній пляшці.

Потім, простягнувши вартовим пляшки і відригнувши п'яною гикавкою, він сказав:

— Ось і я!.. Кажу тобі: я і є оце саме віскі.

— Арра! Арра!.. Бегора!.. — белькотів один ірландець. — Ти говориш просто, як по книзі! Б'юсь об заклад, що ти найкращий солдат армії її величності…

— За твоє здоров'я, братухо! — додав другий Педді.

Зірвиголова дістав третю пляшку, цокнувся нею з ірландцями і так, ніби в нього заплітається язик, а вій силкується надати голосові якнайбільше люб'язності, відповів:

— За ваше, друзі!

Ірландці, відкинувши назад голови, пили, не відриваючись від пляшок.

Першим же ковтком кожний Педді спорожняв одразу півпляшки. Від таких ковтків можна, здавалося б, луснути, не сходячи з місця.

А віскі було справжнім вогнем, наче той купорос. Щоки обох п'яничок

так і запалали. Ковтнувши кожен по півпляшки, вони прицмокнули язиками чи то від задоволення, чи то на знак не цілком задоволеного бажання.

— Ану, ще по ковточку! Отак! Поїхали… Все! До дна!

Зірвиголова, прикидаючись, що він п'яний, як хлющ, з якимсь гурчанням гепнувся на землю й захропів… Ірландці зареготали.

— Приятель, здається, готовий, — сказав один з них.

— А може, у нього в пляшці лишилася хоч краплинка, — додав другий. — Піти-но поглянути.

Солдат виповз із ями і, намацавши в темряві капітана Зірвиголову, що притулив до губів тільки-но почату пляшку, обережно забрав її, повернувся в яму і одним ковтком спорожнив до половини.

— Додаткова порція, — сказав він, ікаючи.

— І мені додачі, — зажадав другий і потягся за пляшкою. Докінчивши її, він сказав:

— А знаєте, я б теж не від того, щоб заснути, як отой хлопець.

— Ще б пак! Але ж хвилин через десять прийде зміна, і тоді нас перестріляють, мов зайців.

«За десять хвилин! — вжахнувся Зірвиголова. — Хай йому чорт, треба тікати!»

Він зробив вигляд, що прокидається, підвівся, хитаючись з боку на бік, і став, бурмочучи і лаючись, шукати свою пляшку.

— Чортовиння! Де ж моя пляшечка? Втекла?.. Ах, мерзотниця!.. Я ж бачу, все бачу! Втекти хочеш?.. Ні, голубонько, не вийде!.. Іди-но сюди, шахрайко, а то я сам тебе спіймаю!.. Не хочеш?.. Ну, зачекай, зараз я тебе дожену!.. Я людина, і тобі не втекти від мене, безнога…

Отак, спотикаючись на кожному кроці, падаючи, знову підводячись, охаючи, ахаючи і лаючись, він пройшов повз стрільців, а ті реготали до сліз.

Погоня за пляшкою здавалася їм найкумеднішою і найвеселішою штукою, яка тільки могла зародитися у наскрізь просякнутому алкоголем мозку.

Обидва Педді навіть не помітили, що невідомий, якому вони завдячували частуванням, пішов у напрямі, протилежному від англійського табору. Не помітили вони й того, що він уже не спотикався і не хитався, що, в міру того, як він віддалявся, хода його ставала дедалі впевненішою і швидкою.

Обрій тимчасом яснів, навколишні предмети вимальовувалися дедалі виразніше.

Відчувши, що небезпека минула, Зірвиголова полегшено зітхнув і хотів уже кинутися навтіки, як раптом за його спиною почувся тупіт коня.

— Хто йде? — окликнув його різкий голос.

Ледве стримавши готові зірватися з язика прокльони, Жан знову прикинувся п'яним і, хитаючись з боку на бік, дістав останню пляшку.

На повному скаку біля нього зупинився вершник. Кінний патруль! Улан!

— Що ти тут робиш, хлопче? — погрозливо спитав він.