Кладовище домашніх тварин
Шрифт:
Луїс нічого не відповів, лише мовчки дивився на могили домашніх тварин, не витягуючи руки з кишень.
– Кам’яниста земля, – повторив Джад. – Тут рости нічого не годне, лишається тіко трупаки копати.
Неподалік заскімлив Ґейдж. Рейчел взяла його на руки і посадила собі на коліна.
– Він зголоднів, – мовила вона. – Лу, гадаю, нам час додому.
«Ну будь ласка», – благали її очі.
– Згода, – відповів чоловік. Він знову надів рюкзак-кенгуру й обернувся, щоб Рейчел могла посадити туди малого. – Еллі! Еллі, де ти?
– Вона он там, – сказала Рейчел і показала на бурелом. Дівчинка лазила там, немов то була драбинка на шкільному спортивному майданчику.
– Сонечку, злізай звідти! – стривожено гукнув Джад. – Твоя ніжка потрапить не в ту дірку, дерева зрушаться і зламають тобі нозю.
Еллі зіскочила вниз.
– Ай! – зойкнула вона і підійшла до них, розтираючи стегно. Вона не подряпалася, однак
– Бач, що я казав, – мовив Джад, куйовдячи їй волосся. – Навіть той, хто знається на лісі, краще оминатиме такі буреломи, а не перелазитиме через них. Дерева, звалені в купу, стають злими. Вони б покусали тебе, якби могли.
– Справді?
– Саме так. Глянь, як вони звалені. Якщо ступиш на якесь підступне дерево, то вся купа посипеться.
Еллі підвела очі на Луїса:
– Це правда, татку?
– Думаю, так, сонечку.
– Фу! – Еллі озирнулася на бурелом і вигукнула: – Ви порвали мої штанці, бридкі дерева!
Усі троє дорослих розсміялися. Тільки бурелом не сміявся: він мовчки вибілювався на сонці, як і десятки років до цього. Луїсу він видавався схожим на скам’янілий кістяк якогось давно загиблого чудовиська, вбитого добрим і шляхетним лицарем. Кістки дракона, покинуті тут, у велетенському могильнику.
Йому спало на думку, що надто вже зручно розташувався бурелом: якраз на межі між кладовищем домашніх тварин і лісовими нетрями, які Джад назвав індіанськими лісами. Ця випадковість видавалася надто спланованою, надто бездоганною, щоб бути витвором природи. Це… І раптом Ґейдж схопив його за вухо і крутонув, весело мугикаючи. Луїс забув і про бурелом, і про ліси за кладовищем – час було повертатися додому.
9
Еллі прийшла до батька наступного дня. Щось дуже турбувало її. Луїс працював над моделлю у своєму кабінеті. «Ролс-Ройс Срібний привид» 1917 року – 680 деталей, понад 50 рухомих частин. Модель була майже готова, і Луїс уже уявляв собі людину в уніформі водія, прямого нащадка візників з дев’ятнадцятого століття, яка поважно сиділа б за кермом.
Він шаленів від таких моделей з десяти років, почавши зі «Спада ХІІІ» [24] Першої світової війни, який подарував йому дядько Карл. Крід зібрав майже всі аероплани «Ревел» [25] і до двадцяти років перейшов до складніших і більших моделей. Пройшов він і стадію вітрильників у пляшках, стадію воєнної техніки, а був навіть період, коли він робив репліки вогнепальної зброї, такі реалістичні, що важко було повірити, що вони не вистрелять, коли ти натиснеш на спусковий гачок, – кольти, вінчестери, люгери, навіть «Бантлайн спешіал». [26] Останні років п’ять то були круїзні лайнери. Модель «Лузитанії» [27] та одна з моделей «Титаніка» прикрашали полиці його університетського кабінету. «Андреа Доріа», [28] зібраний ним якраз перед переїздом з Чикаго, перебував у круїзі над каміном у вітальні. Тепер Луїс перейшов до класичних машин, і якщо все буде як раніше, то, правду кажучи, мине ще років чотири-п’ять, перш ніж його захопить щось нове. Рейчел дивилася на це, на його єдине справжнє хобі, з суто жіночою зверхністю, в якій, на його думку, було багато від презирства; навіть після десяти років шлюбу вона, напевно, все ще вважала, що він це переросте. Можливо, дещо в цьому ставленні вона успадкувала від свого батька, який досі, як і тоді, коли Луїс і Рейчел одружувалися, був певен, що його зять – повний кретин. Можливо, міркував Крід, Рейчел і має рацію. Можливо, одного ранку, коли йому стукне тридцять сім років, він прокинеться, складе всі свої моделі на горище і займеться дельтапланеризмом.
24
Французький біплан часів Першої світової війни.
25
Американська компанія – виробник пластикових міні-моделей. Заснована Луїсом Х. Глазером 1943 року, на сьогодні є світовим лідером у виробництві збірних моделей.
26
Легендарний револьвер 70-х років XIX століття з надміру довгим стволом. Його популярність нічим не виправдана. Було виготовлено всього 18 штук, і власники фактично одразу обрізали стволи більшості з них до нормальної довжини.
27
Океанський лайнер, який 7 травня 1915 року торпедувала німецька субмарина «U-20». Загинуло 1198 людей. Формальний привід для вступу США у Першу світову війну.
28
Італійський
Якраз за цими думками і застала його чомусь дуже серйозна Еллі. Луїс почув, як десь далеко, ширяючи вітряними потоками, бездоганно лунав церковний дзвін, скликаючи вірян на недільну службу.
– Привіт, татку, – почала вона.
– Привіт, гарбузику. Що трапилося?
– Та так, нічого, – промовила дівчинка, але на її обличчі було написано зовсім інше. Її личко свідчило, що щось таки трапилося, і цього «щось» було для неї явно забагато. Її свіжовимите волосся вільно спадало на плечі. За такого освітлення її коси були більш білявими, ніж каштановими, але з часом вони неминуче потемніють. Вона була вбрана в сукню, і Луїс задумався, що його дочка надягає сукні переважно в неділю, хоч вони і не відвідують церкву.
– Що ти будуєш?
Ретельно намащуючи клей на бризговик, він пояснив.
– Поглянь на це, – промовив він, обережно простягаючи їй ковпаки на колеса від модельки. Бачиш ці здвоєні літери Р? Гарна деталь, еге ж? Якби ми полетіли назад до Міста Сонця [29] реактивним літаком «L-1011», ти побачила б на двигунах такі самі здвоєні Р. [30]
– Теж мені, велика цяця – ковпачки, – вона повернула їх назад.
– Ну що ж, коли матимеш власний «Ролс-Ройс», можеш називати їх колісними ковпаками. Коли достатньо багатий, щоб дозволити собі «Ролс-Ройс», можна й побундючитися трохи. Я, коли зароблю свій другий мільйон, обов’язково прикуплю собі один. «Ролс-Ройс Корніш». Якщо Ґейджу стане погано в машині, він зможе обблювати справжню шкіру. – «До речі, Еллі, про що ж ти насправді думаєш?» Але з Еллі такі фокуси не проходили. У неї нічого не можна було питати напряму. Вона неохоче розкривала свої думки. Луїс завжди захоплювався цією рисою її характеру.
29
Поетична назва міста Чикаго.
30
Логотипом торгової марки «Rolls-Royce» є здвоєні великі літери Р («RR»).
– Татку, а ми багаті?
– Ні, – відповів він. – Але й від голоду точно не помремо.
– У школі Майкл Бернс сказав, що всі лікарі багаті.
– Ну, скажи Майклу Бернсу, що є чимало лікарів, які стають багатими, але для цього треба років із двадцять попрацювати. І, повір мені, ти вже точно не заробиш статок, гаруючи в університетському лазареті. Ти можеш набити кишені, якщо ти спеціаліст. Гінеколог, ортопед чи невролог. Їм щастить. А у терапевтів на кшталт мене це їсть багато часу.
– Тоді чому ти не став спеціалістом, татку?
Луїс знову подумав про свої моделі: про те, як одного дня він просто перехотів будувати аероплани; про те, як вкінець утомився від «тигрів» [31] і реплік пістолетів; про те, як нарешті збагнув (здається, це забрало в нього цілу ніч), що будувати вітрильники в пляшках – це доволі дурне заняття; і ще він подумав про те, що було б, якби він усе життя перевіряв дитячі ноги на плоскостопість чи, натягнувши латексну рукавичку, досліджував найдопитливішим із пальців вагінальні канали якоїсь жінки в пошуках ґуль та наривів.
31
Німецький важкий танк часів Другої світової війни, розроблений у 1941–1942 роках фірмою «Хеншель» під керівництвом Ервіна Адерса.
– Просто не схотів.
У кабінет зайшов Черч. Він оцінив ситуацію своїми світло-зеленими очима, стрибнув на підвіконня і вирішив влягтися спати. Зиркнувши на кота, Еллі насупилася. Така поведінка дочки здивувала Луїса: зазвичай Еллі дивилися на Черча з такою любов’ю і ніжністю, що це навіть трохи лякало. Вона почала ходити повз шафи, байдуже розглядаючи моделі на полицях.
– А могил на тому «Кладвишчі домажніх тварин» багато, правда? – голос її звучав майже спокійно.
«То ось у чому річ», – подумав Луїс, але навіть не підняв голови; перевіривши інструкцію, він заходився приклеювати каретні ліхтарі [32] до машини.
32
Перші автомобілі були обладнані світильниками зі свічками, успадкованими від каретних екіпажів. Згодом їх почали виготовляти на нафті та ацетилені. Виконуючи функцію примітивних фар, вони все одно зберігали форму каретних ліхтарів.