Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Кобиздохівські оповісті
Шрифт:

… Наступного ранку була неділя. Дід Назар вперше в житті з власної ініціативи пішов на базар і купив новий посуд.

Дід Назар і вовк

Дід Назар уполював вовка. Році у сорок шостому це було. Загалом сіроманці розплодилися неймовірно, доки всі кобиздохівські мужчини вигибали на фронтах. Доки вовки різали по лісах дичину і лише час від часу ласували сільськими собаками, влада їх не помічала. Та коли хижаки взялися за колгоспну худобу,

було оголошено за кожного забитого вовка премію. І то чималеньку! Бо, здається, аж цілих сто рублів. В колгоспі на такі гроші треба було горбатитися щонайменше місяць.

І от - дід Назар забив вовка. І то не якогось там миршавого підголоска, а ватажка! Вовчару! З такої нагоди, природно, виставив усій кобиздохівській мисливській громаді і навіть окрім звичної бурячихи пригостив усіх пляшкою казьонки.

Доки гості пили і пригадували різноманітні охотницькі історії, вовк сумирно лежав у коморі. До району по премію Назар Степанович планував вибратися наступного дня з попутним возом.

Коли відспівали ритуальну “Ой, хмелю мій, хмелю…”, кобиздохівський лікар Оліфіров поцікавився між іншим:

–  Назаре Степановичу, а ви свій трофей куди поклали?

–  У комору, а що?

–  То добре. Бо коли я позаторік отого веприка по першому снігу додому притяг, то поклав у курнику. Думав, забив, а воно, свиняче рило, вночі ожило і всім курям кишки повипускало… Страх!

–  А чого ж ви, докторе, того вепра - та в курник?

–  Та отак… смердів, свинюка. Як побачив, що я в нього цілюся, то з переляку теє… обробився. А в комору - то надійніше, та ще й в таку, як ваша.

Злі язики подейкували, що обробився не веприк, а сам доктор Оліфіров. А свинка, мовляв, померла зі страху, коли охотник заверещав нелюдським голосом. Ну що, бувало… І ночувати у курнику довелося не тільки бідному веприку, а й самому лікарю. Жінка з тещею вигнали. Але я не про нього, а про дідову комору.

Дотепники казали, що старий Лапікура спочатку викопав погріб, накрив його міцною лядою, звів над погребом простору комору, а вже потім навколо неї побудував решту хати. Факт той, що вікон у коморі не було. І туди ходили зі свічкою, лампою або ліхтарем.

І от, коли мисливський народ почав співати: “Ой, у полі криниченька”, у коморі щось гупнуло і навіть розбилося. Ні, сторонні звуки вже давно долинали звідти, але всі думали, що там порається баба Наталя Артемівна. Та коли вона увійшла до кімнати з протилежних дверей, тримаючи в руках величезну пательню зі смаженою бараболею, хор якось одразу заціпило. І народ на очах почав тверезіти. Потім хтось, здається, сусід Ратошнюк прошепотів:

–  А вовк ожив…

І всі злякалися. Навіть Ратошнюк, котрий любив розказувати, що він під Берліном в одному бою завалив чотири німецькі “тигри”. Щоправда, кількість “тигрів” змінювалася в залежності від кількості випитого, але то не суттєво.

Зять Полікар отямився першим і запропонував збігати в сільраду аби викликати по телефону міліцію з Плискова, де тоді був райцентр. Ідею підтримали, проте аби дістатися сільради, треба було пройти повз оту саму комору, де, судячи зі звуків, воскреслий вовк влаштував ґрунтовну ревізію. Лізти

через вікно не виходило, бо всі рами з нагоди зими були не лише заклеєні, а й прибиті цвяшками.

Вовк порпався собі в темряві, бо для нього, зарази сірої, що ніч, що день, а народ ловив дрижаки за столом і напружено думав. А тут іще стара Лапікуриха, як завжди, підлила масла в огонь:

–  Слухай, ти, ворошилівський стрілець, ти хоч двері в комору замкнув зназовні, чи ні?

Дід Назар мусив визнати, що не пам’ятає.

–  Ну, так треба піти й глянути. А там уже вирішимо, кому куди бігти. Чи до сільради, чи до нужника.

–  Один чорт повз ту кляту комору, - констатував хтось з темного кутка.
– А поранений вовк страшніший тверезої тещі.

–  Це ти там щось сказав, Полікаре?
– лагідно поцікавилася Наталя Артемівна.

–  Боже ізбав, мамо!
– жахнувся зять Полікар з іншого куточка.
– Як можна? Це, напевне, хтось радіо на кухні не вимкнув…

Хміль вивітрився, здавалося б, остаточно. Проте, жодна слушна думка в голову не спадала, окрім найпростішої: комусь узяти рушницю, піти в комору і добити нахабу. Тим більше, що компанія завалила до дідової хати прямо з полювання, тож зброї і набоїв вистачило б на цілу вовчу тічку. Проблема полягало в іншому: хто піде? Дядьки-мисливці, всі як один, до речі, колишні фронтовики, мало не хором оголосили, що у них “приціл збився” після такої дози випитого і пережитого.

Стара Лапікуриха, збираючи зі столу новенькі тарілки (старі, як ви пам’ятаєте, дід Назар розстріляв у знак протесту), не втрималася:

–  То ж то ви з вашими прицілами стільки дітей понаробили, що вони вже замазку на вікнах об’їдають…

Дядьки зітхнули.

А хтось найсміливіший запропонував:

–  То може б ви, Наталю Артемівно, глянули? Ви ж не пили, то у вас руки не дрижать. А ми вам підсвітимо…

–  А як він вискочить?

–  А ви рушницю візьміть. Нате мою!

–  І мою… і мою… краще мою!
– залунало з-за столу.

На вовка пішли, як Гудеріан під Прохорівкою - клином. Попереду Наталя Артемівна з чоловіковою двостволкою напоготові. За нею - одесную і ошую вишикувалися мужчини з ліхтариками і гасовими лампами в руках. З-за грубки в кутку подав голос зять Полікар:

–  Мамо, ви ж там обережніше!

Теща огризнулася:

–  Тільки як вовк попреться, лампами в нього не кидайте, бо ви мені хату спалите! Танки вони завалювали! Щас!

Щойно відчинили двері в сіни і присвітили, одразу побачили, що дід Назар (на радощах) комору таки не замкнув. Більше того, звірюка сопів десь під самими дверима.

Наталя Артемівна звела курки і скинула рушницю до плеча:

–  Відчиняй!

–  А чим?

–  Прицілом своїм, дурню! Он граблі стоять…

І в цей час двері до комори єхидно зарипіли, самі відчинилися і з темряви випхалася здоровенна, вимазана в борошні кругла свиняча пика. Привіт від Миколи Васильовича, котрий Гоголь!

Вже потім з’ясувалося, що дід Назар не замкнув не лише комору, а й двері до хліва. Відтак, свинюка розцінила це як запрошення скласти компанію, і охоче навела ревізію в коморі.

Поделиться:
Популярные книги

Звездная Кровь. Изгой

Елисеев Алексей Станиславович
1. Звездная Кровь. Изгой
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Звездная Кровь. Изгой

Последний наследник

Тарс Элиан
11. Десять Принцев Российской Империи
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Последний наследник

Я – Стрела. Трилогия

Суббота Светлана
Я - Стрела
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
эро литература
6.82
рейтинг книги
Я – Стрела. Трилогия

Светлая. Книга 2

Рут Наташа
2. Песни древа
Фантастика:
постапокалипсис
рпг
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Светлая. Книга 2

На границе империй. Том 8. Часть 2

INDIGO
13. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
На границе империй. Том 8. Часть 2

Холодный ветер перемен

Иванов Дмитрий
7. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.80
рейтинг книги
Холодный ветер перемен

Тринадцатый VII

NikL
7. Видящий смерть
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Тринадцатый VII

Пипец Котенку! 3

Майерс Александр
3. РОС: Пипец Котенку!
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Пипец Котенку! 3

Эволюционер из трущоб. Том 2

Панарин Антон
2. Эволюционер из трущоб
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Эволюционер из трущоб. Том 2

Метатель. Книга 4

Тарасов Ник
4. Метатель
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
постапокалипсис
рпг
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Метатель. Книга 4

Держать удар

Иванов Дмитрий
11. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Держать удар

Законы Рода. Том 9

Андрей Мельник
9. Граф Берестьев
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
аниме
дорама
фэнтези
фантастика: прочее
5.00
рейтинг книги
Законы Рода. Том 9

Кодекс Крови. Книга ХI

Борзых М.
11. РОС: Кодекс Крови
Фантастика:
попаданцы
аниме
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Кодекс Крови. Книга ХI

Темный Лекарь 8

Токсик Саша
8. Темный Лекарь
Фантастика:
попаданцы
аниме
фэнтези
5.00
рейтинг книги
Темный Лекарь 8