Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
Шрифт:
Та вийшла.
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені.
А вони питають:
— А чи будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекає-чекає — не йде дочка. Вона і посила другу:
— Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать.
Та вийшла та й каже:
— Музиканти
— А будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
Лисичка посила третю дочку:
— Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать.
Та вийшла та й просить:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— Будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту:
— Піди поклич їх. Що вони там роблять?
Та вийшла та й каже:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекала-чекала та й каже:
— Що це вони там забарились? Піду сама покличу.
Вийшла:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А ти будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
Ввійшли у хатку, взяли курочку, принесли додому і тепер разом поживають та добро наживають.
Кіт, цап і баран
Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в’язочку — і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:
— А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?
— Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика. — Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!
— А за яку ж то провину?
— Що я сам себе не
І знову заплакав кіт Мурлика.
— Чого ж ти далі плачеш?
— А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба, — каже, — цапа і барана заріжу!»
Заревіли, зарепетували цап і баран:
— Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!
Та котик вину свою признавав і прощення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?
— Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану попробуй у ворота вдарити!
Баран з розгоном кинувся та буц рогами у ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися. Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать цап і баран, а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за цапом і бараном покликає:
— Не оставляйте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!
Взяв цап посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, долинами, травами, пісками. Бігли день, бігли ніч, аж сил не стало, мусили відпочити. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осіння, холодна.
— Де тут огня добути? — радяться цап з бараном. А кіт каже:
— Вдартеся рогами!
Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили на себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра, тепло, гарно.
Гріються цап, баран і котик біля вогнища; аж дивляться — непрошений гість іде: вуйко Медведенко.
— Пустіть, — каже, — зігрітися! Щось мене студить…
— Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки Бог провадить?
— Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю… Іду до лисиці лікуватися.
Ну, стали разом темну нічку ночувати. Ведмідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.
Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий — та просто до стога!
— Фу-фу! — каже білий вовк. — Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану попробуймо, хто міцніший!..
Заблеяли цап і баран з перестраху, а Мурлика так відізвався:
— Ой ти, білий вовче, князю над вовками, сірими братами! Не сердь нашого старшину-князя, бо він дуже сердитий; як розсердиться, то — Боже борони — ніхто його не вдобрухає!.. Он, не бачиш у нього бороди? В ній то і сила його; бородою він звірів побиває, а рогами лише шкуру здіймає! Краще ви спокійно і чесно підійдіте та попросіте: ми, мовляв, хочемо тільки з вашим молодшим братчиком, що під стогом лежить, побавитись, щоб не нудно було!