Комедії
Шрифт:
Дія відбувається в Неаполі.
ДІЯ ПЕРША
Октав. Ах!.. Які прикрі новини для закоханого серця! Жахливе становище!.. То ти оце чув у порті, Сільвестре, що мій батько повертається?
Сільвестр. Так.
Октав.
Сільвестр. Сьогодні ж уранці.
Октав. І що він повертається сюди, щоб мене одружити?
Сільвестр. Так.
Октав. З дочкою синьйора Жеронта?
Сільвестр. Синьйора Жеронта.
Октав. І що її для цього викликають сюди з Таранто?
Сільвестр. Так.
Октав. І ти маєш ці. відомості від мого дядька?
Сільвестр. Вашого дядька.
Октав. Якого мій батько сповістив про все листом?
Сільвестр. Листом.
Октав. А мій дядько, ти кажеш, знає всі наші справи?
Сільвестр. Всі наші справи.
Октав. Ах! Та говори ж нарешті! Що мені, витягати з тебе кожне слово, чи що?
Сільвестр. Що ж мені ще казати? Ви самі жодної подробиці не забуваєте: розказуєте все точнісінько так, як воно й було…
Октав. Порадь принаймні, що мені тепер робити в такому скрутному становищі…
Сільвестр. Далебі, я ще більше, ніж ви, розгубився. Якби мені ще хтось порадив!
Октав. Мене зарізав цей проклятий приїзд!
Сільвестр. А мене хіба ні?
Октав. Як тільки мій батько про все довідається, він налетить на мене цілою бурею докорів!..
Сільвестр. Що там докори?! Добре, коли б на цьому для мене й скінчилося! А то я відчуваю, що мені доведеться заплатити за всі ваші штуки набагато дорожче. Я вже зараз бачу, яка злива стусанів упаде на мою спину.
Октав. О небо! Як його викрутитись?
Сільвестр. Не вадило б вам раніш про це подумати, ніж кидатись наосліп.
Октав. Ах! Ти мене зі світу зведеш твоїми запізнілими порадами!..
Сільвестр. Швидше ви мене зведете зі світу вашою нерозважною поведінкою…
Октав. Що ж мені робити?.. На що зважитись?.. До чого вдатися?..
Скапен. Що це таке, синьйоре Октаве? Що з вами? Що сталося? Яка біда з вами скоїлась? Ви, я бачу, страшенно схвильовані.
Октав. Ах! Мій любий Скапене, я загинув… Я в розпачі… Я найнещасніша людина в світі…
Скапен. Чого б це?
Октав. Хіба ти нічого
Скапен. Ні.
Октав. Мій батько повертається разом з синьйором Жеронтом, і вони хочуть мене одружити.
Скапен. Ну то й що? Хіба це так страшно?
Октав. Горенько! Ти ж не знаєш причини моєї тривоги!..
Скапен. Ні, але ж те цілком від вас залежить, щоб я довідався про неї. В мене душа добра — я завжди цікавлюся справами юнаків.
Октав. Ах! Скапене, коли б ти міг придумати щось, вигадати якусь таку іщуку, щоб вивести мене з того скрутного становища, в яке я вскочив, — повік-віку я був би тобі вдячний.
Скапен. Сказали вам по правді, мало знайдеться такого, чого б я не зміг зробити, коли візьмуся за діло. Це в мене, певно, з ласки неба якийсь талант до різних вигадок та спритних штук, що їх вульгарні невігласи звуть шахрайством, і я можу, не вихваляючись, сказати, що небагато знайдеться людей, здатних на хитрі витівки та інтриги, які більшої б слави заробили в цьому тонкому ремеслі, ніж я… Та, на жаль, тепер мало цінують такі заслуги, і я ні за що вже не беруся після однієї сумної події, що скоїлась оце зі мною.
Октав. Що таке? Яка подія, Скапене?
Скапен. Трапилося так, що я посварився з правосуддям…
Октав. З правосуддям?
Скапен. Атож. Між нами виникло маленьке непорозуміння…
Октав. В тебе з правосуддям?
Скапен. Так. Воно дуже погано поставилося до мене, і я такий тепер розгніваний на невдячність нашого віку, що вирішив не братися ні за які штуки. Годі! Еге ж… Ну, то розкажіть же про вашу пригоду.
Октав. Ти ж знаєш, Скапене, що ось уже два місяці, як синьйор Жеронт разом з моїм батьком вирядились у торговельну подорож заради спільних інтересів.
Скапен. Я це знаю.
Октав. І що вони залишили Леандра й мене на ваш догляд: мене — під опіку Сїльвестра, Леандра — під твою.
Скапен. Так. І я чудово виконав свій обов’язок.
Октав. Через деякий час Леандр зустрів одну молоду циганку і закохався в неї.
Скапен. Я й це знаю.
Октав. Ми з ним великі приятелі; він мені відразу розказав про своє кохання й повів мене подивитися на неї. Я згодився з тим, що вона й справді гарненька, але ж не така вже, як йому здавалось. Цілий день у нього тільки й мови, що про неї; нема тої хвилини, коли б він не вихваляв її красу та грацію, її розум… З захопленням розповідав він мені про те, як вона чудово розмовляє, — було, мені розказує, про що вона з ним говорила, згадує кожне слово і, головне, вимагає, щоб я визнав її за найрозумніше створіння в світі. Часом він лаявся, що я мало цікавлюсь його розповідями, сварився зі мною за те, що я байдужий до його палкого кохання.