Комедії
Шрифт:
Аргант. Доброго здоров'ячка, Скапене! (До Сільвестра). Ви чудово виконали мої накази!.. Що й казати, мій син поводився дуже розважно, поки я їздив!..
Скапен. Ви, добродію, почуваєте себе дуже добре, як я бачу?
Аргант. Так собі, потрошку… (До Сільвестра). Ти чого мовчиш, негіднику? Чого мовчиш?!
Скапен. Як їздилося, добродію?
Аргант. Ах, господи! Дуже добре! Дай
Скапен. Ви хочете лаяти?
Аргант. Так, я хочу лаяти!
Скапен. О! А кого ж саме лаяти, добродію?
Аргант(показуючи на Сільвестра). Оцього ледацюгу!
Скапен. А за віщо?
Аргант. Хіба ж ти не чув про те, що тут сталося без мене?!
Скапен. Дещо чув, добродію, — дрібниці, нічого особливого…
Аргант. Як! Дрібниці?! Нічого особливого?! Такий страшний вчинок!..
Скапен. Почасти ви маєте рацію…
Аргант. Таке зухвальство!
Скапен. Це правда…
Аргант. Син одружується без згоди свого батька.
Скапен. Авжеж, то недобре… Тільки, на мою думку, пане, не слід здіймати бучі.
Аргант. Це на твою думку, а ось на мою, то я галасуватиму досхочу! Що?! Може, ти скажеш, що я не маю за що лютувати?
Скапен. Ні, не те… Я теж дуже розгнівався відразу, коли довідався про цю справу; я навіть заради ваших інтересів нагримав на вашого сина. Спитайте в нього, що я йому тут набалакав, як я вилаяв його за те, що він так мало шанує свого батька, а він же повинен йому, цебто вам, ніжки цілувати!.. Ви самі, пане, не змогли б йому сказати більше. Та що з того? Зваживши потім усе, я побачив, що він справді зовсім не такий винний, як це здається спершу.
Аргант. Що ти мені торочиш? Ні сіло ні впало не знати з якою одружився, та ще й не винен?
Скапен. Що ж поробиш, пане… Така вже його доля…
Аргант. А-а! Оце так резон! Тобто можеш робити, що тільки в голову влізе, — шахраювати, грабувати, вбивати, а потім виправдуйся тим, що, мовляв, така вже моя доля.
Скапен. Мій боже! Ви занадто по-філософському розумієте мої слова. Я хочу тільки сказати, що він зовсім фатально, проти свого бажання вплутався в цю справу.
Аргант. А навіщо ж він уплутувався?
Скапен. Та невже ж ви хочете, пане, щоб він був такий самий розсудливий, як і ви? Молоді люди — молоді і не завжди в своїх учинках ідуть за розумом… Живий приклад — наш Леандр: чого вже я йому не говорив, як не навчав, а що ж, і він уже накоїв штук, та ще й не таких, як ваш син. Адже ж ви й «самі, пане, були молоді, і за вами десь грішки водилися… Я чув, наприклад, що ви були дуже приємним кавалером у дамській
Аргант. Так, це правда, — я не заперечую; але ж я тільки залицявся до них і ніколи не доходив до таких дурниць, як він.
Скапен. Що ж він мав робити? Він бачить молоду дівчину; та виявляє до нього прихильність. Це вже а нього від вас — його страх як жінки люблять! Він зачарований, ходить до неї, наспівує їй про кохання, палко зітхає, страждає… Вона піддається, він іде далі… Аж тут їх обох застають родичі і примушують його з нею одружитися.
Сільвестр(набік). Ох і спритний штукар!
Скапен. Невже б вам приємніше було, коли б його вбили? Все ж таки краще бути жонатим, ніж мертвим.
Аргант. Мені ніхто не казав, що воно так вийшло…
Скапен(показуючи на Сільвестра). Спитайте лишень у нього, він те ж саме скаже.
Аргант(до Сільвестра). То його примусили одружитися?
Сільвестр. Так, пане.
Скапен. Чи став би я вам брехати?
Аргант. В такому разі він мусив відразу ж піти до нотаря і заявити, що його одружена силою.
Скапен. Цього він не схотів зробити.
Аргант. Тоді мені легше було б розірвати цей шлюб.
Скапен. Розірвати цей шлюб?
Аргант. Так.
Скапен. Ви його не розірвете.
Аргант. Я його не розірву?
Скапен. Ні!
Аргант. Як?! Адже ж на моєму боці батьківські права, та ще й той резон, що сина одружили силою.
Скапен. Він ніколи на це не згодиться.
Аргант. Він на це не згодиться?
Скапен. Ні.
Аргант. Мій син?
Скапен. Ваш син. Невже ж ви справді схочете, щоб він признався в тому, що він злякався і що його присилували одружитись? Він нізащо в тому не признається! Це б його збезчестило і зробило б негідним такого батька, як ви.
Аргант. Мені з цього тільки смішно!
Скапен. Для його власної честі, та й для вашої, він повинен усім говорити, що одружився з своєї волі.
Аргант. А на мою думку, для моєї честі, та й для його, він мусить говорити якраз навпаки.
Скапен. Ні, я певний, що він цього не зробить…
Аргант. Я його примушу!
Скапен. Він цього не зробить, я вам кажу.
Аргант. Зробить, а то я позбавлю його спадщини!
Скапен. Ви?