Комедії
Шрифт:
Мадлон. Альманзоре, скажіть слугам пана маркіза, щоб вони покликали скрипалів, та запросіть до нас наших сусідів — кавалерів і дам — залюднити пустелю нашого балу.
Альманзор виходить.
Маскаріль. Віконте, що ти скажеш цро ці оченятка?
Жодле. А ти сам, маркізе, якої ти про них думки?
Маскаріль. Я гадаю, що нашій свободі не минути лиха, — навряд чи пощастить їй дременути звідси цілою та неушкодженою.
Мадлон. Як натурально він висловлюється! Він уміє всьому надати приємності.
Като. Ах, він так і сипле дотепами.
Маскаріль. На доказ того, що я кажу вам правду, я в цю ж мить складу експромта. (Обмірковує).
Като. О, згляньтесь на благання мого серця: дайте нам почути те, що складено на нашу честь!
Жодле. Я й сам залюбки склав би якогось вірша, та почуваю, що моя поетична жилка зараз трохи охляла, бо цими днями з неї багато разів пускали кров.
Маскаріль. Ото нечиста сила! Перший рядок вірша завжди виходить у мене чудово, а далі справа не йде на лад, ніяк рими не доберу! Ні-ні, не женіть мене в потилицю. Ось побачите, на дозвіллі я складу вам такого експромта, що ви й не нахвалитесь.
Жодле. О, він з біса розумний!
Мадлон. А який галантний, як вишукано висловлюється, як добірно!
Маскаріль. Скажи, будь ласка/ віконте, чи давно ти бачив графиню?
Жодле. Минуло вже тижнів зо три, як я в неї не був.
Маскаріль. А знаєш, сьогодні вранці заїздив до мене герцог і хотів забрати мене з собою на село пополювати на оленів.
Мадлон. А ось і наші подруги.
Мадлон. Боже мій! Даруйте нам, дорогенькі мої! Цим кавалерам спала на думку фантазія дати натхнення нашим ногам, і ми послали запросити вас, щоб заповнити пустку нашої асамблеї.
Люсіль. Ми вам дуже вдячні.
Маскаріль. Це так собі, маленький імпровізований бал, нашвидкуруч, але незабаром ми. справимо бал на всю губу. Скрипалі прийшли?
Альманзор. Так, пане, вони вже тут.
Като. Ну що ж, дорогі мої, ставайте на місця.
Маскаріль (танцює сам, немовби вступ до танців). Ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла!
Мадлон. Яка в нього елегантна постать!
Като. І, певно, чудово танцює.
Маскаріль (запросивши Мадлон до танцю). Свобода моя танцюватиме куранту разом з ногами. Додержуйте такту, скрипки, додержуйте такту! О, які неуки! Неможливо танцювати під таку паскудну музику. Хай вас біс візьме. Та
Жодле (танцюючи). Ну, ви там! Повільніше, повільніше! Я ще не цілком очуняв.
Лагранж (з ціпком у руці). Ага-а! То ви тут, шахраї! Що це ви тут робите? Ми вже три години вас розшукуємо!
Маскаріль (якого лупцюють). Ай-ай-ай! Ви ж мені не казали, що й стусани будуть!
Жодле. Ай-ай-ай!
Лагранж. Ах, ви ж паскуди! То вам заманулося вдавати з себе вельможних панів?!
Дюкруазі. Це вам наукам в чужі черевики ніг не суньте.
Мадлон. Що все це означає?
Жодле. Ми побилися об заклад.
Като. Як! Ви дозволяєте себе бити?!
Маскаріль. О боже мій! Я хотів і взнаки, не давати, що я це помічаю, бо я дуже запальний і втратив би самовладання.
Мадлон. Стерпіти в нашій присутності таку наругу!
Маскаріль. Ет, пусте! Давайте краще танцювати. Ми з ними давні знайомі, а друзям не випадає сваритися за таку дурницю.
Лагранж. ІІу, мерзотники, годі! Зараз вам буде не до жартів, слово честі!.. А йдіть сюди, хлопці!
Входять троє або четверо кремезних хлопців.
Мадлон. Дозвольте, та як ви смієте зчиняти такий скандал у нашій господі?
Дюкруазі. Як, шановні панни! Та невже ж ви гадаєте, що ми можемо стерпіти, щоб наших лакеїв вітали краще, ніж нас, щоб вони амурилися з вами за наш рахунок, та маніжились отут, та з вами витанцьовували?
Мадлон. Ваші лакеї?
Лагранж. Так, наші лакеї. І це дуже негарно, дуже непристойно? вашого боку, що ви їх нам так розбещуєте!
Мадлон. О небо! Яка зухвалість!
Л агранж. Проте їм не пощастить більше пишатися в наших убраннях, щоб вам туману пускати; а якщо ви хочете їх кохати, то кохайте їх — прошу! — але заради їхніх чудових очей… Ну ж бо — роздягайте їх мерщій!
Жодле. Прощай, наше розкошування!