Комедії
Шрифт:
«Частину я візьму, — казав, — а цю верну,
Бо я не заробив такого талану».
Коли ж я не приймав, він брав і в ту ж хвилину
На вбогих роздавав тих грошей половину.
Нарешті бог привів його до мене жить,
І саме відтоді мені в усім щастить.
Він догляда всього, за жінкою моєю,
Шануючи мене, зорить, як за своєю,
Її ревнує більш, ніж я, і вже мене
Сповістить кожний раз, як хто їй підморгне.
А щирий він який — повірити
Бо перед ним стає гріхом дрібниця кожна,
Його боїться він у всіх ділах своїх:
Оце якось собі поставив він у гріх,
Що, як піймав блоху, — а саме він молився, —
Вбиваючи її, занадто прогнівився.
Клеант
Ой, ой! Ви розум свій, мабуть, згубили весь
Чи то ви тільки так іи мене смієтесь?
Балачка поглядів моїх не перетворить.
Оргон
Безбожно дума той, хто так, як ви, говорить,
І духу вільного в вас повна голова.
Я вас остерігав не раз уже й не два,
Що бог за ці думки вас тяжко покарає.
Клеант
Таким, як ви, якраз ця мова припадає,
Сліпі — хотять на всіх полуду навести,
Бо в них безбожний, хто не має сліпоти,
І той, кому кривить свій вид не до вподоби,
Ні віри в святощі не має, ні шаноби.
Ні, мова ця мене зовсім не настрашить,
Я знаю, що кажу, і бог це серце зрить;
На вихиляси всі не хочу я вважати;
Святим перед людьми себе не трудно вдати.
Так само, як не той одважний, хто зложив
Байки про те, яких побив він ворогів,
І до побожного життя дають закони
Не ті, що скрізь гудуть про піст і про поклони.
Гай, гай! Невже ж то вам, мій братику, дарма,
Що зовсім правди в тій побожності нема;
Чи з правдою брехню поставили б ви в парі?
Дали б ту саму честь обличчю, що й машкарі?
Те саме хитрощам, що й справжнім почуттям!
Подоба істини за правду стала вам!
Мара й особа вам однаково хороші,
Фальшиве золото для вас правдиві гроші.
Але ж поміж людьми найбільш істот чудних,
Натури чистої ніде не видно в них;
У межах розуму їм тісно аж до смерті,
І от силкуються вони, щоб їх розперти;
Не раз вони псують найвищі почуття,
Бо в них вони живуть без міри й без пуття.
Про це я вам хотів між іншим нагадати.
Оргон
О, бачу я, що ви філософ, ще й завзятий.
У вас у одного ще розум не погас;
Знання й науки всі зостались
Оракул ви, Катон для нашого століття.
І побіч вас усі — нікчемне тільки сміття.
Клеант
Ви помиляєтесь, я не філософ, ні;
Науки всі й знання не залягли в мені,
Проте ж хоч дещицю я, може, добре знаю
І правду від брехні запевно відрізняю.
Чи є де чоловік шановніший, як той,
Хто богові себе віддав? Він є герой.
На світі вищого нічого я. не бачу
Над душу праведну, в побожності гарячу.
Але зате найбільш ненавидна мені
Побожність для людей, збудована з брехні,
І ці пройдисвіти, ці ніби преподобні,
Ці богокради, ці актори неподобні,
Що найсвятіше все, що має людський рід,
За іграшку взяли, забувши кару й стид,
Бо пориви в душі до зиску тільки чують,
А з правди роблять крам і святістю торгують,
І щоб поваги більш собі в людей здобуть,
Очима лупають і землю лобом б’ють.
Поглянути на них — живими йдуть до бога,
А пхають у гаман де можна й скільки мога;
В гарячих молитвах випрошують у всіх,
Монахів удають між натовпу й утіх,
Ховають бруд душі за ревністю до віри,
Дражливі, тяжко злі, безвірні, лицеміри,
І якщо їм кого згубити закортить,
То згублять і речуть: се небо так велить.
Вони тому страшні неситою злобою,
Що проти нас беруть таку поважну зброю,
Бо люди віри ймуть у щирість їх, вони ж
Охоче в серце нам свячений встромлять ніж.
На цих дурисвітів наш вік тепер багатий;
Побожне ж серце теж не трудно розпізнати.
Чимало є таких правдивих за наш час,
Що можуть прикладом зробитися для нас.
От Арістон, Оронт, згадайте й Періандра,
Та й Алсідама теж, Полідора, Клітандра,
Усякий їм оддасть таку, як треба, честь,
Бо не лукавії, бо в них чеснота єсть,
Бо не сидить у них чванливість неможлива,
Побожна їх душа прихильна й милостива,
І голосно вони не судять справ людських,
Та й не навчають нас, бо мають те за гріх.
Хай інші тішаться препишними словами,
Вони ж своїм життям орудують над нами.
Вони в душі людській не бачать тільки бруд
І добре думають про весь наш грішний люд;
Нема в них хитрощів, інтриг вони не знають,
А тільки, щоб як слід прожити в світі, дбають;
Нема в них з грішником завзятої війни;
Єдиний тільки гріх ненавидять вони;
Не обстають вони за інтереси неба