Комедії
Шрифт:
Жеронт(сам). Іч, паскуда! Іч, зрадник! Розбійник! То це так ти хотів мене замордувати?!
Зербінетта(сміється, не бачачи Жеронта). Ха— ха-ха! Ох, не можу!..
Жеронт(набік; не бачачи Зербінетти). Ну, присягаюся, ти мені добре за це заплатиш!
Зербінетта(не бачачи Жеронта). Ха-ха-ха-ха! Ну й оказія! От старий дурень!
Жеронт.
Зербінетта. Що? Що ви хочете сказати, добродію?
Жеронт. Я хочу сказати, що вам не слід сміятися з мене.
Зербінетта. З вас?
Жеронт. Так.
Зербінетта. Як!.. Та хто ж збирається з вас сміятися?
Жеронт. А чого ж ви прийшли сюди, та ще й регочете перед самісіньким моїм носом?
Зербінетта. Я зовсім не з вас сміюся… Мене розсмішила одна кумедна історія, яку мені щойно розказали. Не знаю, може, це через те, що я сама причетна: до тієї справи, тільки ніколи не доводилося мені чути чогось смішнішого за ту штуку, яку встругнув син, щоб видурити в свого батька гроші.
Жеронт. Син устругнув штуку, щоб видурити в свого батька гроші?
Зербінетта. Так. Якщо ви мене й не попросите, я вам все одно розповім. Я страх як люблю розповідати різні історії.
Жеронт. Прошу вас, розкажіть мені, в чім справа.
Зербінетта. Залюбки. Я спокійнісінько можу розповісти вам цю пригоду, бо її й без мене скоро всі знатимуть. Доля закинула мене до циган, що мандрують по всіх усюдах, Цигани ті живуть із ворожіння, а іноді — то й з іншого чого. Коли ми стали шатрами у цім місті, один юнак закохався в мене. Відтоді він не давав мені спокою; як і всі юнаки, він гадав спочатку, що досить лише сказати кілька слів — та й справі кінець. А вийшла зовсім не так: я йому гордо відмовила, і ця несподівана перешкода зробила його зовсім іншим. Він признався в своєму коханні до мене тим людям, у яких я жила, і вони згодилися віддати йому мене за певну суму. На жаль, мій коханий був у такому становищі/ в якому частенько перебуває більшість синів із порядних родин, тобто він зовсім не мав власних грошей… В нього є батько — хоч і багатий, а проте скупий, як той чорт! Найогидніша людина в світі!.. Стривайте, як його на ім’я? Ну, ну! Поможіть мені згадати… Чи не можете ви мені сказати, кого тут у місті вважають за найпершого скнару?
Жеронт. Ні.
Зербінетта. Його ім’я ще кінчається на «рон»… «рент»… Ор… Оронт? Ні! Же… Жеронт? Так, Жеронт! Так, так! Саме так звуть того скнару… Я згадала! Це його ім’я, того скупердяги! Ну, то я розповідатиму далі… Отож наші люди хотіли сьогодні знятися з місця, і моєму коханому, без грошей у кишені, довелося б навіки попрощатися зі мною, коли б йому не допоміг його спритний слуга, який зумів видурити гроші в його ж таки батька. О, ім’я того слуги мені добре відоме! Його звуть Скапен. Це людина, яких на світі мало, все б його хвалила, здається!
Жеронт(набік). Ах ти ж, мерзотник!
Зербінетта. Слухайте ж, яку він-штуку підстроїв, щоб пошити того скнару в дурні. Ха-ха-ха-ха! Згадати не можу, щоб не сміятися, від щирого серця! Ха-ха-ха! Віл пішов до того скупого собаки… Ха-ха-ха!.. І набалакав йому, ніби він гуляв з його сином у порті… Хі-хі!.. І побачили вони там турецьку галеру, куди їх запросили;— ніби якийсь молодий турок почастував їх там добре… Ха-ха-ха!.. Потім, поки вони отак частувалися, галера ця вийшла в чисте море, і ніби той турок відіслав Скачена в човні на берег і звелів переказати батькові «його панича, що він завезе його сина до Алжіру, якщо старий зараз же не пришле йому п’ятсот екю… Ха-ха-ха!.. Отут-то мій скнара, мій жадюга і зовсім розгубився, не знає вже, що й робити: любов до сина змагається в ньому зі скупістю! П’ятсот екю, що їх
Жеронт. Я скажу, що той юнак — негідник, зухвалець, що батько його добре покарає за всі його мерзенні штуки; що циганка та зухвале дівчисько, мерзотниця, яка дозволяє собі так нахабно плескати язиком про чесну людину. Ось він навчить її, як з’являтися сюди та баламутити хлопців з порядних родин; а слуга отой — справжній розбійник, якого Жеронт негайно запроторить на шибеницю!
Сільвестр. Куди ж це ви втекли? Чи ви знаєте, що ви зараз розмовляли з батьком вашого коханого?
Зербінетта. Мені тільки тепер оце почало прояснятися… Отже, виходить, нічого не знаючи, я розповіла йому його ж власну історію!
Сільвестр. Що таке? Його власну історію?
Зербінетта. Так. Мені так сподобалася ця витівка, що я не могла втерпіти, щоб не розказати про неї кому-небудь… Ну, то що ж із того? Нехай йому болить! Не думаю, щоб від цього наші справи змінилися на гірше чи на краще!
Сільвестр. Що за звичка ото у вас — базікати! Ну й язик! Хоч би вже про свої справи не ляпали!
Зербінетта. Адже ж однаково він дочув би те саме, від інших.
Аргант(за сценою). Агов! Сільвестре!
Сільвестр(до Зербінетти). Ідіть додому. Це мій хазяїн мене кличе.
Аргант. То ви змовилися, негідники! То ви змовилися! Скапен, ти і мій синочок задумали обдурити мене! І ви гадаєте, що я це стерплю?
Сільвестр. Їй-бо, пане, то Скапен вас морочить, а я вмиваю руки. Запевняю вас, я тут не винний.
Аргант. Ми ще розберемося в усьому, шибенику, ми Ще розберемося! Я нікому не дозволю водити себе за носа!
Жеронт. Ах, синьйоре Арганте! Яке горе, яке горе в мене, коли б ви знали!..
Аргант. Ой, і в мене теж не менше!
Жеронт. Отой мерзотник, штукар Скапен, видурив у мене п’ятсот екю!
Аргант. Отой же самий мерзотник, Скапен-штукар, так само видурив і в мене двісті пістолів!
Жеронт. Бачте, йому замало було того, що він видурив у менё п’ятсот екю, то він ще так мене ославив, що й розказати сором. Ну, я йому цього не подарую!
Аргант. Він мусить дати мені відповідь за свої штуки!
Жеронт. Він мусить зазнати кари! Я так помщуся, що буде пам’ятати!