Комедії
Шрифт:
Чи й способу нема боротись проти вас
І ви вже не дасте спочинку хоч на час?
Але чи можна ж так суворо намагатись
І разом усього так палко допевнятись,
Надуживаючи прихильні почуття
Тієї, що вже сил збулась до бороття!
Тартюф
Коли ж приймаєте любов мою гарячу,
То чом певнішого я доказу не бачу?
Ельміра
Та як же зважусь я на те? А божий страх?
А небо,
Тартюф
Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,
Я легко збавлю вас такої перешкоди;
Хай серця вашого не здержує вона.
Ельміра
Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.
Тартюф
Я ці страхи смішні відразу вам розвію,
Вагання зняти всі я дуже добре вмію.
Так, небо деяких не дозволяє втіх.
Порозумітися ж з ним можна в справах цих.
Така наука є, щоб, як потреба каже,
Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.
І вчинкам нашим злим оправдання знайти,
Якщо ми робим їх для чистої мети.
Ви потім навчитесь як слід ції науки,
А поки що себе мені віддайте в руки;
Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,
А винний буду я й візьму на себе гріх.
Ельміра кашляє дужче.
Ви кашель маєте.
Ельміра
Я страдниця, та й годі.
Тартюф
А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?
Ельміра
Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,
Ніякі пастильки його не проженуть.
Тартюф
Це неприємна річ.
Ельміра
Така, що й не сказати!
Тартюф
Нарешті легко вам вагання геть прогнати.
Тут ваша таїна сховається навік.
Лихе ж не зло само, а розголос і крик.
Скандал перед людьми вражає справді віру,
Але не є гріхом грішити потаймиру.
Ельміра
(кашляє дужче і стукає об стіл)
Я бачу, що мені скоритись час прийшов
І все віддати вам, що віддає любов;
Що меншим коштом я не смію сподіватись
Задовольнити вас і з вами сквитуватись.
Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,
Я зовсім нехотя переступлю межу;
Але коли вже так ведуть мене до того,
Як віри все не ймуть, не слухають нічого,
Коли упевнитись бажають виразніш,
То вже послухаєш людей і вдовольниш.
Коли в цім послуху образа буде богу,
Зле
І певно, що не я вину собі візьму.
Тартюф
Так, пані, я прийму; а про вину саму…
Ельміра
Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,
Чи чоловіка там де-небудь не видати?
Тартюф
І що вам за печаль журитися за ним?
Ми можем сим панком крутити, як дурним,
З таємних сих розмов радіє він без міри,
Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.
Ельміра
Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть
Та за дверима скрізь гарненько позирніть.
Оргон
(вилазячи з-під стола)
Оце скажу! Чи хто видав таку личину!
Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!
Ельміра
А ви вже й вилізли? Так іцо це?
Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.
Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,
А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.
Оргон
Чи пекло бачило тварину більш гидку!
Ельміра
О боже! Нащо ж так судити нашвидку!
Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;
Не поспішайте так, бо можна помилиться.
(Становить Оргона за собою).
Тартюф
(не помічаючи Оргона)
Сприяє все мені задля моїх утіх.
Я добре обдививсь по закутках усіх:
Нікого там нема, і з думкою ясною…
В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.
Оргон
(спиняючи Тартюфа)
Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!
І серденька свого так дуже не паліть.
Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!
Як легко спокута вас біс до злого вчину!
Ви сватали дочку, а зводили дружину.
Я все не розумів, до чого ви йдете,
І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.
Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю
І більше доказів я мати не бажаю.
Ельміра