Комедії

Мольер Жан-Батист

Дон Жуан(дивлячись на Сганареля й запідозривший, що той щось про нього сказав). Та-ак!

Сганарель. Пане, скрізь по світах сила-силенна злих язиків, отож я й хотів запобігти поговору; я втовкмачував їм обом, що коли, мовляв, вони від когось почують про вас лихе, то хай таким брехням не вірять, хай кажуть навпростець, що той бреше!

Дон Жуан. Сганарелю!

Сганарель(до Шарлотти й Матюріни). Атож, господар мій —

людина чесна; я вам у цьому даю запоруку.

Дон Жуан. Гм-гм!..

Сганарель. То лише самі зухвальці…

ЯВА 8

Дон Жуан, Ла Раме, Шарлотта, Матюріна, Сганарель.

Ла Раме(нишком Дон Жуанові). Пане, я прибіг вас остерегти: вам тут бути небезпечно.

Дон Жуан. Що сталося?

Ла Раме. Дванадцятеро вершників шукають вас і от-от примчать сюди; я не знаю, як їм пощастило узяти ваш слід; але я прочув цю новину від одного селянина, що здибався їм дорогою: вони розпитували його про вас і описували йому ваші прикмети. Не гайте часу, вони вже близько! Тікайте мерщій, а ні, то буде пізно…

ЯВА 9

Дон Жуан, Шарлотта, Матюріна, Сганарель.

Дон Жуан(до Шарлотти й Матюріни). Негайна справа примушує мене виїхати звідси, але проїду вас не забувати моєї обіцянки і вірити, що не пізніше завтрашнього вечора я подам вам про себе звістку.

ЯВА 10

Дон Жуан, Сганарель.

Дон Жуан. Оскільки сили тут нерівні, треба вдатися до хитрощів і спритно викрутитися від напасті, що женеться за мною. Я хочу, щоб Сганарель переодягся в моє вбрання, а я…

Сганарель. Ви глузуєте, пане! Важити своїм життям?! Та вони ж мене вб’ють у вашому вбранні, і…

Дон Жуан. Мерщій! Я ще роблю тобі надто велику честь!.. Щасливий той слуга, якому випала славетна доля — накласти головою за свого господаря!

Сганарель. Красненько вам дякую за таку честь! (Сам). О небо! Якщо вже запахло смертю, даруй мені свою велику ласку: не попусти, щоб мене вважали за іншого!

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена являє собою ліс.

ЯВА 1

Дон Жуан у селянському одязі; Сганарель вбраний лікарем.

Сганарель. Далебі, пане, ви повинні визнати, що таки моя була правда і що тепер ми обоє переодягнися напрочуд спритно — ніхто не вчепиться! Ваш перший задум був зовсім негодящий, а ця одежина ховає нас багато

краще, ніж усе те, що ви тоді збиралися — робити.

Дон Жуан. Ти й справді виглядаєш хоч куди! Але де ж це ти викопав таке химерне вбрання?

Сганарель. Де? Це одяг якогось старого лікаря; його було заставлено в одному місці, а я його там надибав та й викупив, і довелося мені віддати за нього чимало грошей. А знаєте, пане, в цьому одязі мене вже шанують: кого не стріну — усі що мене вітаються, ще й поради в мене прохають, як у тямущої людини.

Дон Жуан. Як то?

Сганарель. Чоловік п’ять, а мо’ й шість селян та селянок напосідалися на. мене, коли я проходив, щоб я їм прираяв щось помічне від різних хвороб.

Дон Жуан. І ти їм, звичайно, сказав, що ти ні бе ні ме у тому не тямиш?

Сганарель. Я?.. Та зроду-звіку! Я вирішив підтримати честь мого вбрання і через те кожного вислухав, побалакав із ними про їхні хвороби і кожному прописав лікування.

Дон Жуан. Які ж ліки ти їм порадив?

Сганарель. Та всякі, що тільки спадали мені на думку, їй-право, пане! Поради я давав навмання; ото було б сміху, коли б мої хворі раптом поодужували та прийшли складати мені подяку!

Дон Жуан. А чому й ні! З якої рації не користуватися тобі з тих привілеїв, що їх мають усі лікарі. Коли хворі одужують, лікарі до того, так само, як і ти, аж ніяк не причетні, і вся їхня майстерність — чистісіньке кривляння. Трапився щасливий випадок, а їм слава! Так само може й тобі поталанити, ти можеш, як і вони, обертати собі на користь одужання слабого і приписувати твоїм лікам усе, що може залежати від сприятливого збігу обставин та від сил природи.

Сганарель. Як, пане, то ви такий самий невіра і в медицині?

Дон Жуан. Медицина — одна з найбільших помилок людства.

Сганарель. Як?! То ви не вірите ні в олександрійський лист, ні в касію, ані в блювотне вино?..

Дон Жуан. А чого я маю в них вірити?

Сганарель. Та й бусурманська ж у вас душа! А проте ви ж самі бачите, що блювотне вино наробило великого шелесту останнім часом. Хто раніше в нього не вірив, ще й брав його на посміх, то й ті визнають тепер його чудові якості. Не більш як три тижні тому я сам на власні мої очі, бачив його чарівну силу.

Дон Жуан. А саме?

Сганарель. В одного чолов’яги вже шість день стояла смерть, за плечима. Не знали, що йому й робити, ніякі ліки не допомагали, та й надумалися кінець кінцем дати йому блювотного вина.

Дон Жуан. І він одужав, звичайно?

Сганарель. Ні, помер.

Дон Жуан. Що й казати, сила надзвичайна!

Сганарель. А щоб ви знали! Цілісінькі шість день не міг він померти, а тут узяв та й помер… Чи то ж таки не міцні ліки?